Дзвони пам’яті. До річниці аварії на Чорнобильській АЕС

Мета: привернути увагу до проблеми Чорнобильської аварії, пробудити почуття відповідальності людства за збереження навколишнього середовища; виховувати милосердя, чуйність до чужого болю. 
Обладнання: фотокартки, малюнки учнів, фотоплакати. 

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ 
І. Організаційний момент 
ІІ. Основна частина 
1-й учень 
Не можна про це сказати, 
Мовляв, це було вже давно. 
Перед очима батько-мати, 
І Україна, і Дніпро. 
Не можна ні про що мовчати, 
Горить тривогою чоло. 
Ці вірші — роздуми і факти, 
Це все було, було, було... 
Учитель. 26 квітня 1986 року... День, коли відбулась аварія на Чорнобильській АЕС. 
Аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС — це трагедія, яка зачепила інтереси сотень, тисяч людей, змусила замислитись багатьох політиків, учених і просто кожного з нас. 
Ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня, коли всі спали безтурботним сном, о 1-й годині 23 хвилині над четвертим реактором Чорнобильської атомної нічну пітьму розірвало велетенське полум’я. 
2-й учень 
Обпекло, обпалило — у кров, у життя запеклося. 
Що несе воно дітям і нашим прийдешнім літам!? 
А довкола жита піднімались 
і ростом ішли у колосся. 
Довірялись птахи небесам, і лісам, і вустам. 
Ще збагнули не всі і не вся, 
що вогонь смертоносний, 
Що нечутно вбиває — і корінь, і землю, і цвіт. 
Що не вийти дитинству на теплі ожинові роси, 
Не знайти на світанку над Прип’яттю 
вчора залишений слід. 
Ведучий. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні… Правда знадобиться муром мовчання. Ще більше часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство почує їхні імена пізніше. 
3-й учень. За свідченнями очевидців, приблизно о 1-й годині 23-й хвилині пролунали два вибухи, над блоком полетіли палаючі шматки та іскри. Частина їх впала на дах машинного залу, розпочалася пожежа. 
До місця виклику виїхала пожежна автоцистерна, насосна станція й автомобіль на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. 
За зовнішніми ознаками лейтенант визначив осередок вогню й організував гасіння пожежі з боку машинного залу і реакторного відділення. Як пізніше виявилось, це було єдино правильне рішення. Завдяки йому вдалось зупинити розповсюдження пожежі. 
Годину і двадцять шість хвилин знаходився Володимир Правик у смертельних променях радіації. І цей термін обірвав його коротке життя. 
4-й учень. Читає уривок із статті «Love story (український сюжет 1986 року)». 
5-й учень 
Безумство хоробрих — 
Вогонь на вогонь; 
І полум’я серця, 
І вітер долонь, 
Де подих і подвиг 
В єдине злились, 
Як рідна земля 
І розбурхана вись. 
6-й учень 
Безумство хоробрих — 
Життя за життя. 
Щоб тільки лишилися 
Мати й дитя. 
Не всі виживають 
Та житиме світ — 
І спів материнства, 
І день первоцвіт. 
7-й учень 
А дума людська 
Пам’ятатиме вас. 
А пам’ять людська 
Повертатиме вас. 
Безумство хоробрих — 
Де вічність і мить, 
Де згасли для вас 
І життя, і блакить. 
Де зір наш потьмарить 
Скорбота земна. 
Де нам як набат — 
Імена... Імена... 
Учитель. До місця аварії через 10 хвилин прибув черговий караул пожежної частини м. Прип’ять на чолі з начальником караулу Віктором Кібенком. Діями керованого ним караулу було зупинено розповсюдження вогню в бік 3-го енергоблоку. Після довгої дії високого рівня радіації, високої температури та їдкого диму В. Кібенок був виведений із бойового розрахунку. Пізніше госпіталізований в одну з клінік Москви. 
8-й учень. До кінця чесно і самовіддано виконали свій обов’язок сержант Микола Ващук, старший сержант Василь Ігнатенко, старший сержант Микола Титенок, сержант Володимир Тішура. 
Учитель. Безцінні життя віддані за одну ніч. Вони заслонили собою не тільки близьких своїх, але й далеких. Всіх нас. Низький уклін їм. Вшануймо їх хвилиною мовчання! 
Хвилина мовчання. 
9-й учень 
Безумство хворих — 
Безумство живих... 
Наш поклик священний — 
Рівнятись на них. 
І пам’ять, і совість — 
Нести в чистоті. 
Тримати, як порох, 
Сухими в житті. 
10-й учень 
Не всі виживають, 
Та сонце — за нас. 
Тримаймо ж, нащадки, 
Життя про запас. 
Усе, що здобуте, 
Що маєм здобуть! 
І втрати, і подвиги 
Нам не забуть. 
1-й учень 
А скільки ж здолали 
Навал і заброд! 
Хоч гинуть хоробрі, 
Та вічний — народ! 
Ведучий. Чорнобиль... Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль. 
2-й учень 
Є чорне золото 
І чорний хліб. 
Є чорний либідь 
І либідка чорна. 
Та найчорнішим 
Серед них усіх 
Є все-таки Чорнобиль. 
3-й учень 
Є чорна хмара 
Й чорний-чорний дим. 
Година чорна 
І тюльпани чорні. 
Та найчорнішим 
Серед них усіх 
Є все-таки Чорнобиль. 
4-й учень 
Є чорна Африка 
І чорний віл, 
Є чорний крук, 
Він чорно-чорно кряче. 
Та найчорнішим 
Серед них усіх 
Є все-таки Чорнобиль. 
Учитель. Давно вже закриті папки з кримінальною справою. Але ніколи не треба забути, що мужність і героїзм одних, які віддали молодість свою, життя і здоров’я врятуванню людей і рідної землі, були важкою розплатою за злочинність інших. 
Аварія сколихнула всю нашу країну. Чорнобиль — трагедія, що вимагає на все подивитись по-іншому. Смерть людей, біль їхніх рідних і близьких, більше 100 тис. постраждалих людей, зірваних невідомою небезпечною радіацією зі своїх рідних місць. 
Ведучий. На все життя збережеться евакуація в пам’яті жителів Прип’яті і Чорнобиля, десятків тисяч людей із українських і білоруських сіл. Довго ще буде називатися «зоною» земля біля атомної станції. 
Учитель. Ні, закрити тему Чорнобиля можна буде нескоро. Час масового героїзму пройшов, а уроки Чорнобиля ми будемо ще усвідомлювати. 
5-й учень 
Чорнобиль — чорний біль, 
Не білий і не світлий. 
А преса звідусіль: «Ах, як же ви розквітли!» 
І диктор заодно: 
«В Чорнобилі — все в нормі. 
Реактори давно 
Вже білі, а не чорні. 
Для певності ми їх 
Накрили саркофагом... 
Хто бреше там на сміх 
Під синьо-жовтим стягом?! 
6-й учень 
Ніяких жертв нема... 
І допустимі дози... 
Тривожитесь дарма: 
Нема життю загрози». 
Чорнобиль — чорний біль, 
Душевний і тілесний. 
Лиш чую звідусіль: 
«Чи ми колись воскреснем?» 
7-й учень 
Лиш чую звідусіль: 
Чорнобиль — чорний біль. 
Його не забілити: 
Він — мов на рану сіль, 
Мов щем несамовитий. 
Він — мов на рану сіль. 
Ведучий. Наше покоління розуміє, що не земна куля належить нам, а ми належимо їй. І нам потрібно передати майбутнім поколінням чисту планету. 

ІІІ. Підсумок 


Схожі матеріали:
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: