Соціально-економічне та внутрішньополітичне становище в Україні в першій половині 50-х рр

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть: на основі різних джерел інформації характеризувати внутрішньополітичне та соціально- економічне становище України на початку 50-х років XX ст.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Внутрішньополітичне становище України у середині 50-х рр.

У ч и т е л ь Завершення процесу відбудови не призвело до послаблення адміністративно-командної системи з її надзвичайними заходами управління. Вона ще більше зміцніла. Це засвідчив останній з’їзд за життя Й. Сталіна — XIX з’їзд КПРС, де ВКП(б) було перейменовано на Комуністичну партію Радянського Союзу, з’їзд затвердив новий п’ятирічний план розвитку СРСР на 1951– 1955 pp., головним завданням якої було визначено наздогнати і перегнати провідні капіталістичні держави за всіма показниками.

XVII з’їзд Компартії України продублював рішення з’їзду КПРС. На чолі КПУ залишився Л. Мельник, а головою уряду УРСР — Д. Коротченко (до січня 1954 p.), які були слухняними виконавцями волі «вождя» 5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата започаткувала новий етап — спробу лібералізації суспільно-політичного життя,здійснення соціально-економічних реформ, що згодом дістало назву «відлига». Розвиток і поглиблення цього процесу склав основу десталінізації, тобто відходу від найбільш одіозних проявів сталінського тоталітарного режимуНайбільш радикальних ознак цей процес набув після XX з’їзду КПРС (1956).

Початок десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу між прихильниками Хрущова та Берії. Республіканська партійна організація підтримала в цій боротьбі Хрущова. Невдовзі за звинуваченням у русифікації вищої освіти в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрівбуло усунуто  з посади першого секретаря КПУ росіянина Л. Мельникова. Натомість на цю посаду було вперше призначено українця — О. Кириченка (з того часу на цю посаду призначались лише українці). Після цього пішла широка хвиля призначення на керівні посади представників місцевих кадрів. У результаті на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72 %, у Верховній Раді — 75 %, а серед директорів великих підприємств — 51 %. 1958 р. українці становили 60 % членів КПУ.

Вихідці з України посіли провідні місця і в союзному керівництві. Так, Родіон Малиновський, Андрій Гречко та Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два перші навіть стали міністрами оборони СРСР. Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а чотири українці — О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський та П. Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Такі успіхи українців у радянській ієрархічній системі можна пояснити тісними зв’язками цих осіб з М. Хрущовим, їх особистими якостями як лояльних виконавців волі системи і тим місцем, яке посіла Україна в Р адянському Союзі.

Зростання ролі і кількості українців у партійно-державному апараті супроводжувалось перебудовою і вдосконаленням самого апарату. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях протягом 1955–1956 pp. було ліквідовано 4 867 структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. Посад адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювались права місцевих органів влади. Ці процеси справили позитивний вплив на суспільно-політичне життя країни.

Окрім змін, у партійному та державному керівництві розпочався процес поступового відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинились масові репресії, розпочався обережний процес реабілітації репресованих у 30–40-х роках і повернення депортованих членів, пов’язаних з діяльністю ОУН УПА.

Запитання1. Хто став першим секретарем ЦК КПУ після Л. Мельникова?

2. Яке значення для суспільно-політичного життя УРСР мали зміни

в керівництві республіки, що відбулись на початку 50‑х років?

Стан промисловості та сільського господарства

У ч и т е л ь. Незважаючи на те що нове радянське керівництво приділяло значну увагу розвиткові сільського господарства, все ж пріоритетним залишався розвиток промисловості.

У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості1952–1955 pp. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиліття ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії в 1,9 разаТривав процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951–1958 pp. Було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

1951 р. завершилася четверта п’ятирічка (1946–1950), основним завданням якої була відбудова народного господарства країни.

На XIX з’їзді КПРС (1952), продубльованому XVII з’їздом КПУ, розвиток галузей промисловості групи «А» й надалі залишався пріоритетним, хоча в документах декларувалася необхідність піднесення і добробуту населення.

Україна залишалася паливно-енергетичною та металургійною базою СРСР. Особливо швидкими темпами розвивалися будівництво електростанцій, потужність яких за п’яту п’ятирічку (1951–1955) зросла в 1,9 раза, металургійної, вугільної, нафтової та газової промисловості, машинобудування. Виплавляння сталі збільшилося вдвічі, алюмінію — в 3,7 раза, чавуну — на 81 %, прокату — на 96 %, побудовано понад 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей (на жаль, ця технологія вже на той час булла застарілою), 21 прокатний, трубопрокатний та трубозварювальний цех. Збудовано Каховську гідроелектростанцію, внаслідок чого рівень ґрунтових вод в Україні піднявся, що призвело до змін клімату — він став більш вологим.

