М. Коцюбинський. «Дорогою ціною». Протест Остапа і Соломії проти кріпосницької наруги, будь якого насильства над людиною

Мета:  охарактеризувати образи головних героїв твору (Остапа, Соломії), дослідити, як випробування гартують характер людини, як відбувається боротьба проти будь-якого насильства над людиною; вчити восьмикласників осмислювати вчинки персонажів, визначати типові та індивідуальні риси, розвивати вміння робити власні висновки, аналізувати вчинки героїв; логічне мислення, увагу, пам’ять, формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати волелюбність мужність, винахідливість, зневажливе ставлення до жорстокості і зла.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет М. Коцюбинського, текст твору, учнівські малюнки «Яким я уявляю героя (героїню) твору», дидактичний матеріал (тестові завдання картки).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

1. Огляд-конкурс малюнків школярів на тему «Яким я уявляю героя (героїню) твору М. Коцюбинського "Дорогою ціною”». Визначення переможців конкурсу.

2. Складання орієнтовного плану до IV й V частин та епілогу оповідання.

IV частина. «У циган»:

1. Циганська хатина.

2. Господарі.

3. Благання циган Соломією.

4. Остап під опікою старої циганки.

5. Побут циган.

6. Соломія вирушає на заробітки.

7. Арешт циган і Остапа.

V частина «Боротьба за врятування Остапа»:

1. Домовленість Соломії з болгарином.

2. Радість Соломії.

3. Арешт Остапа.

4. Соломія турбується про визволення Остапа з «конаку».

5. Підготовка до визволення Остапа силою.

6. Річка.

7. Поєдинок з вартою турецького човна.

8. Смерть Соломії та Івана.

Епілог «Доля Остапа»:

1. Брудна хвиля овечої отари.

2. Маленька халупка.

3. Вітер.

4. Остап — старий дід.

5. Розповіді Остапа про своє минуле життя.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Вікторина «Пізнай героя за його висловлюванням»

-  «Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…» (Остап)

-  «Бунтар… гайдамака! Він мені людей баламутить!» (Пан)

-  «…Тікаймо звідси, бо ті хлопи заб’ють нас, як мого дідуся в Умані». (Панночка)

-  «Ну, хай тебе боронить і хова од лихого мати божа… Прощавай!» (Соломія)

-  «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» (Остап)

-  «З живого шкуру здеру, чисто оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, Кодню…» (Пан)

-  «За Дунай, у Січ із тобою… Приймаєш товариша чи не приймаєш?» (Соломія)

-  «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…» (Соломія)

-  «Шукай тепер, пане, парубка з молодицею… ніхто не бачив, лиш двох парубків стрічали». (Соломія)

-  «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». (Іван)

-  «Бодай ти, запалася, треклята країно, з твоїми порядками!..» (Остап)

-  «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» (Остап)

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

IV. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя

М. Коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку ХХ ст. за допомогою творчої уяви написав захоплююче оповідання «Дорогою ціною». В ньому письменник показав протест проти кріпосництва, який виявився у втечі кріпаків за Дунай у пошуках кращої долі. Події, імена, думки і поведінка героїв та подробиці їхньої втечі — вимисел письменника. Разом з тим усі події та герої правдиві, типові. Типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини ХІХ ст., які письменник подав узагальнено. Втілені вони в індивідуальних людських долях Соломії і Остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах.Тому сьогодні на уроці ви охарактеризуєте живі образи Остапа і Соломії, розкриваючи красу їхньої душі, благородство прагнень до волі, героїчний характер тощо.

2. Характеристика образів головних героїв твору

2.1. Образ Остапа Мандрики.

2.1.1. Орієнтовний план до характеристики героя оповідання.

1. Остап Мандрика — головний герой оповідання «Дорогою ціною».

2. Портрет і зовнішність героя

3. Багатоаспектність зображення Остапа:

а) психологічний стан;

б) ставлення до життя;

в) прагнення та цінності;

д) роль діда у вихованні героя, формуванні його поглядів;

д) кохання до Соломії.

4. Риси характеру героя:

а) мужність і бунтарство;

б) ненависть до панів;

в) щирість і доброта;

г) рішучість і винахідливість;

д) здатність до ризику;

е) терпимість і волелюбність;

є) ніжність і чуйність у ставленні до Соломії;

ж) вірність у коханні;

з) працьовитість, любов до землі;

и) оптимістичність, життєлюбність.

5. Остап — борець за волю, щасливе життя поневоленого люду

2.1.2. Матеріал для характеристики образу героя.

Остап Мандрика — герой оповідання М. Коцюбинського «Дорогою ціною» — виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він заслуховувався розповідями столітнього діда, який «ходив у Січ, а потім різав панів в Умані» (під час Коліївщини). Ці чарівні слова розпалювали кров у хлопця, будили і його уяві картини вільного життя.

Вирісши, Остап побачив, що пани перетворили народ на худобу, побудували свій добробут на злиднях і горі кріпаків. Сміливий і волелюбний юнак закликає селян «висунути шию з панського ярма». За це пан називав його бунтарем, гайдамакою, похвалявся з живого шкуру здерти, віддати в рекрути. Герой ненавидить рабські душі, його бере злість на тих людей, що, як воли, покірно тягнуть ярмо неволі. Він закликає селян «Висунути шию з панського ярма». Остап вирішив покинути рідний край і втікати на вільні землі по той бік Дунаю, де колись оселилися запорізькі козаки після зруйнування царськими військами Січі. Герою був знайомий на рідній землі «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його». Йому жаль було залишати старого, кволого дідуся, тяжко було розлучатися з коханою Соломією, покидати, може, навіки рідне село. Але нездоланне прагнення волі перемагало ці почуття.

Герой не самохіть утік з України. Недоля вигнала його на чужину. Саме про це свідчить його настрій, коли він опинився за Дунаєм, йому «зробилося весело й легко». Та хоч і вирвався від пана Остап, але ще багато злигоднів довелося йому зазнати в пошуках волі.

При першій спробі переправитись через Дунай Остапові й Соломії не пощастило: вони ледве не потрапили до рук сторожових козаків. Переборюючи величезні труднощі, нелюдську втому, вони нарешті за допомогою мельника Якима переправились через Дунай. «Бодай ти запалася, треклята країно, з твоїми порядками!» — гукнув Остап, опинившись на чужому березі. І ніби у відповідь на це з другого берега пролунав у темряві постріл і тяжко поранив Остапа. Герой не боїться смерті, він хоче жити, бо «світ такий красивий», бо йому хочеться «глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію». Він виявляє величезну силу в боротьбі за життя — хворий повзе, шукає виходу з плавнів. Відважним і сміливим виявив себе Остап і в сутичці з турецькими жовнірами: беззбройний, хворий і знесилений, він бореться з трьома озброєними турками, щоб не опинитися знову в неволі. Зворушує й Остапа вірність у коханні. Особливо глибоке співчуття викликає уже старий самотній Остап, що вслухається в розмову вітру, в «тихий, ледве чутний, мов із дна Дунаю», поклик Соломії. З Остапових уст чуємо хвилюючу розповідь про долю кріпаків-утікачів.

Зовнішній вигляд (портрет) Остапа змінюється залежно від умов і віку. На початку це стрункий і міцний парубок, з чорними очима, орлиним носом і темним молодим вусом на засмаглому обличчі. Коли Остап був поранений, «його молоде обличчя немов прив’яло, на уста впала смага». В кінці твору бачимо героя сивим дідом. У нього кудлаті брові й «мутні очі», що дивляться в простір, а усмішка «розсуває зморшки».

