Мета: 
- активізувати знання учнів про скульптуру її види та засоби вираження; 
- поглибити знання учнів про античну скульптуру та видатних давньогрецьких скульпторів; 
- розширити знання учнів про скульптуру, як «гімн людині» у мистецтві.
Завдання: 
- на прикладах пам’яток мистецтва проаналізувати творчість видатних майстрів класичного періоду розвитку давньогрецької скульптури; 
- розкрити характерні риси творів давньогрецьких скульпторів Пізньої Класики; 
- ознайомити з особливостями елліністичної скульптури. 
План лекції: 
1. Видатні майстри класичного періоду розвитку давньогрецької скульптури. 
2. Нові риси творів давньогрецьких скульпторів Пізньої Класики. 
3. Особливості елліністичної скульптури. 

1. Видатні майстри класичного періоду розвитку давньогрецької скульптури 

Скульптурі завжди належало особливе місце в розвиткові культури давньої Греції. Поряд з театром скульптура виражала найбільш суттєву рису культури Еллади — її пластичність і чуттєвість. Космос в уявленні давніх греків — це об'єктивна, гармонійна, досконала цілісність, яку можна порівняти з красивим і пропорційним тілом атлета-олімпійця. Саме тому через всю культуру греків червоною ниткою проходить інтерес до людини як гармонійної єдності духовного і тілесного. 
Архаїчна Греція залишила чимало зразків скульптурного мистецтва. Рання грецька скульптура, що виникла близько середини VII століття до нашої ери, має виразні риси східного скульптурного канону. Її типові зразки — скульптурні зображення юнацької (курос) і дівочої (кора) фігур досить недосконалі пропорційно, статично одноманітні, фізіономічне типізовані зображення з явними східними перебільшеннями деяких деталей. Але це вже захоплений гімн людській тілесній довершеності, вогнистій молодості та життєвій сназі. Зображення людською тіла поступово вдосконалюється. Вже наприкінці VI століття до нашої ери, зробивши грецьку скульптуру неперевершеною цінністю не лише грецької античної, а й світової культури, її розквіт припадає на наступний, класичний період. 
Класичний період культурного розвитку Стародавньої Греції припадає на V століття до нашої ери. Перемога греків у греко-перських війнах створила щонайкращу соціально-економічну й політичну атмосферу, яка дала змогу розвинутися культурним особливостям античної Греції. До традиційних грецьких реалій, притаманних попереднім епохам, додалися нові риси, й це поєднання визначило культурне середовище класичного періоду. 
Ще архаїка виявила особливе місце і роль скульптури у грецькому мистецтві. Адже скульптурність найточніше відповідала одній із специфічних рис давньогрецького світосприймання. В замкненому, цілісному й самовпорядкованому космосі античних греків дуже великого значення набуває все наочне та осяжне (статуарне) на противагу надмірному й безмежному. Закони й гармонія макрокосмосу, що втілені в гармонії та законовідповідності мікрокосму людської істоти, — це і є грецька антична скульптура. 
Вклоняючись красі та мудрості тілесної будови людини, античні греки в скульптурі віддавали шану довершеності всього сущого. Людську подобу вони піднесли до прекрасної норми статуарної досконалості й викінченості. Пластика тіла в античній скульптурі стала мовою душі.
Класична скульптура звільнилася від архаїчної умовності в зображенні людини. Серед її досягнень — уміння зобразити тіло в русі. Це відкрило для митців високої класики великі можливості передавати не лише рухи тіла, а й порухи душі. 
Оригінальних зразків грецької скульптури V століття до нашої ери майже не залишилося. Тільки скульптурні фронтони деяких уцілілих грецьких храмів, фрагменти фризів Парфенону та римські копії найвидатніших статуй еллінських майстрів дають нам змогу скласти уявлення про грецьку класичну скульптуру. Разом з великим Фідієм славу грецької скульптури становлять імена Поліклета, Мірона. 
Агроський митець Поліклет належав до пелопоннеської течії так званої «представницької статуї» — людської фігури у спокої чи помірному русі. Художник спеціалізувався на зображенні атлетів, переможців Олімпійських ігор. На жаль, його твори дійшли до нас в копіях, але й копії вражають глядача силою художнього вираження. Поліклет був не тільки художником, але й теоретиком мистецтва скульптури. Фрагменти, що збереглись з його трактату «Канон», вивчалися багатьма поколіннями скульпторів. 
Найзнаменитіший твір Поліклета— «Дорифор» (юнак-списоносець). У цій статуї автор втілив свій «Канон» — вчення про еталонні пропорції людського тіла. Він класично вирішив проблему зображення людини в спокої, але готової до дії. «Дорифор» протягом сторіччя залишався неперевершеним взірцем. Тут художник втілив своє бачення ідеальних пропорцій людського тіла, які повинні перебувати в числовому співвідношенні. Числові співвідношення, згідно з вченням давньогрецького філософа Піфагора, здатні виражати космічну гармонію. Отож, у скульптурі глядач може бачити атлета, який неквапом йде, тримаючи в лівій руці над плечем спис — знаряддя спортивних змагань. Композиція ритмічна, а в її основі лежить принцип асиметрії. Цей принцип виражено наступним чином. Правий бік композиції — опорна нога і права рука, що вільно звисає вздовж тулуба — статичні, але в них відчувається зарядженість міццю і енергією. Ліва нога, що знаходиться позаду і рука зі списом порушують спокій, хоча й виглядають дещо розслаблено. Сучасні фахівці вирахували ідеальні параметри фігури. Зріст атлета становив 178 см, об'єм шиї — 44 см, грудей — 119 см, біцепса — 38 см, талії — 93 см, передпліччя — 33 см, зап'ястя — 19 см, сідниць — 108 см, стегна — 60 см, коліна — 40 см, гомілки — 42 см. «Дорифор» втілював також піфагорійський принцип «золотого поділу» (вся довжина так відноситься до більшої частини, як більша до меншої). 
Однак, більш важливими є художні і моральні цінності, які втілювала в себе скульптура «Дорифор». Глядач може бачити людину, яка позбулася всіляких страхів щодо своєї долі. «Дорифор» — це людина наділена гордою силою господаря світу природи. Списоносець — це втілення грека, упевненого у своїй фізичній і моральній правоті. Зображення життєрадісне, оскільки воно виражає світогляд спільноти, яка міцно взяла владу в свої руки і тішиться усвідомленням своєї правоти. Греки щойно відстояли свою свободу в боротьбі з персидськими загарбниками та були готові й далі відстоювати свої завоювання. «Дорифор» — це також втілення живої, природної краси, яка невіддільна від космосу, та й сама є відображенням космічної гармонії. Спокоєм, гідністю і силою віє від іншої знаменитої скульптури Поліклета «Діадумен» (атлет, що увінчує себе переможною пов'язкою). 
Скульптура Аттики представлена роботами видатного скульптора Мірона. Він намагався поєднувати у пластичному зображенні спокій та динамізм. Його знаменитий «Дискобол» — яскраве свідчення реалістичного зображення фізичної напруги атлетичного тіла в русі. Дискобол відтворений в складній позі у момент найвищої напруги перед дією. Скульптора цікавили форма та співмірність фігур, що знаходяться у русі. Мірон був майстром передачі руху в кульмінаційний, перехідний момент. Скульптурна група Мірона «Афіна та Марсій», що була встановлена на Афінському акрополі позначена такою ж майстерністю у передачі руху. 
Фі́дій — один з найбільших майстрів давньогрецького мистецтва епохи високої класики. Серед робіт Фідія, відомих тільки по описах античних авторів та копіям, найбільш уславленими були колосальна бронзова статуя Афіни Промахос (грец. Πρόμαχος — Воїтельниці), встановлена близько 460 р. до н. е. на афінському Акрополі в пам'ять про перемогу над персами, та дві грандіозні статуї, виконані у техніці хрисоелефантійної скульптури: Зевса Олімпійського в храмі Зевса в Олімпії (одне з «семи чудес світу») та Афіни Парфенос (Діви) в храмі Парфенон в Афінах. Десятиметрова статуя богині Афіни Парфенос у військовому одязі в правій руці тримала двометрову скульптуру богині Перемоги Ніки. Пам'ятник мав дерев'яний каркас, голі частини статуї Афіни, а скульптура Ніки цілком, були виконані із слонової кістки, одежа і шолом Афіни — із знімних листів карбованого золота (звідси і назва статуї хрисоелефантійна, тобто зроблена із золота і слонової кістки). В перші роки візантійського періоду пам'ятник зник. 
