Розвиток соціальної сфери України в середині 60-х — на початку 80-х рр.
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть: пояснювати основні тенденції соціального розвитку України у 60–80-ті роки XX ст.; на основі різних джерел інформації: характеризувати внутрішньополітичне становище України у другій половині 60-х — першій половині 80‑х років XX ст.; визначати, пояснювати на прикладах поняття «застій», давати власну оцінку цьому періоду життя України; описувати повсякденне життя та визначати зміни, пов’язані з кризовими процесами у суспільстві періоду застою; аналізувати різні точки зору щодо оцінки періоду застою і його проявів в Україні; висловлювати й аргументувати власну точки зору щодо кризи суспільної свідомості та початку формування подвійної моралі радянського суспільства.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Хід уроку
І. Організаційний момент уроку
ІІ . Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Які основні зміни відбулись у соціальній сфері протягом 1953—1964 рр.?
2. Як би ви охарактеризували життєвий рівень населення у цей період?
3. Як впливали зміни в економіці на соціальну сферу?
ІІІ . Мотивація навчальної діяльності
Із праці О. Субтельного «Україна: історія»
«Як би там не було, але очевидним є те, що попри постійну індоктринацію вплив марксизму-ленінізму на радянських українців занепадав. Що ж до українського націоналізму, особливо в його крайній, інтегральній формі, то він десятиліття тому був викреслений із суспільного світогляду. Отже, дві основні ідеологічні течії в українській історії вже не були такими впливовими, як колись.
Оскільки ідеологічна відданість людей є основною вимогою радянської системи, послаблення цієї відданості призвело до втрати мислячими громадянами оптимізму, мети й спрямованості.
Серед величезної більшості зростає, проте, прив’язаність до того, що на Заході називають цінностями середніх класів, а в СРСР — буржуазним споживацтвом. За свідченнями радянських джерел, молодь в основному цікавить не будівництво нового суспільства, а вигідна й престижна праця, здобуття кваліфікації тощо. Мало хто хоче бути пролетарем. Переважна більшість молодих людей спрямовує свої зусилля на те, щоб дістати високоякісні споживчі товари, виготовлені на Заході. Очевидним є факт, що сучасна молодь аж ніяк не близька до тієї, яку хотів бачити Ленін».
У ч и т е л ь. Сьогодні на уроці спробуємо знайти причини появи такого висловлювання О. Субтельного про період так званого «застою», який охопив не тільки політичну, економічну, але й соціальну сфери.
ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Зміни в соціальній та національній структурі населення
У ч и т е л ь. Друга половина 60-х — початку 80-х років ХХ ст. були часом суттєвих соціальних, етнічних, демографічних змін у суспільстві. На початку 60-х років вдалося подолати жахливі для України демографічні наслідки Другої світової війни, сталінських репресій та голодоморів.
1960 р. загальна чисельність населення республіки становила 42,4 млн осіб, з яких 22,6 млн, або 53 %, були сільськими жителями. На початку 80-х років чисельність населення республіки перевищила 50-мільйонну позначку, досягнувши у 1989 р. (за результатами перепису населення) 51,7 млн осіб.
Від перепису до перепису приріст населення зменшувався: 1959–1970 рр. — 5 млн 258 тис, у 1970–1979 рр. — 2 млн 248 тис., в 1979–1989 рр. — 1 млн 862 тис. осіб. Через економічну невлаштованість побуту, низькі життєві стандарти «радянської людини» знижувалася народжуваність, зростала смертність. Приріст населення не забезпечував звичайного відтворення поколінь. УРСР опинилася перед загрозою депопуляції — абсолютного скорочення кількості мешканців республіки.
Характерною ознакою демографічних процесів були високі темпи росту чисельності мешканців міст. У період між 1959 і 1989 pp. визначальними тенденціями змін у соціальному складі населення України були урбанізація населення, зростання чисельності жителів міст, індустріальних центрів і водночас зменшення абсолютної кількості сільського населення. Так, 1959 р. чисельність сільського населення України становила 22,6 млн осіб, або 53 %. 1964-го року міське населення у кількісному плані перевищило сільське, а на середину 80-х років воно становило вже більше 2/3 населення республіки.
Перепис 1989 р. зафіксував скорочення сільського населення до 17,1 млн
осіб — на 5,5 млн осіб, або на 20 %.
Різке скорочення чисельності селян було зумовлене як загальносвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю із працевлаштуванням на селі.
1979 р., уперше за тривалий період української історії, смертність сільських жителів перевищила народжуваність — розпочалася депопуляція. На початку 90-х років вона стала постійним явищем у республіці.
Національний склад населення Української РСР зазнав суттєвих змін. Протягом 60–80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу — українців. Це було пов’язано зі зниженням народжуваності, старінням українців, а особливо через великі масштаби міграції до України представників інших національностей.
За 30 років — з 1959 по 1989 рр. — частка українців у загальній кількості населення республіки скоротилась з 76,7 до 72,1 %, у той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22 %. При цьому слід врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим від кількості етнічних росіян. Фактично повністю зрусифікованими були українські міста, за винятком західних областей. Русифікація стала державною стратегією, а головний напрямок розвитку національних відносин полягав у підтягуванні етносів до мови і культури «великого російського народу».
Запитання
1. Які зміни відбувались в Україні стосовно сільського і міського населення?
2. Які зміни відбулись у національній структурі населення України?
Привілейоване становище партійно- державної номенклатури
У ч и т е л ь. Деформації в соціальній сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ.
В обстановці всевладдя і безконтрольності номенклатурні верхи утворили власну, закриту систему постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін. Рада Міністрів і ЦК Компартії мали спеціальні великі господарства, де вирощували екологічно чисті городину і фрукти для вищих партійно-державних установ. Переробкою сільськогосподарської продукції для номенклатурних верхів займалися спеціальні закриті цехи.
Подаючи визначення поняття «номенклатура», можна використати текст нижченаведеного документа.
В. Врублевский. Владимир Щербицкий: правда и вымыслы.
Записки помощника: воспоминания, документа, слухи, легенды, факты. — К. : Довіра, 1993. — С. 79, 80
«…Каждый партийный комитет — райком, горком, обком ЦК имел перечень руководящих должностей (номенклатуру), кандидатуры на которые подбирались и утверждались бюро, фактически же — первым секретарем…
В московской номенклатуре находились не только первые секретари обкомов, но и руководящие советские, хозяйственные и другие должности, вплоть до директоров крупных заводов».
Отримуючи заробітну плату, яка в 2–3 рази перевищувала заробітну плату робітників та колгоспників, представники номенклатури могли придбати на них у 5–10 разів більше товарів. За умов тотального дефіциту номенклатура мала можливість за дешевими державними цінами купувати необхідні товари, тоді як основна масса людей або взагалі не мала доступу до якісних товарів або за неймовірними цінами вимушена була купувати на базарах чи у спекулянтів.
У 70–80-х роках стала поширеною практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих товарів, призначених виключно для вищого керівництва.
«Вищі інстанції» мали закриті кращі санаторії, поліклініки та лікарні, що передбачували у віданні четвертого управління Міністерства охорони здоров’я, будинки відпочинку, пансіонати, а також мисливські господарства. Для чиновників партійно-радянського апарату зводилося поліпшене житло.
Вищі урядові і партійні службовці мали постійно закріплені за ними цілорічні сімейні дачі. Квартири найвищих керівників обслуговували штатні покоївки, що утримувалися за державний кошт.
Хатні робітниці, покоївки та інша домашня челядь навіть булла об’єднана у спеціальну профспілкову організацію, а їхня служба зараховувалася до трудового стажу.
Діти партійно-державної еліти відвідували найкращі, найсучасніші дитячі садки і школи, після закінчення яких вони зазвичай вступали до престижних вишів.
Керівництво Комуністичної партії, держави, котре постійно твердило про свої наміри побудувати справедливе безкласове суспільство, насправді створило з вигодою для себе суспільство витонченої соціальної нерівності.
Робота за методом «Мозковий штурм»
За допомогою «Мозкового штурму» учні визначають привілеї номенклатури.
Привілеї номенклатури
1. Закрита система постачання продовольчих і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін.
2. Спецталони на харчування залежно від чину.
3. Система закритих будинків відпочинку, санаторіїв, пансіонатів, які знаходилися у віданні Четвертого управління Міністерства охорони здоров’я.
4. Можливість виїжджати за кордон.
5. Р озв’язання житлової проблеми в найкоротший строк і з найкращими варіантами.
6. Вищий ешелон мав цілорічні сімейні дачі, що утримувалися за рахунок бюджету.
7. Закрите підприємство «Комунар» забезпечувало одягом і взуттям республіканську партійно-державну наменклатуру.
8. Н авіть тих номенклатурників, що вчинили злочин, без рішення і дозволу партії неможливо було притягнути до суду.
Повсякденне життя населення
Учні мають сформулювати і записати негативні тенденції в соціальній сфері.
А Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення;
Б збереження і поглиблення відставання від країн Заходу за рівнем споживання на душу населення;
В загострення житлової проблеми;
Г погіршення рівня охорони здоров’я.
У ч и т е л ь.
Починаючи з XXIII з’їзду КП України і XXIII з’їзду КПРС (1966), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у новій Конституції Української РСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфіковану медичну допомогу.
Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби явно поступалися задекларованим. Так, уперше за роки радянської влади у людей зник примарний страх голоду. Регулярно, протягом усього року почали отримувати зарплату колгоспники. Із 1964 р. колгоспникам почали нараховувати і пенсію у розмірі 12–30 крб.
Відносно зросла купівельна спроможність населення. Люди почали більше купувати телевізорів, холодильників, пральних машин, іншої побутової техніки. Але основні економічні показники, що мали гарантувати підвищення життєвого рівня населення, не виконувалися.
Із 1971 по 1985 р. грошова маса, яка перебувала в обігу, збільшилася в 3,1 раза, тим часом як виробництво товарів народного споживання — лише вдвічі. Як наслідок, дедалі більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гонитва за «дефіцитом» були характерною ознакою побуту радянських людей у 70–80-ті роки. Це пояснюється тим, що грошова маса з 1981 по 1985 р. збільшилася в 3,1 раза, а виробництво товарів народного споживання — вдвічі. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійкам порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 раза.
Не забуваймо й про те, що існував штучний фіксований курс карбованця щодо долара, який коливався в межах 60 коп. за один долар. Щоправда, доларів у вільному продажу не було — порушників карали за «валютну спекуляцію».
Рівень заробітної плати в грошовому обчисленні зростав, але водночас зростали ціни на товари, різні послуги і т. ін.
За показниками реальних доходів на душу населення, республіка 1980 р. посідала 12–14 місця, а 1985 р. — 5–6-те. Проте й тут виникали серйозні проблеми і диспропорції (див. табл.).
Робота з таблицею
Темп и зростання реальних до ход ів (у крб) на душу населення у союзних республіках (1970 р. — 100 %
Регіон
1980 р.
1985 р.
1986 р.
СРСР
146
162
167
РСФСР
151
168
173
Українська РСР
141
161
165
Білоруська РСР
153
173
178
Запитання
Які висновки можна зробити на підставі даних таблиці? (Із наведеної таблиці видно, що кількісні показники РСФСР та БРСР вищі за середні по Радянському Союзу, а УРСР, навпаки, — нижчі.
Отже, економіка республіки поступово, але неухильно втрачала динаміку розвитку.)
Робота з таблицею
Рік
Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника
Рік
Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника
1965
80,15
1975
122,33
1966
83,91
1976
129,33
1967
87,52
1977
133,48
1968
93,82
1978
137,41
1969
98,15
1979
140,14
1970
102,97
1980
146,06
1971
106,97
1981
149,16
1972
110,24
1982
154,74
1973
114,65
1983
158,64
1974
117,72
1984
162,95
1985
167,81
Завдання
1. Підрахуйте зростання заробітної плати у відсотках протягом:
А 1965–1969 рр.; В 1975–1979 рр.;
Б 1970–1974 рр.; Г 1980–1984 рр.
2. У якій період зростання було найвищим?
3. Чим це можна було пояснити?
У ч и т е л ь. Збільшення доходів 1970-х — початку 1980-х рр. відбулось на тлі відносної стабілізації цін. Відчутно зростали лише ціни на «товари підвищеного попиту» (такими вважали килими, меблі, побутова техніка, автомобілі, ювелірні вироби), а також на деякі імпортні товари. Населення хворобливо реагувало на багатократне підвищення цін на каву, яке пояснювалося «неврожаєм в Африці на каву і какао-боби». Подорожчання товарів підвищеного попиту спричинило ланцюгову реакцію зміни цін і на деякі інші товари, а так само цін на «чорному ринку», але загалом ціни зростали украй повільно, а на деякі види товарів і послуг вони підтримувалися на незмінному рівні. Дуже дешево коштували населенню ліки, навіть імпортні препарати. Влада утримувала низькі ціни на продовольство, які були нижчими за світові у 2–3 і більше рази. Плата за житло і комунальні послуги так само була відносно невелика — на них в середньому витрачалось близько 3 % місячного бюджету сім’ї.
Таким чином, середній сім’ї з трьох осіб, щоб мати дах над головою і нормально харчуватися, вистачало 150 крб на місяць.
Зміни структури попиту в середині 70-х посилювали існуючі диспропорції в торгівлі, породжували хронічний дефіцит. Поширилися різного роду корупційні явища. Особливо бажані товари доводилося діставати «через знайомих», «купувати з рук» або на «чорному ринку». У такий спосіб постійно або періодично переплачувало за покупки приблизно 80 % населення. Особливо часто до послуг тіньових торговців звертались люди з достатком, вищим за середній. На такі престижні товари, як килими, кришталь, меблі, автомобілі та ін., почали створювати спеціальні черги. Подібні списки могли створювати профкоми на підприємствах. Часто вони організовувалися на неформальних підставах безпосередньо покупцями при магазинах. Позитивний сам по собі факт зростання грошових доходів у поєднанні з неможливістю дістати необхідну річ перетворювався на чинник соціального напруження.
У 1970–1980-х рр. радянська планова економіка нарешті налагодила масовий випуск телевізорів, транзисторів, меблів, килимів, холодильників, костюмів, взуття та інших товарів народного вжитку. Але їхня якість уже не задовольняла попит людей.
Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян, керівництво держави вдавалося до закупівлі за кордоном значних обсягів товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, отриманих від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у значних масштабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для створення нових галузей промисловості, модернізації господарства загалом, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Радянському Союзі ці кошти просто «проїдалися».
Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті виникли багатомільярдні дефіцити. Перетворившись на заручників власних необґрунтованих обіцянок і демагогічних заяв, партійно-державні верхи старанно приховували дефіцит бюджету, збільшуючи реалізацію алкогольних напоїв, піднімаючи ціни на продовольчі та промислові товари. Закупівля дешевих промислових товарів за кордоном тривала. Також щорічно зростали обсяги імпортованого зерна. За рівнем життя Україна на початку 80-х років перебувала серед держав, що посідали 50–60 місця у світі.
Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв’язання виділялися мільярди карбованців. 1965–1980 рр. в Україні було побудовано 5,6 млн квартир, 25,2 млн осіб отримали житло.
У республіці виникли нові міста: Вільногорськ, Нововолинськ, Світловодськ, Енергодар та інші. У великих містах зводилися нові житлові мікрорайони. У Києві — це Русанівський, Теремки, Нивки, Оболонь, Виноградар; у Харкові — Салтівський; у Запоріжжі — Космічний. Та, попри це, черга на житло не зникала. У роки одинадцятої п’ятирічки вона становила 1,5 млн осіб і постійно збільшувалося. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.
Робота з діаграмами
Кількість осіб, що по ліпшили житлові умо ви (млн. осіб)
Зростання населення України 1965–1985 рр. (млн. осіб)
Запитання
Які висновки можна зробити з наведених даних?
У ч и т е л ь.
Що ж стосується українського села, то воно перебувало в ще гіршому становищі, ніж місто, хоча обсяги державних капіталовкладень, а також витрат на сільськогосподарських підприємствах протягом 60-х — першої половини 80-х років відчутно зросли. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів було прокладено дороги з твердим покриттям. У середині 60-х років було завершено електрифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане.
Проте «стирання граней між містом і селом», яке обіцяла программа КПРС 1961 р., не відбулося.
Медичне обслуговування населення хоча й поліпшилося, утім, не настільки, щоби уникнути численних проблем. Наприкінці 80‑х років у медичних закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 500 тис. медичних працівників середньої кваліфікації.
У розрахунку на кожні 10 тис. жителів це було більше, ніж у розвинених країнах світу. Одночасно зростала кількість лікарняних ліжок — за 1970–1985 рр. майже на третину. Проте оснащеність установ охорони здоров’я і якість медичного обслуговування залишалися надзвичайно низькими. Тоді, коли рівень смертності у переважній більшості розвинених західних країн знижувався, у Радянському Союзі — зростав. З 1965 до 1980 р. цей показник на 1 тис. жителів зріс з 7,3 до 10,3 випадку. Що ж до України, яка колись мала прекрасні природно-кліматичні умови, що могли сприяти довголіттю її жителів, то смертність на її території почала зростати швидше, ніж по СРСР загалом: з 7,6 випадку на одну тисячу населення у 1965 р., до 12,1 випадку у 1980 р. Уже наприкінці 70‑х років у деяких місцевостях України рівень смертності перевищував народжуваність.
Робота з діаграмою
Деякі пока зники охорони здо ров’я в Україні
Запитання
Які висновки можна зробити з даних діаграми?
V. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Які зміни відбулись у соціальній та національній структурі населення протягом 1965–1985 рр.?
2. Н азвіть позитивні та негативні тенденції в соціальній сфері України в цей період.
3. Що таке номенклатура?
4. Яким був моральний стан радянського суспільства?