Мужність, відвага, волелюбність, готовність до боротьби, ніжність у ставленні до Соломії, вірність у коханні, любов до життя і рідного краю — такі основні риси Остапа.

Мужність не покидає його ніколи: ні тоді, коли він закликає народ скинути панське ярмо, ні тоді, коли він відважується на тяжку і ризиковану втечу, ні тоді, коли йому тяжко пораненому, безсилому доводиться віч-на-віч зустрітися з голодним вовком, ні тоді, коли він вступає у нерівну боротьбу з турецькою вартою.

В епілозі розповідається про тяжкий життєвий шлях Остапа. Людям, які заходять до його халупки, він показує «збасаманений синій хребет», де списана, як він каже, його «життєпис».

— «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, ніж ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав».

2.1.3. Цитатна характеристика.

-  «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».

-  «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»

-  «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»

-  «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув…»

-  «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».

-  «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово».

-  «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».

-  «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»

-  «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»

-  «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».

-  Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».

-  «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»

2.2. Образ Соломії.

2.2.1. Орієнтовний план до характеристики героїні твору.

1. Соломія — яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури.

2. Портрет і зовнішність героїні.

3. Риси характеру Соломії:

а) мужність і відвага;

б) вірність і самовідданість;

в) волелюбність і ненависть до гнобителів;

г) любов до життя;

д) здатність на самопожертву;

е) щирість і душевність;

є) оптимістичність та енергійність.

4. Трагічна доля героїні.

5. Значення образу української жінки.

2.2.2. Матеріал для характеристики образу героїні.

Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди. Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів. Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.

2.2.3. Цитатна характеристика.

-  «Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік,

і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»

-  «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».

-  «Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»»

-  «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…»

-  Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу.

-  «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»

-  «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».

-  «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди».

-  «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…».

-  «Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».

-  «Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».

-  «Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба».

-  «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…»

3. Символіка у творі

1) Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі, письменник в епілозі змальовує вітер, який у сприйманні Остапа наділяється рисами живої істоти. (Вітер у народної творчості — символ волі.) Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі… від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати». І в цьому космічному вихорі десь загубились і долі, і кохання двох невмираючих сердець — Остапа і Соломії. Такий романтичний піднесений образ природи підсумовує розповідь про вічну тайну кохання.

2) Туман у творі сприймається як цілком конкретна картина. В той же час він символізує безперспективність, невідомість шляху, який обрали герої повісті. Як світло де-не-де блимало крізь млу туману, так їхня надія пробивалася через морок сумних думок.

3) Порівняння «ніч тяглась довго, безконечно, як смерть» з великою силою передає внутрішній стан Соломії й хворого Остапа, які напружено чекали ранку.

4) Влучно використав письменник і народні прислів’я та приказки.

-  Появу Соломії — вірної подруги і надійного товариша — Остап привітав прислів’ям: «При своїй небозі добре і в дорозі».

-  Прислів’я Івана Котигорошка «Не їла душа часнику, не буде й смердіти», в якому висловлено тверду віру в торжество справедливості, заперечується жорстокою дійсністю.

4. Роль звукових елементів у повісті

1) Вічний шум безбережного моря комишу передається звуконаслідувальними алітераціями (повторення звуків «ш», «с») та асонансами (повторенням звуку «у») через сприйняття Соломії. У шелесті комишу Соломія десь глибоко відчувала вирок для себе.

2) Розбурхану стихію пожежі допомагає відчути звук «р», повторений багато разів.

5. Роль і сенс кольорів у творі

У малюнках природи слово М. Коцюбинського світиться, грає різними барвами, дзвенить багатьма струнами. І все ж слід відзначити, що в описі природи в повісті «Дорогою ціною» переважають чорні й червоні барви: чорна — при зображенні мороку, осінньої ночі, червона — в картинах пожежі. Обидві барви співзвучні переживанням героїв. Чорна — сумному настрою, червона — страху, породженому пожежею.

