СРСР в періоди застою і перебудови. Розпад СРСР . Росія наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.
Мета: охарактеризувати політичне, соціально-економічне, повсякденне і культурне життя в СРСР, висловити оцінку діяльності радянських лідерів, складати історичні портрети Л. Брежнєва, М. Горбачова, Б. Єльцина, визначати причини розпаду СРСР та особливості подальшого розвитку Росії як незалежної держави; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, висловлювати власні судження стосовно діяльності радянських керівників; виховувати патріотичне ставлення учнів до своєї держави, зацікавленість історією.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Хід уроку
І. Організаційний момент уроку
ІІ . Актуалізація опорних знань
Бесіда
1. Чи одностайно сприйняли делегати ХХ з’їзду його рішення? Які суперечки і суспільстві викликав з’їзд?
2. Назвіть суперечливі ознаки політики М. Хрущова.
ІІІ . Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь.
Л. Брежнєв керував країною упродовж 18 років. Історики визначали цей період як застій. Назва стала популярною, хоч вона і не повною мірою віддзеркалює сутність брежнєвської епохи. «Застій» — відсутність розвитку, проте ситуація у СРСР була значно складнішою.
У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова. Із цієї події починається завершальний період історії СРСР, що дістав назву «перебудова», який закінчився розпадом СРСР.
ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Доба застою (1964–1985). Дисидентський рух
У ч и т е л ь.
Період 1964–1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі образно називали «застій». Це визначення не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися у другій половині 60‑х — першій половині 80-х років, але визначає загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи.
Відбувались реформи (друга половина 60-х років), реалізовувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерним було досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, досить пристойного, порівняно з попередніми періодами, рівня життя основної маси населення. Суть застою полягала в тому, що радянську владу охопила системна криза, яка проявилась в усіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній сфері, суспільній моралі тощо.
Робота з історичним документом
Всесвітня історія. СРСР від застою до розпаду
«Період застою в СРСР характеризують як н е о с т а л і н і з м — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з деякими врахуваннями сучасного розвитку.
Уже від самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм й особисто Сталіна. У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемозі у Великій Вітчизняній війні, Брежнєв відзначив внесок Сталіна у розгромі фашизму. Зал відповів аплодисментами.
На ХХІІІ з’їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це попередньо повідомили китайського (Мао Дзедун) і албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень ХХ і ХХІІ з’їздів. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином наміри не були реалізовані. Проте з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна. Почали з’являтися книги, фільми, які відтворювали особливу роль Сталіна в історії.
Вдруге спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 р. Тоді у «Правді» збирались надрукувати статтю, в якій засуджувались рішення ХХ і ХХІІІ з’їздів КПРС про культ особи Сталіна. Останньої хвилини Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної постанови ЦК КПРС».
Завдання
Чому період правління Брежнєва пов’язують з неосталінізмом? Поясніть значення цього терміна.
З а с т і й (1964–1985 рр.). Відмова від реформаторського курсу, відновлення сталінізму і спроби зберегти стабільність шляхом ігнорування назрілих соціально-економічних проблем, період визрівання кризи радянської системи.
Робота з таблицею
Розвиток СРСР за Доби Застою
Політичне життя
Перебування при владі Л. Брежнєва було реалізацією замовлення номенклатурних верхів на збереження стабільності. Розпочинається процес «ресталінізації» — головною стає ідея збереження та захисту ідеалів сталінської моделі соціалізму. Спроби дисидентів відстоювати громадянські та національні права жорстоко придушувалися. Зберігалася монополія КПРС.
1982 р. помирає Л. Брежнєв. Його наступник
Ю. Андропов уславився спробами наведення порядку як «нагорі» (боротьба з корупцією в Москві та регіонах), так і «внизу» (посилення трудової дисципліни та боротьба з прогульниками на виробництві). Але після смерті Ю. Андропова в лютому 1984 р. перетворення припинилися.
Перебування К. Черненка при владі (лютий 1984 — березень 1985 рр.) було рецидивом «брежнєвізму»
Економічний розвиток
Було відновлено систему директивно-міністерського керівництва, яка
підпорядковувалася певним ідеологічним догмам.
Інерцією «відлиги» була косигінська реформа (1965–1970), що сприяла успіхам VIII-ї п’ятирічки.
Подальше зниження темпів промислового виробництва та зростання дефіциту продуктів народного споживання певний час компенсувалися за рахунок продажу енергоносіїв за кордон і закупівлі товарів народного споживання. Проте основна маса коштів скеровувалася на розвиток ВПК (військово- промислового комплексу)
Зовнішня політика
Розвиток ВПК та енергетична криза на Заході давала надію СРСР на перехоплення стратегічної ініціативи.
На початку 70-х років був досягнутий паритет між СРСР і США в ядерних озброєннях.
Переговорний процес, що тривав до кінця 70-х років, переріс у новий виток
гонки озброєнь та холодної війни, спровокованої втручанням СРСР у справи країн Азії та Африки, розміщення ракет СС-20 у країнах Східної Європи, а особливо початком війни в Афганістані (грудень 1979 р.).
У стосунках із соціалістичними країнами домінувала «доктрина Брежнєва» — визнання суверенності союзників з одночасним «правом» СРСР на інтервенцію в разі загрози позиціям комунізму в цих країнах.
Зазначений сценарій був уперше опрацьований в ЧССР у 1968 р. та готувався для Польщі 1980 року
Запитання
1. У чому полягав суперечливий характер суспільного життя в СРСР у 60–80-ті роки?
2. Чому багато людей називають брежнєвський період «золотими роками стабільності»?
3. У середині 60-х років — на початку 80-х СРСР був однією з наддержав світу. Водночас перебування при владі Брежнєва призвело до застою в усіх галузях життя. Чому це сталося?
«Косигінська реформа»
У ч и т е л ь. 1965 р. — спроба нового радянського керівництва провести економічні реформи.
Пріоритет у їх розробці та проведенні належав голові Ради Міністрів СРСР О. Косигіну.
Основні елементи
• Скорочення планових завдань.
• Розширення прав підприємств.
• Перехід до оцінювання роботи підприємства за реалізованою продукцією.
• Підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.
• Перерозподіл національного прибутку на користь аграрного сектору.
• 1966–1970 рр. — реалізація реформи (восьма п’ятирічка — «золота» за економічними показниками).
Результати:
• пожвавлення сільськогосподарського виробництва;
• покращення постачання міст продовольством;
• зростання продуктивності праці;
• виконання основних показників п’ятирічки;
• успіх реформ був зумовлений чинником «початкового ефекту».
Робота з таблицею
Середньорічні темпи зростання за п’ятирічку (%)
Показники
VІІІ п’ятирічка
1966–1970
ІХ
п’ятирічка
1971–1975
Х п’ятирічка
1976–1980
ХІ п’ятирічка
1981–1985
Валовий суспільний
продукт
6,7
5,6
3,4
3,5
Національний дохід
6,7
4,6
34
3,7
Капітальні вкладення
6,8
6,4
2,1
3,1
Продуктивність праці
6,1
4,1
3,0
3,8
Промислова продукція
8,4
7,2
3,9
3,5
Сільськогосподарська
продукція
3,2
3,0
1,6
0,5
Запитання та завдання
1. Проаналізуйте показники даної таблиці і зробіть висновок про середньорічні темпи зростання.
2. Чому VІІІ п’ятирічка мала найбільш високі темпи зростання? Із чим це було пов’язано?
3. Чим можна пояснити зниження темпів щорічного зростання в наступні п’ятирічки?
Робота над поняттям
Д и с и д е н т с ь к и й р у х — рух інакомислячих — правозахисна, згодом політична течія, учасники якої були не згодні з ідеологією тоталітарного СРСР та інших соціалістичних країн.
Основні напрями руху
1. Марксистська (спрямована на побудову «соціалізму з людським обличчям») — П. Григоренко (Україна), Р. Медведєв (Росія).
2. Національно-визвольна (спрямована проти русифікації в національних республіках) — В. Лук’яненко, В. Чорновіл (Україна), З. Гамсахурдія (Грузія).
3. Правозахисна (спрямована на захист загальнолюдських прав громадян СРСР) — А. Сахаров, С. Ковальов (Росія).
4. Релігійна (спрямована на поновлення в правах Української греко-католицької церкви та деяких протестантських конфесій) — Г. Вінс, В. Романюк, Й. Тереля (Україна), Г. Якунін (Росія) та ін.
Висновок. Опозиційний рух у СРСР був реакцією передової частини радянського суспільства на посилення тоталітаризму, згортання лібералізації суспільного життя.
Від «перебудови» до розпаду СРСР (1985–1991 рр.)
Робота з джерелом інформації
З виступу міністра закордонних справ А. Громико під час представлення кандидатури М. Горбачова учасникам позачергового пленуму ЦК КПРС 11 березня 1985 р.
«Він завжди тримає у центрі уваги суть питання… прямо каже про свою позицію, подобається вона співрозмовнику чи, може, ні… вміє аналітично підходити до проблеми… Він не тільки добре аналізує проблеми, а й робить узагальнення і висновки…
У Михайла Сергійовича партійний підхід до людей, вміння організувати людей, знаходити з ними спільну мову. Це не всім дано…
Вміння бачити головні ланки і головним підпорядковувати другорядні притаманно значною мірою. Це вміння — гідність і велика гідність… В особі М. С. Горбачова ми маємо діяча широкого масштабу, діяча видатного, який гідно буде обіймати посаду Генерального секретаря ЦК КПРС».
Завдання
Зробіть висновок, яке було ставлення до Горбачова серед партійної
номенклатури на початку його правління?
Робота над поняттям
П е р е б у д о в а — період невдалих спроб реформування в умовах загострення кризи радянської системи, загострення національних суперечностей, краху соціалістичних ідеалів і розпаду СРСР.
Робота з таблицею
Перебудова та розпад СРСР (1985–1991 рр.)
Політичне життя
Економічний розвиток
Новий генеральний секретар ЦК КПРС М.
Горбачов розпочав політику перебудови, складовими компонентами якої були:
• прискорення соціально-економічного розвитку;
• гласність як свобода слова під час обговорення
раніше заборонених проблем;
• демократизація суспільно-політичних відносин.
Нова політика спричинила негативну реакцію
консервативних сил в КПРС. Ці сили після невдалої спроби зупинити курс перетворень М. Горбачова, перейшли до саботажу його заходів, а в серпні 1991 р. здійснили спробу державного перевороту — путч.
Було утворено ДКНС (Державний комітет з надзвичайного становища), який, ізолювавши М. Горбачова, намагався перебрати всю повноту влади. Але спроба державного перевороту завершилася поразкою й зумовила крах радянської комуністичної системи
Крах перебудови був певною мірою прискорений непослідовними економічними реформами: зменшено планові показники, але збільшився обсяг держзамовлень; проголошення економічної самостійності підприємств, яке привело
до розриву виробничих
зв’язків; розгортання кооперативного руху, який ще більше загострив проблему товарного дефіциту; проявом негативних тенденцій стало поширення «чорного ринку»
Зовнішня політика
Перебудова доповнювалась «новим мисленням» у міжнародних відносинах:
• активізація переговорного процесу та закінчення «холодної війни»;
• припинення інтервенції в Афганістані в лютому 1989 р.;
• припинення підтримки прорадянських режимів в Африці, Азії та Латинській Америці, що зумовило їх крах
Завдання
1. Охарактеризуйте основні напрями реформ нового керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим.
2. Яких змін зазнала зовнішня політика СРСР за Горбачова?
3. Якими були причини й наслідки путчу 1991 р.?
Підсумок. Діяльність Горбачова сприяла поваленню тоталітарного режиму в СРСР. М. Горбачов зробив значний внесок у припинення «холодної війни», здійснив спробу реформування усіх сфер життя суспільства, проголосив політику гласності й остаточно розвінчав злочини періоду культу особи Сталіна.
Росія наприкінці ХХ ст. — на початку ХХІ ст.
У ч и т е л ь. Правонаступницею СРСР проголосила себе Російська Федерація. Це означало, що вона перебрала на себе зобов’язання дотримувати усіх угод, підписаних Радянським Союзом, сплатити усі зовнішні та внутрішні борги іноземним країнам та населенню колишньої держави. Разом з тим, скориставшись тим, що валютні резерви та золотий запас СРСР перебували в Москві, Росія стала одноосібним їх власником. До неї також перейшло усе нерухоме майно СРСР за кордоном.
Росія стає незалежною державою. Її частка спадщини СРСР:
76 % території, 51 % населення, 60 % основних виробничих фондів, 76 % підприємств, що виробляли засоби виробництва, 90 % видобутку нафти.
Робота з таблицею
Хронологія поді й
Дата
Подія
12 червня 1990 р.
Декларація про державний суверенітет
31 березня 1991р.
Федеративний договір між Центром і суб’єктами федерації
12 червня 1991 р.
Перші президентські вибори й перемога на них колишнього першого секретаря московського комітету КПРС Б.Єльцина
8 грудня 1991 р.
Підписання Б. Єльциним разом з Президентом України Л. Кравчуком та керівником Білорусії С. Шушкевичем
у Біловезькій Пущі угоди про розпуск СРСР
11 грудня 1991 р.
Підписання лідерами Росії, України та Білорусії Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД)
13 грудня 1991 р.
Схвалення в Ашхабаді керівниками держав Середньої Азії та Казахстану ініціативи створення СНД
25 грудня 1991 р.
Складення повноважень президентом СРСР М. Горбачовим
У ч и т е л ь.
Перехід Росії до ринкової економіки спричинив спад виробництва, напруження в суспільстві та відставку уряду реформаторів на чолі з Є. Гайдаром.
У 1993 р. в Росії починається політична криза, яка була зумовлена протистоянням виконавчої та законодавчої гілок влади. 3–4 жовтня 1993 р. Б. Єльцин увів війська до Москви.
У грудні 1993 р. була ухвалена нова Конституція Росії, яка декларувала перехід до президентської республіки. Нелегко складалися відносини між Центром і регіонами. Починається протистояння в Татарстані і Чечні. У лютому 1994 р. Татарстан домігся від Москви визнання особливого статусу у складі Російської Федерації.
• 27 жовтня 1991 р. — обрання президентом Чечні Дж. Дудаєва, який проголосив незалежність республіки від Росіїй відмовився від підписання Федеративного договору.
• 29 листопада 1994 р. — висунення ультиматуму Росією з вимогою роззброїти «нелегальні озброєні формування» в Чечні.
• 10 грудня 1994 р. — вступ російських військ на територію Чечні.
Відбулися дві Чеченські війни: перша (1994–1996 рр.) і друга (1999–2004 рр.).
Наслідки воєн:
1. Загибель десятків тисяч мирних жителів.
2. Значні людські втрати як з боку чеченських збройних формувань, так і з боку російської армії.
3. Руйнування економіки Чеченської республіки.
4. Придушення Москвою спроб відокремлення Чечні.
5. Часткове виведення російських військ з республіки.
6. Формальне створення центром місцевих владних інституцій і передання їм конституційних повноважень.
Протягом 2000–2008 рр. президентом Російської Федерації був В. В. Путін.
Робота з історичним джерелом
The Wall Street Journal «Економічні підсумки правління Путина»
«Економіка не лише повернула собі всі позиції, втрачені в 1990‑ті, але й створила життєздатний сектор послуг, якого практично не існувало за радянських часів. У Росії накопичений третій за обсягом золотовалютний запас після Китаю та Японії».
Голова Китайської Народної Республіки Ху Цзиньтао. 2007 р.
«Останнім часом під керівництвом Президента Путіна за умов соціально-політичної стабільності економіка країни розвивається швидкими темпами. Життя населення покращується щодня».
Головний економіст Всесвітнього банку з Росії. Березень 2008 р.
«… Росія на тлі уповільнення темпів зростання світової економіки демонструє непогані результати… Росію можна вважати одним з островів економічної стабільності у світі, що ілюструє якість макроекономічної політики, зростання внутрішнього попиту, накопичені золотовалютні резерви і Стабілізаційний фонд».
Завдання
Які зміни відбулися в соціально-економічному житті Росії за
часів президентства В. Путіна?
У ч и т е л ь. Президентство Путіна не уникло трагічних сторінок: друга війна в Чечні, захоплення терористами школи в Беслані (2004), теракт на Дубровці (2002), затоплення підводного човна «Курськ» (2000) та ін. Путіна звинувачують в обмеженні прав незалежних ЗМІ, жорсткій національній політиці. Із 2008 р. він обійняв посаду Прем’єр-Міністра Росії. Президентом став Д. Медведєв, який продовжує курс В. Путіна.
Основні напрями зовнішньої політики
1. Прагнення розбудовувати СНД.
2. Участь у миротворчих акціях у Молдові та Грузії.
3. Напруженість у відносинах:
• із Грузією через її намагання подолати абхазький і південно-осетинський сепаратизм. Російсько-грузинська війна 2008 р.;
• із країнами Прибалтики через дискримінаційні утиски російськомовного населення, територіальні претензії цих країн до Росії;
• із Молдовою через підтримку Росією Придністровської республіки;
• з Україною в період президентства В. Ющенка через газові питання та територіальні претензії.
4. Невдалі спроби загальмувати процес входження Східноєвропейських країн до НАТО.
5. Поступове загострення відносин із країнами НАТО і США.
6. 2006 р. — проведення в Петербурзі саміту «Великої вісімки» під головуванням Росії.
V. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Які тенденції спостерігаються у відносинах Центру з регіонами Росії?
2. Проаналізуйте основні напрями зовнішньої політики Росії в 90‑ті роки. Оцініть українсько-російські відносини на сучасному етапі, використовуючи додаткову літературу.
