Мета: ознайомити учнів з основними тенденціями суспільно-історичного та мистецького розвитку першої половини ХХ ст., розвивати навички самостійної роботи із джерелами інформації, уміння виділяти головне та висловлювати про нього судження, розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до мистецтва, літератури, естетичний смак.

Обладнання: портрети найвідоміших філософів (Ф. Ніцше, З. Фрейда, К. Маркса,    А. Берґсона та ін.), представників літератури першої половини ХХ ст. різних напрямів;

картини представників модернізму; ілюстративні матеріали до характеристики доби.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

— «Утрачено рівновагу між людиною і природою, між життям і мистецтвом, між наукою і музикою, між цивілізацією і культурою»,— писав про початок ХХ ст. російський поет Олександр Блок. Про бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу першої половини ХХ ст., його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом, зміну світоглядних та естетичних систем, виникнення нових літературних напрямів, стилів і жанрів і йтиметься на сьогоднішньому уроці.

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

Складання таблиці найважливіших історичних подій, відкриттів у галузі науки й техніки першої половини ХХ ст.

·         ŠŠ Як ви думаєте, яким чином розглянуті нами події вплинули на мистецтво? (Вони спонукали митців до пошуку нових шляхівосмислення дійсності, форм і суті відображення.)

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди

— Літературознавці визначають такі умовні історичні періоди розвитку літератури:    перший — від подій Паризької комуни до Першої світової війни (1871–1914); другий — коли народжувалася нова література, що пройшла випробування революціями та війнами (1914–1945 рр.); третій — осягнення глобальних катаклізмів епохи (1945–1985 рр.).

Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу позначився на світоглядних та естетичних системах, на мистецтві й літературі. Адже там, де, на перший погляд, панували правопорядок, мораль, релігія, раптом завирувала стихія, яку не можна було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба в промисловості, нищівні імперіалістичні та громадянські війни, соціальні революції, тоталітарні режими.

Сувора дійсність, невпевненість у майбутньому породжували песимістичні настрої; людина втрачала свою значимість, індивідуальність. У духовному житті західного суспільства філософія разом із мистецтвом і наукою почала шукати шляхи подолання кризових ситуацій, прагнула стати духовною опорою для людини.

Представники нової філософської думки А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, С. К’єркегор, З. Фрейд та ін. розглядали життєві явища в їхній мінливості й суперечливості; об’єктом дослідження вони обрали сучасну їм людину з її радощами й сподіваннями, прикрощами й негараздами, людину, яка відчувала себе пригніченим і знеособленим «гвинтиком» адської суспільної машини.

Артур Шопенгауер, зокрема, уважав, що глибинною сутністю всього живого є ірраціональна егоїстична «світова воля». Обґрунтувавши вимоги життєвих страждань, філософ попереджав про відсутність будь-якої можливості порятунку, окрім утрати волі до життя. Його концепція вплинула на розвиток декадентського мистецтва, яке, у свою чергу, стало підґрунтям одного з напрямів модернізму — символізму.

Згідно з «філософією життя», одним із засновників якої був Фрідріх Ніцше, людина сама стає змістом і мірилом цінності всіх речей, оскільки сама є творцем і має можливість повірити у власну цінність». Мислитель застерігав від безглуздих пошуків Божої допомоги, бо «померли добрі боги», людина залишилася наодинці зі своєю могутністю та своїми слабкостями. Філософські висновки Ф. Ніцше багато в чому позначилися на творчості експресіоністів та футуристів.

Німецький філософ, проголосивши ідеї «смерті Бога» — «надлюдини», яка є вільною від усталених моральних норм і керується «волею до влади», розробив концепцію історико-культурного розвитку як безперервного чергування «діонісійської» ірраціональної та «аполлонівської» стихій. Ідеями Ніцше у звульгаризованій формі керувалася гітлерівська ідеологія.

Не менш вагомою була наукова концепція Анрі Берґсона, французького філософа, згідно з якого розум, що керується меркантильністю, може дати людям лише знання нижчого ґатунку. Оскільки життя є ірраціональним, забезпечити вищі знання про нього може тільки інтуїція, раптове прозріння. Думки мислителя значною мірою вплинули на остаточне формування експресіонізму. А. Берґсон став засновником інтуїтивізму, критиком інтелектуального й аналітичного пізнання; він створив концепцію «життєвого прориву».

Великий вплив на розвиток літератури модернізму мала психоаналітична теорія австрійського лікаря-психіатра Зиґмунда Фрейда, який звернув увагу на існування підсвідомих механізмів у психіці людини (так званих «комплексів»). Філософ розглядав психіку людини як поєднання трьох елементів: природне «я» — носій плотських бажань — підсвідомість; раціоналістичне «я» — свідомість; моральне «я» — позасвідомість. Між усіма елементами особистості відбувається боротьба, жертвою якої є людина. Ця філософська й водночас психологічна концепція позначилася на розвитку сюрреалізму.

·         ŠŠ Як ви вважаєте, що спричинило оновлення мистецтва в першій половині XX ст.?

Таким чином, політична, ідеологічна й економічна кризи сприяли виникненню нових філософських теорій, глибокому структурному перевороту в естетичній свідомості та художній творчості, появі нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів.

2. Повідомлення учнів про вплив ідей інших філософів на розвиток мистецтва

Стислий зміст повідомлення

Карл Маркс (1818–1883) — німецький філософ, теоретик і діяч комуністичного руху; засновник марксизму — філософської, економічної, соціально-політичної теорії, яка була покладена в основу комуністичної ідеології, склала підмурівок соціалістичного реалізму.

Освальд Шпенґлер (1880–1936) — німецький філософ; розробив концепцію культури як низки незалежних одна від одної, локальних, замкнених у собі культур, а також теорію протистояння «культури» і «цивілізації».

Хосе Ортеґа-і-Ґассет (1883–1955) — іспанський філософ та есеїст, провідник іспанського руху відродження; досліджував феномени «епохи мас», розриву новаторського мистецтва з культурною традицією на початку ХХ ст.

Серен К’єркегор (1813–1855) — датський філософ; розвинув проблему сенсу людського життя у світі, що втратив стабільність. Він обстоював радикальну самотність людини, її свободу перед «загальним» — світом культури, визначаючи як основні параметри буття можливість вибору, страх і відчай.

Карл Ґюстав Юнг (1875–1961) — австрійський філософ і психоаналітик; спробував пояснити питання історії через призму позасвідомої діяльності людської душі. Йому належить обґрунтування наявності двох типів людської особистості — екстравертивного й інтровертивного обґрунтування терміна «самопізнання» як життєвої мети людини в оволодінні всім спектром власних можливостей, уведення терміна «індивідуація» для позначення погодженості психологічних структур душі. Бажання науковця зазирнути за межі набутого поколіннями досвіду, що зберігається в спогадах конкретного індивіда, сприяло перетворенню психоаналізу на філософію культури.

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Аналітична робота

·         ŠŠ Уставте пропущене слово у висловлювання філософа Артура Шопенгауера, який стверджував, що «для щастя людського життя найістотнішим є те, що людина … в самій собі».

Слова для використання

Має; робить; виписує; думає.

VI. Домашнє завдання

Розповідати про суспільно-історичний розвиток світу в першій половині ХХ ст., провідні тенденції літературного процесу цього періоду.

Називати провідних філософів та їхні основні теорії.

VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

·         Із філософських ідей мені видалася найцікавішою…