6. Опрацювання ідейно-художнього змісту повісті

-  Яким був циганський виселок? Опишіть його за допомогою тексту повісті. («Він складався всього-на-всього з трьох хаток, властиво, курників низеньких, кривих, зліплених із глини, як ластівчані гнізда». У двох із них, очевидно, ніхто не жив, бо вікна були повидирані, комишеві стріхи обсипались і кінці лат стирчали з них, як ребра кістяка. Тільки в одній ліплянці світились два віконця і вився димок із вербового димаря)

-  Про що попросила Соломія узнати у циган? Що відбувається у її голосі («— Люди… добрі… рятуйте… рятуйте!.. Остап лежить там, недалеко… ходім… рятуйте…— Люди добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо…Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас…»)

-  Як Соломія віддячила циганам за допомогу? («З цими словами Соломія зірвала з шиї торбинку і висипала з неї на руку старому циганові кілька срібних монет»)

-  З яким натхненням доглядала стара циганка Остапа? («…Сиві пасма кіс, що вибивались із-під чорної хустинки, спокійно лягали на Остапові груди, мов на груди сина, коли вона обмивала та перев’язувала йому рану. Напоєний незабаром зіллям, із перев’язаною раною, зогрітий теплом, Остап розплющив очі»)

-  Чим було викликано незадоволення молодої Маріуци до Остапа? («Молода Маріуца при мужчинах не звертала уваги на Остапа, та навіть показувала, що її сердить уся ся історія: вона часто викрикувала щось лихе різким, як у ворони, голосом і блимала непривітним оком у куток, де лежав ранений, та Соломія помічала, що все се робиться більш для Раду, бо, сердячись, циганка позирала скоса на чоловіка, видимо цікавлячись, яке се враження робить на нього»)

-  Чим займалися цигани? («Вони їздили по селах, жебракували, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи, викопували зі смітників брудні й подерті ганчірки і виладновували увечері з гарби таку силу різнорідних речей, що трудно було вірити, аби всі вони дістались їм із доброї волі милосердних людей»)

-  Як відбувалась циганська вечеря? («За вечерею з’являлась горілка, вино, всі пили, кричали, вимахували руками, гнулись, як комишина, блимали чорними очима та підсиненими білками, світили розхристаними чорними грудьми. Часом заходили на вечерю сусідні цигани, похмурі й непевні фігури, і теж пили, кричали, стучали кулаками у стіл»)

-  Чому Остап не сприймав веселої циганської компанії? («Остап не міг спати від того галасу: він лежав із розплющеними очима, в гарячці, і уявляв, що попав у пекло»)

-  Яку роботу виконувала Соломія у циганській хаті, коли хазяїв не було вдома? («Вона підмазувала чорні, задимлені стіни хатчини, що нагадувала дику печеру, мела домівку, стирала пил із Гіциної скрипки, мила стіл і навіть занехаяні шибки, крізь які видно було море рудого комишу та білу блукаючу коло хати козу»)

-  Для чого Соломія вирішила ходити з циганами по жебрах? («Соломія тепер могла залишити Остапа на день самого. Вона радилась із ним: чи не піти їй разом із циганками по селах, може хто найме на подення. А то стрінуться де свої люди, напутять, поможуть, не те що чужі»)

-  Чому життя героїв у циганській хатці ставало тяжчим? («Гіца, помітивши, що Соломія приносить гроші, він якось приступив до неї, простяг руки, закрутив грізно баньками і крикнув: — Давай гроші! Чи я дурно тебе годуватиму… Надалі так було з кожним її заробітком: він щезав у глибокій Гіциній кишені»)

-  Через що відбулася бійка між Раду і Маріуцею? («Саме в той момент, як Маріуца схилилась над Остапом (допомогла його зав’язати хустку), Раду ввійшов до хати. Циган зразу збілів, а його борода й волосся з чорних стали синіми… Руки самохіть стиснулись у кулаки»)

-  Якої думки дійшов Остап про циган, спостерігаючи за їх життям? («Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон хатинки, розлягався раптовий стукіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду, що пив, кричав, блискав жадними очима і сварився, як вовча тічка. Раз якось Остапові не спалося. Він відхилив надвірні двері, щоб дихнути свіжим повітрям, і побачив, як Раду пригнав чиїсь коні, спутав їх і відвів у комиші. І чим більше Остап придивлявся, тим більше помічав і все більше запевнявся, що попав він у злодійське гніздо»)

-  У чому полягала майстерність Гіца у грі на скрипці? («Він підняв одну ноту і все викочував і викочував її нагору, все вище та й вище, аж млоїло, аж дух захоплювало в грудях. Врешті нота зірвалась із високості і покотилась униз. Спочатку вона котилась одна, підскакуючи й розганяючись, та ось ненароком зачепила другу, третю. Бренькнули ті ноти і покотились разом униз, як камінці згори, все швидше, все більш розганяючись, усе більше захоплюючи нот, зростаючи в лавину звуків, у грізний музикальний водоспад, в якому чулась дика енергія руху»)

-  Про що згадував Остап, слухаючи циганську музику і дивлячись на їх танці? («"Чортзна-як гуляють, немов п’яні”,— думав він та згадував музики у своїм селі, що наймав колись Соломії»)

-  З приводу чого Остап і Соломія були стурбованими, коли до хати Раду вніс побитого, скривавленого Гіцу? («Вони наважились покинути небезпечне місце, незважаючи на те, що Остапові трудно було пускатись пішки в дорогу. Завтра Соломія мала попрохати свого болгарина притулити по що Остапа і, коли він згодиться, зараз же вибратись із плавнів»)

- Що сталося з циганами й Остапом? («На другий день, коло полудня, набігли на циганську хатину турецькі жовніри, зробили труч, познаходили в плавнях якесь манаття і пов’язали всіх, хто був у хаті, навіть слабого Гіцу. Надаремне Остап запевняв, що він чужий тут, надаремно оповідав, як він опинився у плавнях, його не слухали, як не слухали лементу жінок, прокльонів Раду. Вони поклали Гіцу на візок, запряжений облізлою шкапиною, підперши двері кілком і аллахнаючи та лаючись, пігнали бранців по дорозі в Галац»)

V частина

-  Від чого Соломія вважала себе щасливою? («Болгарин охоче дозволив Остапові начувати вкупі з його челядниками і навіть дав Соломії наперед трохи грошей. Соломія рішила покористуватись вільним днем та грошима і забігти в Галац — купити Остапові теплу одежину. Їй було якось особливо весело і легко сьогодні на душі, так здорово дихалось морозним повітрям, усе погане, що було в житті, відсувалось назад, блідло»).

-  За яких обставин Соломія зустрілась з Котигорошком?

-  Які зміни відбулися з Іваном після того, як він тікав разом з Остапом і Соломією? («Іван за цей час погладшав, вилюднів наче і виглядав не наймитом, а скоріш хазяїном. Коротку суконну чугаїнку він широко підперезав зеленим поясом, широченні шаровари пустив поверх халяв, від чого став іще коротшим, а цапину борідку запустив, і вона поважно лежала на його грудях, мов у статечної грошовитої людини»).

-  Що Іван розповів Соломії про свою службу в румуна? («Людяний чоловік, спасибі йому, харчі добрі…Оце як молодиця його почне на мене гримати, то він і піддобрюється, щоб я не покинув службу, ще й по плечу плеще…»)

-  Яку пропозицію висловив Савка до Івана? («Йди, каже, під Тульгу, там землі не міряні, бери займай, скільки сили твоєї, рубай ліс, став хату, хазяїном будеш…»)

- Що побачила Соломія, прийшовши з Іваном до циганської хати з базару? («Нащо зачинили Остапа? Вона шарпнула кілок і вбігла до хати. Там був нелад: перекинуті балони лежали до гори ногами, лахмани валялись далі, в хаті було чорно і пусто. Нікого. Де ж усі поділися? Куди подівся Остап? Може, вона помилилась і попала не в ту хату!.. Може Остап вийшов з хати та підпер двері?»)

- Які відчуття пройняли Соломію, коли вона не знайшла Остапа на місці? («Все тіло тремтіло. Тривога душила груди і горло. Де Остап?»)

-  Яку неприємну звістку отримала Соломія від поліцейського? («Скажи нам, молодице, коли твій чоловік дістав кульку між ребра? Адже не тоді, як Гіца, мабуть, при другій оказії, бо рана гоїться вже… Од москаля, кажеш, на перевозі… я так і знав, що він рус, втікач… От ми й відішлемо його назад, у нас і своїх шибеників доволі, хай там погладять його по спині… І не прохай, і не благай, нічого не допоможу…»)

-  За що героїня дорікала своїй долі? («І чого вони з Остапом забились сюди? Нащо вони стільки терпіли, стільки набідувалися на Бессарабії, мало не пожили смерті у плавнях? Чи не краще було б зігнити у панській неволі серед своїх людей?»)

-  Як поплатився Савка за втечу від пана? («…Що його відвезли звідси за Дунай, то там йому москалі так списали спину канчуками, що й досі сині басамани знати та ще обголили половину голови, випекли на лобі тавро — ви не бачили, бо він чуприною закриває,— і відіслали до пана…Вже скільки по тюрмах поволочили, то він і лік тому загубив, а що пан награвся з ним, то, каже й згадувати не хочеться. Та що — втік знов сюди, у Тульгу…»)

-  Яким чином Соломія вирішила визволити Остапа з ув’язнення? («Треба готувати бакшиш. Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматочок, кожен шеляг складатиме на викуп»)

-  Яких страждань зазнала героїня, очікуючи рішення від драгомана? («Соломія щодня блукала коло копаху — лиха, роздратована, мов голодна вовчиця…Вона ходила до втоми і мерзла. Мокрий сніг, легко падаючи, як цвіт вишні від вітру, лягав на землю і засипав Соломію, але вона не звертала на те уваги…Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба…»)

-  Що вирішила Соломія для визволення Остапа? («Ми його відіб’ємо… Вона має цілий план… Іван дістане собі і їй рушницю… вони вийдуть на берег уранці, відв’яжуть чужий човен і випливуть на річку. Там вони чекатимуть, аж везтимуть Остапа, і нападуть на турків. Остап допоможе, коли побачить їх»).

-  За що Соломія критикувала Івана? («Що він боїться? Він не хоче визволити товариша, що разом із ним відбув далеку дорогу, разом їв, пив?.. Вона так і знала, що у сього пухиря з здором тільки й стало сміливості, щоб утекти від жінки… Обійдеться без нього, вона сама потрапить загинути, рятуючи Остапа…Та на прощання вона нагадає йому його жінку і отут при людях, на сором йому, відлупцює його, як жиди Гамала…»)

-  Що спостерігала Соломіє рано-вранці біля річки? («Там, над водою, купка людей лагодилась сідати в човен. «Чи їх троє, чи четверо?» — мучило Соломію питання, і вона ніяк не могла порахувати. Вона бачила, як вони сідали і як човен загойдався на воді, віддаляючись від берега. Обидва човни сунулись по чорному дзеркалі і лишали за собою город»)

- Про що були останні думки Соломії перед смертю? («…Вона не дасться. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…»)

Епілог

- Чому на думку Остапа, спина є його життєписом? («Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля…кругом латаний…з тим і до бога піду…Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав…»)

-  Що мав на увазі герой, зазнаючи: «Половина мене лежить на дна Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли залучиться з нею…»

-  Яке значення має епілог твору?

-  Чому повчає повість М. Коцюбинського?

VI. Закріплення вивченого матеріалу.

Проведення тестового опитування

IV частина

1. Циганський виселок складався з:

а) однієї школи і п’яти хаток; б) млина і двох хаток; в) трьох хаток;  г) хати-читальні і двох мазанок.

2. Селяни наддунайських сел. Їздять битим шляхом у:

а) Київ; б) Львів; в) Тернопіль; г) Галац.

3. Яким чином Соломія віддячила циганам за допомогу? Вона їм:

а) доглядала худобу; б) працювала на полі; в) няньчила дітей; г) сплатила срібними монетами.

4. Кого стосується погрозливе звернення Остапа: «Я б тобі утер мани, коли б москаль не виточив із мене крові»?

а) Раду; б) заможного болгарина; в) вартового; г) стару циганку.

5. Що робили цигани ввечері?

а) Читали біблію; б) пили спиртне;  в) грали у карти; г) ремонтували одяг і взуття.

6. Що робили жінки?

а) Жебракували; б) ходили на панщину; в) шили шкіряний одяг; д) в’язали.

7. Найнявшись до заможного болгарина Соломія йому:

а) обробляла городину; б) випасала худобу; в) господарювала у хаті; г) перемивала вовну.

8. Яку приказку використав Остап, пропонуючи Соломії тікати від циган?

а) «Взяв на час та і в добрий час»; б)  «Вскочити вище халяв»; в) «Хліб за хліб людям віддавай»; г) «Борг не реве, а спать не дає».

9. Музичний інструмент, яким Гіца розважав сім’ю:

а) гітара; б) акордеон; в) сопілка; г) скрипка.

10. Через що Остапа пов’язали турецькі жовніри?

а) бо він вважався біглим; б) через циган; в) оскільки ухилявся від сплати податків; г) за вказівкою зрадника.

V частина

1. Для чого Соломія потрапила на базар?

а) За наказом хазяїна; б) купити одяг Остапу; в) придбати коханому нове взуття; г) найнятися на роботу.

2. Щоб знайти Остапа, Іван порадив Соломії звернутися до:

а) інших циган; б) міграційної служби; в) багатого болгарина; г) поліцейської дільниці.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках.

Картка № 1

1. Що свідчить про доброзичливе ставлення циган до Остапа. Чи є це запорукою того, що Соломія сплатила їм гроші? Відповідь вмотивуйте.

2. Як ви вважаєте, в чому полягав смисл життя циган? Чим це було зумовлено? Свої міркування обґрунтуйте.

3. Хто з героїв повісті висловив думку: «Не їла душа часнику, не буде й смердіти…»?

а) Соломія; б)  Іван;  г) Савка; г) Раду.

Картка № 2

1. Про яке щастя мріяла Соломія? На що готова піти героїня задля його? Наведіть переконливі приклади з твору.

2. Що мав на увазі драгоман, висловлюючи власну думку Соломії про Остапа: «Утік до нас — сиди тихо, а робиш шкоду — айда назад»?

3. На думку Савки, щоб визволити Остапа з тюрми, потрібно:

а) викрасти його звідтіль; б) зізнатися у скоєному; в) дати хабаря; г) розповісти про злочинні справи циган.

Картка № 3

1. Чому, на ваш погляд, герої твору, долаючи впродовж життя всілякі труднощі, так і не зазнали щастя? Яка в цьому причина? Відповідь аргументуйте.

2. Висловіть своє ставлення до Соломії, яка заради коханого пожертвувала власним життям? Як би ви повели себе, перебуваючи на місті героїні повісті?

3. Вірним товаришем, що приносить Остапові усякі звістки світу, є:

а) лелека; б) шум комишу; в) дощ; г)  вітер.

VII. Підсумок уроку

VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності

IX. Домашнє завдання

Підготування до написання творчої роботи за повістю М. Коцюбинського «Дорогою ціною».


Схожі матеріали:
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: