Італія в другій половині ХХ століття — на початку ХХІ ст.

Мета: охарактеризувати соціально-економічний і політичний розвиток Італії в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст., визначити сутність італійського «економічного дива», показати особливості програми боротьби з мафією, охарактеризувати інтеграційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, критично мислити, працювати з різноманітними історичними джерелами, висловлювати власні судження; виховувати в учнів зацікавленість історією. 

Тип уроку: урок засвоєння нових знань. 

Хід уроку 

І. Організаційний момент уроку 

ІІ . Актуалізація опорних знань 

Бесіда 

1. Яким був суспільно-політичний устрій існцував в Італії в міжвоєнний період? 

2. Які зовнішньополітичні цілі переслідував фашистський уряд Італії? 

3. Проти яких країн здійснив агресію фашистський уряд напередодні і під час Другої світової війни? 

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності 

У ч и т е л ь. 

Переважна частина території Італії була звільнена від фашистських військ під час антифашистської визвольної війни. Б. Муссоліні був страчений партизанами. До кінця 1947 р. Італія перебувала під окупацією англо-американськими військами та під політичним контролем союзників. Втрати Італії у Другій світовій війні склали: 450 тис. населення, у порівнянні з довоєнним рівнем удвічі скоротилося промислове виробництво, на дві третини сільське господарство. У країні панувала інфляція і «чорного ринку», 2 млн населення не мали роботи. Проте однією із головних проблем післявоєнної Італії була доля монархії. 

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу 

Проголошення республіки. Італійське «економічне диво» 

У ч и т е л ь. Розгром фашизму сприяв дефашизації та демократизації Італії. До влади приходять політичні сили, які брали активну участь у русі Опору: ХДП (Християнсько-демократична партія), ІСП (Італійська комуністична партія), Ліберальна партія, Республіканська. 

Але провідною партією серед них була ХДП. До 1947 р. уряд формувався на основі коаліції християнських демократів, соціалістів і комуністів саме за провідної ролі ХДП. 

Король Віктор Еммануїл ІІІ ще на початку 20-х років передав владу Муссоліні і підтримував фашистів. Через те ті демократичні партії, що відігравали провідну роль у русі Опору, відкрито виступали проти монархії, й були за встановлення республіки. 

2 червня 1946 р. з питання подальшої долі монархії в країні було проведено референдум. Більшість населення висловилося за встановлення республіки. Після цього король Умберто ІІ залишив країну. Його нащадкам чоловічої статі було заборонено перебувати на території Італії (у 2002 р. цю заборону було знято італійським парламентом). 

18 червня 1946 р. — Італія була проголошена республікою. 

1 січня 1948 р. — було запроваджено в дію Конституцію Італійської республіки. 

Робота з історичним джерелом 

Конституція Італійської республіки 

«Вищий законодавчий орган — парламент — обирають на п’ять років. Уряд має формувати один із лідерів партії, яка дістала відносну більшість у палаті депутатів, і він перебуває при владі доти, поки користується підтримкою парламенту. Президента обирають на спеціальному засіданні обох палат на сім років. Повноваження президента обмежені, а виконавча влада належить раді міністрів. 

Запроваджено суд присяжних і принцип повної незалежності судової влади». 

Запитання 

1. Назвіть, кому належала законодавча і виконавча влада в Італії після прийняття Конституції?

2. Спрогнозуйте зміни, що відбудуться в Італії з прийняттям Конституції. 

У ч и т е л ь. 50–60-ті рр. — Італія посіла перше місце в Європі та друге місце у світі після Японії за темпами економічного зростання. 

Це явище дістало назву італійського «економічного дива», в основі якого були: 

• зростання іноземних інвестицій; 

• американська фінансова допомога за планом Маршалла; 

• ефективне використання досягнень НТР; 

• збереження демократичної форми правління; 

• державна підтримка приватного підприємництва; 

• структурна перебудова економіки. 

Як наслідок, середньорічний приріст промислової продукції склав 10 %. За 1950–1963 рр. обсяг промислового виробництва зростає в три рази (переробка нафти і газу — у 28, виробництво пластмас — у 10 разів). Італія перетворилася на високорозвинену в промисловому відношенні країну, яка мала найширшу в Європі систему соціального забезпечення. 

Але наприкінці 60–70-х років виникає гостра політична криза: посилюється вплив мафії, зростає корупція, активізується «лівий» і «правий» тероризм — т. зв. «червоні бригади» і неофашистські групи. 

Протягом 1969—1981 р. в терактах загинуло 386 осіб. 

Найбільш резонансними справами стали убивство лідера ХДП А. Моро в 1978 р. і замах на Папу Іоанна-Павла ІІ 1982 року. 

Запитання 

1. Охарактеризуйте соціально-економічне становище і розстановку політичних сил Італії в перші повоєнні роки. 

2. Які політичні і економічні зміни відбулися в країні після прийняття конституції? 

3. Розкрийте суть «італійського економічного дива». 

4. Назвіть факти, що свідчать про зростання політичної нестабільності в країні у 70–80-ті роки.

Соціально-економічний і політичний розвиток країни наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. 

Політична та економічна криза 

• Прихід до влади правоцентристських урядів. 

• Часті зміни урядів. 

• Проведення активних правоохоронних заходів та судових процесів проти мафіозі та корупціонерів (операція «Чисті руки» 1992 р. — викриття у зв’язках з мафією та хабарництві лідерів найбільших політичних партій — ХДП, ІСП та інші.) 

• Розпочинається криза старих партій, їх розкол, поява нових партій і блоків, союзів (наприклад, «Вперед, Італіє» на чолі з С. Берлусконі). 

• 1993 р. — замість пропорційної запроваджено мажоритарну виборчу систему, на основі якої наступного року після розпуску парламенту було проведено вибори за новою системою. 

• Прихід до влади «нової хвилі» італійських політиків — Ламберто Діні, Романо Проді, Сільвіо Берлусконі. 

Робота над поняттям 

У ч и т е л ь. 

Мафія — таємна організація, що виникла наприкінці ХVІІІ ст. на о. Сицилія для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до мафії влилося багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитську організацію. 

Сьогодні м а ф і я — специфічна система соціальних відносин, яка виявляється у стійкому існуванні й широкому розгалуженні таємної структури, що вдається до методів економічного примусу, насильства, терору та вбивств, тобто радикальних методів. 

Робота з історичним джерелом 

Сільвіо Берлусконі 

«На початку 1994 р. Сільвіо Берлусконі вирішив залишити бізнес і зайнятися політикою. 26 січня того ж року він пішов зі своєї посади в Fininvest і створив новий політичний рух Forza Italia. На виборах 27 березня новий рух набрав найбільшу кількість голосів, а коаліція партій довкола руху Il Popolo della liberta, склала абсолютну більшість в парламенті. Надалі Президент Республіки доручив Берлусконі сформувати уряд, який було затверджено Парламентом у травні 1994 року. 

На всіх рівнях, від національного до сімейного було визнано, що уряд, очолюваний Сільвіо Берлусконі, зумів досягти важливих результатів. 

Від 1999 р. сам Берлусконі декілька разів поставав перед італійським судом за звинуваченням в економічних злочинах (несплата податків, давання хабара), але був повністю виправданий. 

Результатами невдало спланованого входження Італії в зону євро в 2002 р. стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення і загострення соціальних проблем. 2002—2003 рр. відбулись масові акції протесту. Невдоволення італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після терактів 11 вересня 2001 р. країна надавала активну підтримку США в Афганістані, а потім в Іраку. У квітні 2005 р. коаліція «Дім свободи» зазнала нищівної поразки на регіональних виборах, і Берлусконі, згідно з Конституцією, мав піти у формальну відставку. 