Найкраще уявлення про творчість Фідія дає скульптурне оздоблення Парфенону в Афінах (мармур, 438 — 432 до н. е., фрагменти зберігаються в музеях: Британський музей, Лондон; Лувр, Париж; Новий музей Акрополя, Афіни), виконане під керівництвом та за особистої участі майстра. Ці твори, повні глибокої людяності, прославляють велич афінського полісу та його громадян, відображають ідеї боротьби афінян проти їхніх ворогів. Скульптура Парфенону, що у поєднанні з архітектурою храму є одним з найвищих зразків синтезу мистецтв, відрізняється надзвичайним багатством ритмів і композиційних прийомів. 

2. Нові риси творів давньогрецьких скульпторів Пізньої Класики 

В усіх сферах духовної культури IV століття до нашої ери з'явилися ознаки нового, що вже виходило за рамки класичних норм та ідеалів, сповіщаючи про настання нового етапу в культурному житті Стародавньої Греції. Роль Афін у культурному розвитку грецького світу дедалі меншала. У скульптурі з'являється нетрадиційна для класики тенденція індивідуалізувати образи, передавати конкретні, а не узагальнені, фізичні й духовні риси, відображати різноманітні відтінки настрою. 
Скопас із Пароса — давньогрецький скульптор, архітектор та художник IV століття до н. е., чия творчість поряд із творчістю Лісіппа, завершила період пізньої класики. Як архітектор Скопас брав участь у спорудженні храму Афіни Алей в Тегесі (350 — 340 до н. е.) та мавзолею у Галікарнасі (середина IV ст. до н. е.) — одного з античних чудес світу. 
Серед збережених до наших часів творів Скопаса найважливішим є фриз мавзолею у Галікарнасі із зображенням амазономахіі (спільно з Бріаксісом, Леохаром; фрагменти зберігаються у Британському музеї, Лондон). Численні роботи Скопаса відомі за римськими копіями («Потос», «Молодий Геракл», «Мелеагр», «Менада» тощо). 
Відмовившись від властивого мистецтву попередньої доби гармонійного спокою образу, Скопас звернувся до передачі сильних душевних переживань, боротьби пристрастей. Для втілення їх Скопас використовував динамічну композицію і нові прийоми трактування деталей, особливо рис обличчя: глибоко посаджені очі, складки на чолі та напіввідкриті уста. Насичена драматичним пафосом творчість Скопаса здійснила велике вплив на скульпторів елліністичної культури. 
Пракситель— давньогрецький скульптор доби пізньої класики, що працював переважно в Афінах. Твори Праксителя, виконані головним чином у мармурі, відомі за античними копіями і свідченнями давніх авторів. В оригіналі збереглася лише знайдена в Олімпії група «Гермес із немовлям Діонісом». У ранніх роботах («Сатир, який наливає вино») Пракситель в основному наслідує принципи Поліклета. 
У створених Праксителем образах богів і богинь переважає споглядальний настрій. Скульптор досягає враження ідилічних, одухотворених образів за допомогою надзвичайно тонкої обробки мармуру, віртуозного використання світлотіньових ефектів (завдяки чому окремі поверхні плавно перетікають одна в іншу, виникає ефект «вологого погляду»). Серед найвідоміших творів Праксителя — «Аполлон Сауроктон» (Аполлон, що вбиває ящера); «Афродіта» з острова Кос, що милується своїм відображенням у дзеркалі; «Афродіта Кнідська» — найпрославленіша, ще у давнину, робота Праксителя; «Відпочиваючий сатир». 
Лісіпп — давньогрецький скульптор, видатний представник пізньої класики. Твори Лісіппа не збереглися, але про них дають уявлення описи античних авторів і римські копії. Передбачаючи мистецтво еллінізму, Лісіпп переосмислив канон Поліклета: голови статуй він робив менше, а тіла з більш легкими, видовженими пропорціями, відтворював їх у складному, просторово-багатоплановому русі. Лісіпп зображував людей не «якими вони є», але «якими вони здаються». Лісіпп створив численні статуї атлетів («Агій», «Апоксіомен»). Для образів богів та героїв Лісіппа характерна незвичайна для мистецтва класики емоційна насиченість. 
Найбільш відомі роботи Лісіппа — колосальна статуя Зевса в Тарінті, статуя Геліоса із колісницею на острові Родос, алегоричні фігура Кайроса в Олімпії, численні зображення Геракла і його подвигів. Лісіпп був також автором монументальних груп (наприклад, кінних дружинників Олександра Македонського), портретів Олександра Македонського, в яких зумів передати земний, людський початок. 