Загалом за роки четвертої п’ятирічки промисловість України вийшла на довоєнний рівень, проте радянська індустрія дедалі більше відставала за технічною оснащеністю відєвропейських країн. Щоправда, за валовими показниками з виплавляння чавуну, видобутку кам’яного вугілля ми зрівнялись з Великобританією, Західною Німеччиною, Францією.

Нове радянське керівництво, що стало на чолі держави після смерті Сталіна, усвідомлювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів в економічному змаганні із Заходом. Саме вони зміцнили б внутрішнє становище радянської системи, а з іншого боку, довели б переваги комуністичної системи. Уже з 1953 p. розпочався процес реформ. Але одразу постало питання, у якому напрямку їх проводити. Усі сходились на думці, що найслабшою ланкою радянської економіки є сільське господарство, рівень зростання продукції в якому за період 1949–1952 pp. складав лише 10 %, у той час як у промисловості — 230 %. До того ж сільське господарство було збитковим. Усі спроби наприкінці 40-х років стимулювати сільгоспвиробництво не мали успіху. Село на початку 50‑х pp. залишалося на межі виживання. Ще за життя Сталіна розпочалася кампанія з укрупнення (об’єднання) колгоспів (1950 p. їх кількість скоротилась на 42 % і складала на кінець року 19 295).

Цим самим уряд намагався зменшити кількість упpaвлінців, покращити ефективність сільського господарства1953 р. з ініціативи Хрущова партія звернула увагу на катастрофічний стан сільського господарства.

Початок реформування було покладено на вересневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Було зроблено спробу зупинити його занепад.

Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств та ін.

Для цього зменшили податки для трудівників села, ліквідували сталінські податки на фруктові дерева та ягідні кущі, було збільшено закупівельні ціні на продукцію сільського господарства, скасовано заборгованість села за попередні роки, направлено на село 40 тис. спеціалістів. Це кардинально не змінило ситуацію, протее упродовж наступних п’яти років спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва.

Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за тривалі роки стало рентабельним. Середина 50-х років була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспноїсистеми СРСР. Валова продукція сільського господарства протягом 1954–1958 pp., порівняно з попередньою п’ятирічкою, зросла на 35,3 %.

Позитивні зрушення були б ще більш вагомими, якби не волюнтаристські

нереалістичні надпрограми Лютнево-березневий пленум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу. Її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн га (пізніше цю цифру збільшили до 28–30 млн га). Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсівУже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954–1956 pp. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб.

А до 1961 р. туди передали 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, виготовлених на українських підприємствах.

Стосовно цього питання серед радянського керівництва не було одностайності. В. Молотов, зокрема, вважав за доцільніше вкласти гроші у піднесення сільського господарства центральної нечорноземної смуги та України (у багатьох місцевостях цих регіонів солдатські вдови й через десять років після переможної для СРСР війни використовували як тяглову силу корів). Утім, Хрущов наполіг на своєму.

22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді — кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будівництв Київщини.

Ця група прибула до Казахстану, де працювала у Федорівському районі Кустанайської області. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України.

Робітничі колективи окремих цілинних радгоспів ледь не повністю складалися з переселенців-українців.

Так було, зокрема, у радгоспах «Київський», «Харківський» Кустанайської, «Київський», «Херсонський» Акмолінської областей та ін. 1956 р. у господарствах Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу працювало близько 80 тис. українських юнаків і дівчат Водночас щороку на сезонні заробітки до Казахстану традиційно виїздили з України десятки тисяч осіб (переважно студентська молодь).

Цілинна програма дозволила дещо розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства СРСР. Варто наголосити, що цілина висотувала з України людські й матеріальні ресурси та послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.

Другою надпрограмою, що була започаткована в цей час, стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур» У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи понад 5 млн га (у 1953 p. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн га).

Майже водночас з відтоком з України працездатної молоді збільшувався приплив у республіку росіян із зубожілих сіл РР ФСР.

Таким чином, промисловість і сільське господарство України в першій половині 50-х років динамічно розвивались.

Бесіда

1. Якими заходами радянське керівництво намагалось стимулювати розвиток сільського господарства України в першій половині 50-х років?

2. Як ви вважаєте, чому радянське керівництво, проводячи економічні реформи, віддавало перевагу розвитку промисловості, а не сільського господарства?

3. Які заходи, на ваш, погляд, могли зробити більш ефективними реформи в економіці, що проводили у 50-ті роки в Україні?

4. Яка роль відводилась Україні в освоєнні цілинних земель Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу?

5. Які адміністративні реформи було проведено в УРСР на початку 50-х років?

Соціальне та економічне життя населення

У ч и т е л ь Населення України на початку 1950 р., порівняно з 1940 р., зменшилося на 4,1 млн осіб. У загальному обсязі втрат 76 % припадало на чоловіків, тому післявоєнне українське суспільство було переважно жіночим, що створювало серйозні проблеми особистої невлаштованості, жіночої самотності. На 50 % знизилися показники народжуваності.

Особливо гостро постала після війни житлова проблема. Без даху над головою залишилося понад 10 млн осіб. Розв’язати житлову проблему влада намагалася, в першу чергу, шляхом відновлення найменш зруйнованих будівель, а вже потім — запровадження нового житлового будівництва. Проте навіть в 1955 р.

середня житлова площа на одну людину в Україні складала лише 6 м2 (1945 р. цей показник становив 5 м2), що було в 1,5 раза менше за встановлену санітарну норму. За даними обстеження, проведенного Українським інститутом комунальної гігієни, в перші повоєнні роки менше однієї кімнати на сім’ю мали 15,6 % мешканців міст, одну кімнату на сім’ю мали 60,9 %, дві — 20,3 %, три і більше — 3,2 %.

Як і раніше, одним із найбільш дефіцитних товарів був хліб. Проблемою було придбання одягу та промислових товарів. Недоступними

для переважної більшості міського населення були фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, магнітофони, автомобілі. Щоб засвідчити свою турботу про народний добробут, уряд з 1948 по 1954 р. проводив зниження цін на товари. Результат цього заходу був швидше емоційним, ніж практичним, оскільки реального здешевлення товарів не відбувалося.

Щорічно населення повинне було підписуватись на державні займи в середньому в розмірі 1–1,5-місячної заробітної плати. Лише протягом 1946—1956 рр. було розміщено 11 займів.

1950 p. державні роздрібні ціни в Україні, порівняно з довоєнними, були вищими в 1,83 раза. Лише на колгоспних ринках індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна плата 1946–1950 pp. перевищила довоєнний рівень лише на 24 %, а загальна сума доходів населення — на 62 %. До 1956 p. Діяв указ від 1940 p., який забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював відповідальність за самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. 1951 p. його було замінено заходами дисциплінарного характеру. Доходи колгоспників від громадського та особистого господарства збільшилися протягом 1951–1955 pp.  на 50 %.Робота з документами

Із виступу голови міськвиконкому м. Чернігова на сесії облвиконкому «Про розвиток державної та корпоративної торгівлі в м. Чернігові» (30.09.1952 р.)

«Продаж товарів у місті в 1952 р., порівняно з 1951 р., збільшився більш ніж у 2 рази…

Водночас, товариші, я хочу сказати, що в роботі торговельних організацій наявні суттєві недоліки… Швейні вироби надходять у торговельну мережу одноманітні; переважно з неякісного вовняного матеріалу, застарілих фасонів, погано зшиті, а також не усіх розмірів. Невдоволені споживачі й якістю, й асортиментом взуття, особливо для школярів».

Із листа товаришу Сталіну Й. В. від Голови Ради Міністрів УРСР Д. Коротченка та Секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. 1951 р.

«Выделяемые Украинской СССР рыночные фонды муки для хлебопечения не обеспечивают спроса населения, вследствие чего торговля хлебом во всех городах республики, за исключением Донбасса, проходит с большими перебоями, при наличии очередей.

Еще хуже обстоит дело с обеспечением трудящихся городов Украинской ССР крупой и макаронными изделиями… В связи с ограниченными фондами, торговля крупой в городах Украины, за исключением областей Донбасса и города Киева, по существу не производится…

Не удовлетворяется минимальная потребность по сахару… Для розничной торговли в городах и промышленных центрах остальных 23 областей республики остается лишь 18 186 тонн.

Особенно большое напряжение создалось с обеспечением городского населения республики животным маслом, в связи с сокращением фондов в 1951 г. против 1950 года. Таким образом, продажа животного масла даже в областных центрах производиться не может…

Численность населения республики почти достигла довоенной, а число рабочих и служащих значительно возросло в сравнении с довоенным периодом. По сдаче хлеба государству и производству сахара республика превзошла довоенный уровень. В то же время, выделяемые в настоящее время фонды хлеба, сахара и других продовольственных товаров далеко не достигают довоенного уровня.