Політична коаліція політичних опонентів з лівого табору виявилася нестійкою і розвалилася під тиском внутрішніх чвар через 18 місяців. На позачергових виборах 14–15 квітня 2008 р. нова партія Берлусконі «Народ свободи» та її союзники по правоцентристській коаліції здобули перемогу та отримали більшість в обох палатах італійського парламенту. Сільвіо Берлусконі став єдиним державним політиком, якому вдалося за 14 років тричі очолити італійський уряд. Із 5 травня 2008 р. Сільвіо Берлусконі офіційно склав присягу прем’єра, обійнявши цю посаду вчетверте. 

У березні 2009 прем’єр-міністр Сільвіо Берлусконі оголосив про створення нової правоцентристської партії «Народ свободи». Прообразом нової політичної сили стала правляча коаліція, до якої входять партія Берлусконі «Вперед, Італіє» та права партія «Національний альянс» Джанфранко Фіні, а також деякі менші політичні організації. 

За сумарними показниками державний сектор в економіці Італії на початку XXI ст. випереджає Францію і поступається лише Португалії та Греції. Суттєву роль в економіці країни відіграють такі монополії, як «Інститут промислової реконструкції», що об’єднує понад 150 підприємств машинобудівної, металургійної, суднобудівної промисловості; нафтогазове об’єднання ЕНІ у складі 160 компаній; концерн «Фіат», який забезпечує 13 % європейського автомобільного ринку; монополіст у галузі електроніки «Оліветті», а також «Монтекатіні» у хімічному виробництві. 

Незважаючи на нестійкість внутрішньополітичного становища, економіка Італії у другій половині 90-х років розвивається зі щорічним приростом у 2–3 % ВВП, у перші роки XXI ст. цей показник зменшився до 1 %. Італія за загальним показником ВВП посідає в сучасному світі шосте місце». (Вікіпедія) 

Запитання 

Назвіть особливості економічного і політичного розвитку Італії на початку ХХІ ст. 

Інтеґраційні процеси в Європі наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. 

Робота над поняттям 

Є в р о п е й с ь к а і н т е ґ р а ц і я — процес утворення нового типу міждержавних відносин, що розпочався після Другої світової війни і забезпечив країнам Західної Європи високі темпи економічного розвитку, соціально-політичну стабільність та безпеку. 

Робота з джерелами інформації 

Інтеґраційні процеси у Європі у другій половині ХХ ст. 

• 1948 р. — створення Оборонної Організації Західноєвропейського Союзу — ЗЄС (увійшли Бенілюкс, Велика Британія, Франція). 

• У 1949 р. утворення НАТО — військово-політичного союзу під егідою США (спочатку увійшло 12 країн). 

• 1952 р. — угода про створення «європейської армії» як опори НАТО. 

• 5 травня 1949 р. — утворення Ради Європи (міжнародної міжурядової організації, до якої увійшли 23 країни. Головні органи якої МЗС, Парламентська Асамблея, при Раді діють Комісія з прав людини і т. ін. 

ОБСЄ (виникла в результаті нарад з питань безпеки і співробітництва в Європі — перша відбулася у Гельсінкі в 1975 р.). 

• 1951 р. — створення ЄОВС (Європейське об’єднання вугілля і сталі). 

• 1957 р. — створення Євроатому (співробітництво країн у галузі ядерних досліджень і використання атомної енергії). 

• 1957 р. — створення ЄЕС — Європейської Економічної Спільноти («Спільний ринок») з метою усунення всіх обмежень в торгівлі, ліквідації перешкод для вільного переміщення «осіб, капіталів і послуг», уніфікації податкових систем, створення валютного союзу. 

• 1967 р. — злиття ЄОВС, Євроатому і ЄЕС в ЄС (Європейський Союз). 

• Із 1988 р. — розробка проекту нового договору про ЄС. 

