Мета: узагальнити й систематизувати знання учнів про стилі, підстилі і жанри мовлення; удосконалювати вміння й навички визначати стиль, підстиль і жанр тексту, стилістично доцільно використовувати мовні засоби; розвивати комунікативно-мовленнєві вміння, мислення; виховувати у школярів культуру мовлення, повагу до слова.

Обладнання: таблиці, роздавальні матеріали.

Внутрішньопредметні зв’язки: синтаксис (текст), лексикологія, граматика.

Міжпредметні зв’язки: література, фольклор, історія.

Тип уроку: урок-практикум.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організація класу

ІІ. Ознайомлення з темою, метою і завданнями уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань і мотиваційних резервів

Стратегія «Прес»

Як ви розумієте вислів? Свою позицію обґрунтуйте.

Стиль — це властиві слова на своєму місці (Д. Свіфт).

ІV. Процесуально-діяльнісний етап

Аналіз мовного матеріалу

Прочитайте тексти, з’ясуйте їх тему, основну думку. Визначте стилістичну належність поданих текстів. Які мовні (лексичні, синтаксичні) особливості притаманні текстам?

Текст № 1

Пісня — одна з найдавніших форм народної творчості. Вона зародилася в трудовій діяльності людини і стала виявом почуттів, дум і сподівань найширших народних мас. Тісний зв’язок пісні з трудовою і суспільно-громадською діяльністю людей спричинився до появи багатьох видів і жанрів народних пісень, які відображають історичні періоди в розвитку народу, його боротьбу за соціальне і національне визволення, а також вірування, обряди, побут, родинні відносини тощо (УРЕ. — Т. 11. — С. 219).

Текст № 2

Відомо, що в пісні вилилася вся минула доля, справжній характер України; пісня і дума становлять там народну святиню, краще добро українського життя, у них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; у них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської. …Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим (М. Добролюбов).

Текст № 3

Чарівна, ніжна й граціозна українська пісня. Скажу більше: у ній є щось, що хапає за серце, щось глибоко задушевне. Як слушно пригодилися тут ці численні пестливі слова, які неможливо перекласти жодною іншою мовою, навіть і російською. Але не лише на пестливих словах створюється чарівливість української пісні. Ця чарівливість розлита в усьому: у словах і порівняннях, а іноді й просто не знаєш у чому: мило та й годі! (М. Берг).

Текст № 4

І раптом… що це? Вутанька вся аж стрепенулася. Десь близько за перегородкою ніжним, ледве чутним струмочком забриніла пісня. Який знайомий, який рідний мотив! Вутанька ще в якомусь гнітючому палаючому запамороченні приклала руку до лоба: що це за пісня така знайома? Де вона її чула? І не встигла додумати це, як щось уже сяйнуло в пам’яті, гарячою хвилею хлюпнуло в саме серце (О. Гончар).

Текст № 5

ОГОЛОШЕННЯ

10 квітня о 14 годині в актовому залі школи відбудеться конкурс на краще виконання української народної пісні. Охочих узяти участь у конкурсі просимо подати заявки до 5 квітня в учнівський комітет школи. Учком

Заповнення таблиці

Прослухайте повідомлення учнів і заповніть таблицю «Епістолярний стиль мовлення». За зразком накресліть таблицю «Конфесійний стиль».

Зразок повідомлень учнів

Епістолярний стиль української літературної мови розвивався у тісному зв’язку з художнім, оскільки значною мірою обидва орієнтувалися спочатку на народнорозмовне мовлення. Назва стилю походить від грецького «epistole» — «лист, послання»; звідси — епістолярний — значить у формі листа. Епістолярний стиль — це один зі стилів сучасної української літературної мови, у якого є основна функція, сфера використання, реалізується

він у певних жанрах із використанням характерних мовних засобів. Це різновид літературної мови, що обслуговує в часі й просторі офіційно-ділове, виробниче, приватне, родинне, інтимне спілкування.

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж — це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення.

Основне призначення епістолярного стилю — обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи — це писемно-оформлені монологи, звернені до певної особи чи осіб.

Тематикою і змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери їх використання та інтересів адресатів. Все листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Крім листів, до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки.

Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер — родинний, інтимний, дружній — і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) усно-розмовного.

Конфесійний стиль (від. лат. confessio — визнання, сподівання) виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали переклалати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах, додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Науковці вважають, що тексти у XIV ст. вже читали по-українському. Відомо що в XVI ст. у церквах використовували і давню

українську мову, про що свідчать численні переклади фрагментів з Біблії, учительних євангелій. Про становлення конфесійного стилю в українській мові свідчить і той факт, що палкий захисник церковнослов’янської мови Іван Вишенський частину своїх послань написав простою українською мовою.

У XVI–XVII ст. в давній українській літературній мові склався і функціонував конфесійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства. З 1686 р. Росія підпорядкувала українську православну церкву російській, а служба Божа і церковні книги українською мовою були заборонені.

1690-го року Собор російської православної церкви наклав прокляття й анафеми на київські книги видатних українських проповідників і талановитих письменників Симеона Полоцького, Петра Могили, Кирила Ставровецького, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича та інших і вилучив їх з ужитку.

Складалися суцільні заборони на все українське. 1753-го року було заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, яка готувала проповідників вищого духовенства, і далі на цілі століття конфесійний стиль був вилучений з контексту української мови. З того часу з невеликою перервою (1918–1928) і аж до проголошення України незалежною соборною державою конфесійний стиль з відомих причин не мав можливостей для вільного розвитку на етнічних українських територіях.

Однак розвиток нової української мови, зокрема її художнього стилю, на початку ХІХ ст. стимулює і розвиток конфесійного стилю. У 40-х роках ХІХ ст. з’являється український переклад Євангелія Маркіяна Шашкевича, поширюються українською мовою псалми, Псалтир. Філософсько-поетично трансформує біблійні сюжети й образи Тарас Шевченко. У 60-х роках ХІХ ст. переклад Євангелія зробив П. Мурачевський. Разом з Іваном Пулюєм Біблію перекладав Пантелеймон Куліш, а після його смерті працю завершував Іван Нечуй-Левицький. 1821-го року І. Левицький переклав Новий Завіт і частину Старого Завіту. Інтенсивніше став розвиватися конфесійний стиль у зв’язку з діяльністю Української автокефальної православної церкви під орудою Василя Липківського (1920–1928).

У Західній Україні греко-католицька церква використовувала спочатку для окремих жанрів, а потім і для всіх інших українську мову. У 30-х — на початку 40-х років українська мова широко використовувалася як культова. Після ліквідації в Україні комуністичним режимом греко-католицької церкви конфесійний стиль української мови функціонував тільки за кордоном, де були українські релігійні громади. Там видавалися катехізиси, молитовники, проповіді і послання, а 1962 року вийшла українською мовою Біблія у перекладі Івана Огієнка. Сфера поширення конфесійного стилю — культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.

Головне призначення конфесійного стилю — допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ із Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об’єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

Головні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Паска, Трійця, піст, архангел, катехізис, хрещення, чернець, гріх, амвон, херувими тощо.

Отже, конфесійний стиль сучасної української літературної мови (усупереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформи конструкцій, сталість жанрів (Біблія, Євангеліє, проповідь, молитва, псалом) тощо.

Слово вчителя. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та розв’язання конкретних завдань.

Стилістичний аналіз мовного матеріалу (у парах)

Виконайте мовностилістичний аналіз тексту за наведеною схемою.

Схема мовностилістичного аналізу текста

1. Тема й основна думка висловлювання.

2. Стиль, підстиль тексту, його основні ознаки:

мета мовлення (обмін інформацією, думками, враженнями; повідомлення; регулювання офіційно-ділових відносин; обговорення; різнобічний вплив);

сфера спілкування (побутові відносини, наука, освіта, офіційно-ділові відносини, громадсько-політична сфера, мистецтво слова);

форма мовлення (писемна, усна);

форма реалізації стилю (монолог, діалог);

мовні особливості стилю (лексичні, морфологічні, синтаксичні).

3. Жанр висловлювання, в якому реалізується стиль.

Текст

25 грудня 1934 р.

Дорога старенька!

Живий і здоровий. Одержав від тебе «передачу»: сіру сорочку, кальсони, три пари панчіх, рушник, хустки, масло, сало й цукерки. І грошей 20 карбованців. Сердечне спасибі. Тільки ти не турбуйся передачами, бо я ж знаю, яке в тебе скрутне матеріальне становище. То «передача» тільки завдаватиме мені невеселого думання. Я тут не голодую й не мерзну. Не одривай у дітей. А що буде потрібно, то я напишу. Привіт. Цілую тебе, дітей і бабушку.

Ваш чоловік-батько. М. Куліш

Черкни про здоров’я твоє й дітей. Адреса: Київ, НКВД УРСР (Інститутська 5), Спецкорпус, Кулішу.

Стратегія «Два — чотири — усі разом»

Розгляньте узагальнювальну таблицю. Визначте особливості підстилів.

Доповніть аблицю даними про епістолярний та конфесійний стилі.

Міні-дослідження

Прочитайте заголовок. Спробуйте за ним визначити стиль тексту. Прочитайте текст, визначте його стиль і жанр. Чи правильними були ваші припущення? Відповідь обґрунтуйте.

УКАЗ

Іде козак дорогою,

Дівку надибає;

Вийняв папір з-за пазухи

Та їй і читає:

«І прочая, і прочая…

По сему указу

Козак должен кожну дівку

Цілувать по разу».

— Чуєш, дівко, що в указі?

— Та чую, козаче.

І вже ж рада та дівчина,

Аж мало не скаче!

— А приглянься-но, козаче,

До того указу:

Чи нема там написано,

Щоб іще по разу?

С. Руданський

Аналіз мовного матеріалу

З’ясуйте різницю між різновидами наукового стилю (власне науковим, науково-навчальним та науково-популярним). Визначте підстиль кожного тексту.

1. Синонімія — тотожність або близькість значень різних за звучанням одиниць одного мовного рівня. Існує також розуміння синонімії як спільності номінацій, тобто здатності різних мовних одиниць позначати одну і ту ж реалію (говорити — балакати — бормотіти — лепетати на позначення акту говоріння). Синонімія здебільшого розглядається як властивість лексики, а також фразеології (З енциклопедії).

2. Різна буває у людей хода. Вона залежить часто від віку, вдачі, настрою тощо. Тому одним дієсловом «ходити» тут не обійдешся. Для кожного випадку знайдеться своє, точне слово: йти, крокувати, прямувати, дибати, шкандибати, чеберяти і багато-багато інших. Слова «з настроєм» звуться емоційними. Серед синонімів деяких слів вони живуть цілими юрбами (А. Матвієнко).

3. Синоніми — слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом. Вони складають синонімічне гніздо, у «центрі» якого міститься стилістично нейтральне слово, оточене іншими, з різними смисловими відтінками, оцінним та емоційним забарвленням (віхола, хурделиця, заметіль, юга, хуга, завія) (Словник-довідник).

V. Контрольно-рефлексивний етап

VІ. Домашнє завдання (на вибір)

Зробити опорний конспект із теми уроку.

Укласти словник лінгвістичних термінів «Стилі і жанри мовлення».

Доберіть приклади текстів, різних за стилістичною належністю, але тотожних за змістом.

Запропонувати тестові завдання для перевірки знань зі стилістики.