Леохар — давньогрецький скульптор, що працював зі Скопасом над скульптурним оздобленням Мавзолею в Галікарнасі. Леохару приписують такі статуї, як «Аполлон Бельведерський», «Діана Версальська» та «Ганімед Ватиканський» (відомі за римськими копіями). Леохар намагався культивувати та продовжити традиції зрілої класики, збагативши їх більшою витонченістю та складністю пластичних мотивів. Він шукав красу у формах минулого. 
Статуя Аполлона Бельведерського — еталон краси для багатьох наступних поколінь. Довгий час ця статуя вважалася вершиною античного мистецтва та була синонімом естетичної досконалості. У фігурі та русі Аполлона поєднані сила та грація, енергія та легкість. Крокуючи по землі, він ніби парує над нею. 

3. Особливості елліністичної скульптури 

Еллінізм мав важливе значення в культурному розвитку людства, збагативши його новими відкриттями в галузі наукових знань і у винахідництві. Досить назвати імена Евкліда й Архімеда. У рамках філософії зародилися й одержали розвиток соціальні утопії, що описують ідеальний суспільний устрій, вільний від вад і конфліктів. Скарбниця світового мистецтва поповнилася такими шедеврами, як вівтар Зевса в Пергамі, статуї Венери Мілоської і Ніки Самофракійської, скульптурна група Лаокоон. 
В елліністичній скульптурі переважає патетичний стиль, що відповідає новим рисам архітектури, досягаючи з нею гармонії. Зростання попиту на скульптурну продукцію знизило її мистецький рівень порівняно з класичною скульптурою, проте елліністичну пластику вирізняли оригінальні риси. Виникли нові осередки розвитку скульптури. Античних майстрів доповнили скульптори Пергама, Олександрії, Родосу та Антіохії. Попри однакове з класичною скульптурою художнє завдання, елліністичне мистецтво вдається до інших об'ємів і засобів виразності. 
Поряд з класичними зразками з'являються гігантоманія та скульптурна мініатюра. Класичних героїв-атлетів та Афродіт доповнюють скульптурні зображення «гігантоманії» — боротьба богів, скульптурні групи, жанрові та еротичні сюжети. Митці пильно спостерігають за дійсністю. Буремна елліністична епоха, сповнена крові та страждань, песимістичних очікувань і стоїчності духу, втілюється в монументальній патетиці, відтворюючи пережиті жахи та сильні пристрасті, розчарування й жалі. Імперсональні грецькі скульптури класичної доби змінюються скульптурним портретом, зображенням різних соціальних типів. 
Серед тогочасних митців уславилися учні видатного скульптора Лісіппа. Євтехід Сікіонський створив скульптурну групу «Тюхе» (богиня долі та щастя) для Селевкідів, прославляючи щасливу долю Антіохії — столиці їхнього царства. Другий Лісіппів учень — Харес із Лінда — спорудив на острові Родос на честь героїчного захисту міста Родоса гігантську бронзову скульптуру бога Геліоса — знаменитий Родоський «Колос», що став одним із семи див світу. 
Найвідоміші пам'ятники патетичного монументалізму — скульптурні групи на фронтоні храму в Самофракії (серед них шедевр еллінізму — мармурова скульптура Ніки Самофракійської роботи Піфократа Родоського) та монументальний фриз велетенського Пергамського вівтаря, наочне втілення майстерності родоської скульптурної школи. До цього напряму можна зарахувати й скульптурну групу «Лаокоон» (Агесандр, Полідор та Афінадор) і «Бик Фарнезе» (робота Аполлонія й Тавріска із Тралл). 
Традиції видатного Праксителя продовжено елліністичними статуями Афродіти Кіренської та Афродіти Мілоської («Венера Мілоська»). 
Мистецтво скульптурного портрета представлене статуєю Демосфена, портретом Менандра, різьбленням на камені в мініатюрній «Камеї Гонзага». 
Загалом елліністична пора грецької культури була досить плідною в усіх сферах матеріального та художнього життя. Проте культурне процвітання елліністичного світу постійно супроводжують ознаки кризи й занепадництва. Вичерпувалися традиційні засади грецького соціуму. На історичну арену виходила нова культуротворча сила — Рим, який наприкінці І століття до нашої ери утвердив своє панування в елліністичному світі.