• 1992 р. було підписано Маастрихтський договір, що передбачав створення ЄС як економічного, валютного і політичного союзу в три етапи. Органи ЄС: Рада Міністрів, Європарламент, Євросуд. 

• 9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи. 

Завдання 

Розподіліть інтеграційні процеси за напрямами: політична, військова, економічна інтеграція. 

У ч и т е л ь. Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств на сучасний Європейський Союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення). 


Виконавча влада 

Законодавча влада 

Судова влада 



Європейська Комісія 

Рада Європейського 

Союзу 

Європейський 

парламент 



Суд Європейського 

Союзу 



Законотворча ініціатива. 

Виконання бюджету. 

Спостерігає за виконанням 

європейських 

законів та бюджетів 

Розв’язує законодавчі 

та бюджетні 

питання. 

Укладає міжнародні 

договори 

Розв’язує законодавчі 

та бюджетні питання. 

Контролює 

Комісію 

Забезпечує одноманітність 

у інтерпретації 

європейських 

законів 




Країни члени Європейського Союзу 


Країна 

Дата вступу 

Столиця 



Австрійська Республіка 

1 січня1995 

Відень 



Королівство Бельгія 

25 березня 1957 

Брюссель 



Республіка Болгарія 

1 січня 2007 

Софія 



Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії 

1 січня 1973 

Лондон 





Грецька Республіка 

1 січня 1981 

Афіни 



Королівство Данія 

1 січня 1973 

Копенгаген 



Республіка Естонія 

1 травня 2004 

Таллінн 



Республіка Ірландія 

1 січня 1973 

Дублін 



Королівство Іспанія 

1 січня 1986 

Мадрид 



Італійська Республіка 

25 березня 1957 

Рим 



Республіка Кіпр 

1 травня 2004 

Нікосія 



Латвійська Республіка 

1 травня 2004 

Рига 



Литовська Республіка 

1 травня 2004 

Вільнюс 



Велике Герцогство Люксембург 

25 березня 1957 

Люксембург 



Республіка Мальта 

1 травня 2004 

Валетта 



Королівство Нідерландів 

25 березня 1957 

Амстердам 



Федеративна Республіка Німеччина 

25 березня 1957 

Берлін 



Республіка Польща 

1 травня 2004 

Варшава 



Португальська Республіка 

1 січня 1986 

Ліссабон 



Румунія 

1 січня 2007 

Бухарест 



Республіка Словаччина 

1 травня 2004 

Братислава 



Республіка Словенія 

1 травня 2004 

Любляна 



Республіка Угорщина 

1 травня 2004 

Будапешт 



Фінляндська Республіка 

1 січня 1995 

Гельсінкі 



Французька Республіка 

25 березня 1957 

Париж 



Чеська Республіка 

1 травня 2004 

Прага 



Королівство Швеція 

1 січня 1995 

Стокгольм 


Завдання 

1. Покажіть ці країни на карті. 

2. Випишіть країни у порядку їх вступу до Європейського Союзу. 

Висновок. Від перших повоєнних років в Європі переважали інтеграційні процеси — спочатку полюсні, а після розпаду так званого «соціалістичного табору» — переважно єдині у своїй спрямованості. 

V. Узагальнення та систематизація знань 

Завдання 

Наведіть факти, які доводять, що в Італії в 50–60-х роках сталося «економічне диво». 

Підсумок. Суспільно-економічний розвиток Італії другої половини ХХ — початку ХХІ ст. характеризувався економічними спадами, які змінювалися періодами піднесення. Це служило підґрунтям для політичного життя країни, яке характеризувалось частими змінами урядів, створенням і розпадом політичних коаліцій. Проте Італія досягла й міцно тримає стабільно високий рівень розвитку, є повноправним членом «Великої сімки» найвпливовіших держав світу. 

VІ. Домашнє завдання 

Опрацювати відповідний параграф підручника.


Схожі матеріали:
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: