Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості твору та «магічного реалізму» як літературного напряму; розвивати навички аналізу літературного твору великого обсягу, уміння виділяти істотні ознаки, визначати їхню роль у творі, висловлювати й аргументувати свою думку; розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до літератури, гуманізм, активну громадську позицію, почуття своєї причетності до історії та майбутнього.

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, таблиці.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

У ч и т е л ь. Відомий чилійський поет Пабло Неруда назвав «Сто років самотності» найкращим романом, який був написаний іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. Чим же так привабив твір вибагливих літературознавців і простих читачів, спробуємо

розібратися на уроці.

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Заповнення анкети твору «Сто років самотності»

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Робота над ідейно-художніми особливостями роману (у групах)

І група. Знайдіть в романі риси реального, буденного.

Підтвердьте свої думки цитатами з твору.

ІІ група. Знайдіть у романі риси фантастичного, «магічного».

Прокоментуйте й підтвердьте свої думки цитатами з твору.

Матеріали для роботи груп

2. Слово вчителя

— У романі «Сто років самотності» розповідається історія шести поколінь роду Буендіа, від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули й Хосе Аркадіо Буендіа до виродження роду: народження дитини з поросячим хвостом. Це символ деградації людства через утрату ним спільності. Замкненість роду, відірваність від реального часу призводять до його самотності, а далі — до вимирання.

Отже, одна з головних проблем твору — це проблема самотності. Доведіть це на прикладі образів твору.

Хоча герої живуть у сім’ї, але кожен із них самотній. Наприклад, полковника Буендіа ще в дитинстві лікар визнав схильним до самотності, він нікому не довіряє, усіх підозрює, навіть відмежовується від людей. Закінчує своє життя засновник роду Хосе Аркадіо також самотньо: прив’язаним у дворі до каштана. Його вважають божевільним.

Самотньою пішла в інший світ і мудра Урсула, вона так і не довірила нікому таємницю місцезнаходження скарбу.

Хосе Аркадіо Буендіа говорить про Пруденсіо Агіляра: «Певно, йому дуже важко. Мабуть, він страшенно самотній». Про Мелькіадеса: «Він справді побував на тому світі, але не витримав самотності й повернувся назад». Про Амаранту: «Вона сподівалась мати його за сина, який розділив із нею самотність і пом’якшив страждання…»

Про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого: «…єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій сім’ї». Про Ребеку: «Надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності». Про Маурісіо: «Він

помер старим, у цілковитій самотності».

Самотність у Маркеса — це психологічний стан людини, її внутрішнє захворювання. Воно із середини підточує її фізичні та моральні сили і, урешті-решт, зводить у могилу. Це добре проявляється у другому поколінні сім’ї Буендіа. Вони всі замкнені в собі, відірвані від реального часу і саме це призводить їх спочатку до самотності, а потім — до вимирання. Автор неначе хоче сказати, що людина, сім’я, рід, якщо вони самотні, бездуховні, то приречені на самознищення.

3. Виконання завдання пошуково-дослідницького характеру

У ч и т е л ь. Якось Ґарсія Маркес сказав: «Я мав прожити двадцять років і написати чотири учнівських книжки, аби збагнути, що вихід у самому корені проблеми: слід розповідати так, як розповідали мої дідусь і бабуся, тоном, який природно припускає все надзвичайне, ніби вони знали, що в літературі немає нічого переконливішого, ніж твоє власне переконання».

Звідси й витоки «магічного реалізму» письменника.

Знайдіть у тексті підтвердження наявності у творі Маркеса таких ознак «магічного реалізму»:

·         звернення до народного міфологізму;

·         широке змалювання національних традицій;

·         переплетення чарівного та побутового, реального;

·         поєднання історії та сучасності.

Матеріали до теми

Першоджерелом міфологічного й фантастичного начал у Ґарсія Маркеса є народна культура прикарибської зони Колумбії, де змішалися європейські, індійські й африканські традиції у своєму варіанті побутового народного католицизму. У романі «Сто років самотності» вільно обертається безліч міфообразів і міфосюжетів, що становлять найглибинніший шар образно-символічної структури роману.

Передусім, це ідея й образ земля обітованої — земного раю, у якому живуть спочатку безгріховні, як Адам і Єва, першопредки, — раю до пізнання і падіння, саме через це тут ніхто ще ніколи не вмирав. Далі відбувається перше вбивство (сюжет Каїн — Авель) — це гріхопадіння. Типові для міфології шлюб засновників роду — двоюрідних брата і сестри Хосе Аркадіо й Урсули, першопредків, що жили як брат і сестра, потім — переселення й пошуки нового місця, щоб закласти родовий будинок (мотив вигнання Адама і Єви, які пізнали заборонений плід, і покарання Каїна).

Типовим є міфомотив віщого сну із вказівкою місця закладання будинку, як і мотив «нерозчутих слів»,— Хосе Аркадіо чує якусь назву, що неясно звучить: йому вчувається «Макондо», так він і називає селище.

Ґарсія Маркес не використовує легенди чи перекази. Але кінцівка роману нагадує уявлення ацтеків про історію всесвіту. «Відповідно до космогонічних міфів ацтеків, в історії всесвіту, створеного богом-творцем Тлока-Науаке, змінюють один одного світові періоди, або цикли; їх було вже чотири; кожен із циклів закінчується катастрофою — світова пожежа, буря, голод (послідовність їх за різними джерелами різна). Сучасний період теж повинен закінчитися загибеллю світу».

Використовуючи різні джерела й поєднуючи їх у своєрідному річищі колумбійської дійсності, трансформованої в народній уяві, Ґарсія Маркес зумів торкнутися окремих архетипів народної свідомості. «Письменник використовує міфологічні й казкові мотиви як своєрідний підтекст, що дозволяє надати епічної масштабності образам героїв, вивести їх за межі вузьконаціональних рамок»,— відзначав літературознавець В. Столбов.

Справді, фантастичний дощ, що безперервно йшов у Макондо протягом чотирьох років, дощ із жовтих квітів, чарівні речі цигана-ворожбита Мелькіадеса, який знає все на світі і, певною мірою, є одним із основних героїв роману, бо від нього ширяться події в Макондо; з розшифруванням книги — історії Макондо, написаної ним, закінчується саме селище Макондо,— ці й подібні образи справді надають роману Ґарсія Маркеса широкої масштабності, епічного характеру.

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Розв’язання проблемного питання

·         ŠŠ Ґ. Маркес говорив: «Я вважаю себе професіональним оптимістом, я завжди дуже сподівався і сподіваюсь на молодь… і вірю,  що світ майбутнього буде кращим, ніж наш світ». Виходячи зі змісту роману, його закінчення, які ми, читачі, маємо підстави думати, що це саме так? (Це твір-пересторога, твір-притча. У людства є шанс на порятунок. Розум, здоровий глузд укажуть йому шлях спасіння; зрозуміти це допоможе твір Ґарсія Маркеса).

VI. Домашнє завдання

Розповідати про тематику, проблематику твору. Характеризувати стиль та образи.

VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

·         Цінність роману Ґарсія Маркеса "Сто років самотності” особисто для мене в тому…