Рыночные фонды сахара для Украинской ССР составляют в настоящее время 79 % фондов 1940 года, тогда как реализация сахара в других республиках значительно превзошла довоенный уровень…»

ЗапитанняЯкі висновки можна зробити за наведеними документами? Входження Кримської області до складу УРСР

У ч и т е л ь. У повоєнній Україні було відновлено систему адміністративно- територіального поділу, запроваджену в СРСР 1932 р., за якою найбільшою адміністративно-територіальною одиницею залишалася область.

Упродовж 50-х років на карті УРСР відбулися численні зміни: на виконання ухвал Верховної Ради СРСР перекроювалися межі багатьох районів, сіл, міст і навіть деяких областей. Так, у січні1954 р. шляхом виділення земель зі складу кількох прилеглих областей було утворено нову — Черкаську — область. Того ж року Ізмаїльську область було ліквідовано, а її територію включено до Одеської області. 1959 р. Дрогобицьку область так само було приєднано до Львівської області.

Продовжувалася довоєнна традиція перейменування адміністративно- територіальних утворень. Нові назви, як правило, мали політико-ідеологічне забарвлення їх присвоювали на честь комуністичних діячів, воєначальників, свят. Виняток становило перейменування 1962 р. Станіславської області та обласного центру на честь Каменяра — відповідно Івано-Франківська область та м. Івано-Франківськ. Але назагал з’являлося багато міст і сіл із шаблонними, схожими чи навіть однаковими назвами: Червоноармійськ, Дзержинськ, Комсомольськ, Жовтневе, Першотравневе тощо.

Інколи траплялися перейменування зворотного порядку: 1958 р. Ворошиловградській області через політичні міркування було повернуто колишню назву — Луганськ; 1961 р. з карти республіки зникла Сталінська область, натомість з’явилась Донецька область.

1954 р. на честь святкування 300-річчя Переяславської угоди старовинне місто Проскурів було перейменоване на Хмельницький.

Сюди було перенесено центр Кам’янець-Подільської області, яка водночас дістала нову назву — ХмельницькаЗгідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. «Про передачу Кримської області зі складу РР ФСР до складу УРСР» та відповідним Законом Верховної Ради СРСР (квітень 1954 р.), Крим було підпорядковано Україні. Цю акцію теж здійснювали із пропагандистською метою у межах святкування 300-річчя Переяславської угоди, проте вона була продиктована глибшими причинами, насамперед економічного характеру.

Нагадаємо, що упродовж багатьох століть на території Кримського півострова традиційно проживала значна кількість українського населення. Після захоплення влади більшовиками, з1921 р. Крим опинився у складі Російської Федерації, маючи статус автономної республіки, якого він був позбавлений 1945 року.

На час входження до УРСР на півострові нараховувалося 1,2 млн мешканців, із них 700 тис. міського населення. Національний склад населення Криму впродовж 1944–1954 pp. зазнав докорінних змін. Замість депортованих Сталіним кримських татар, болгар, німців і греків дозвіл на поселення в цій унікальній курортній місцевості союзна влада надавала переважно вихідцям з Росії, серед яких було чимало колишніх військових, а також відставних охоронців численних таборів ГУЛАГу, які шукали «заслуженного відпочинку» під теплим південним сонцем. Внаслідок цілеспрямованої національної політики Москви вже 1959 р. росіяни становили 71,4 %, а українці — 22,3 % мешканців Кримської області.

Після включення до складу УРСР півострів продовжував залишатися зоною відпочинку та оздоровлення всесоюзного значення.

Окрім традиційних, зумовлених природно-кліматичними умовами галузей економіки — курортної, виноробної, консервної, садівництва, вівчарства, — тут почали розвиватися (на шкоду довкіллю) хімічна, металургійна, суднобудівна індустрія. Після входження Криму до УРСР завершилося формування нинішньої території України.

Запитання

Чим було вмотивовано передання Кримської області УРСР?

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть дату, що стала поворотною у внутрішньополітичному житті Україні. Обґрунтуйте цю точку зору.

2. Як розвивалась економіка України в 50-х роках?

3. Що впливало на розвиток сільського господарства в цей період?

4. Які зміни відбувались у промисловості України першої половини 50-х років?

5. Що обумовило передання Кримської області УРСР?

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника


Схожі матеріали:
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: