О. Генрі. Короткі відомості про письменника

Мета: ознайомити з цікавими фактами біографії пись­менника, особливостями побудови його оповідань та їх гумористичним забарвленням; поглибити по­няття про засоби комічного; виховувати почуття гу­мору, любові до ближнього, милосердя.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання:    портрет О. Генрі, виставка творів письменника, ілюстрації карикатур, та шаржів О. Генрі.

Хід уроку

І, Повідомлення теми, мети уроку

Диктор-ведучий.   Розпочинаємо нашу радіопе­редачу. До вашої уваги інтерв'ю з письменни­ком О. Генрі, видавцем газети «Пост», літера­турним критиком.

ІІ. Сприйняття навчального матеріалу

1. Вступне слово.

Дослідникам творчості письменника довелось немало попрацювати, щоб встановити справжню, а не вигадану біографію О. Генрі. Чому він був змушений говорити про себе напівправду, стане відомо далі.

Послухайте інтерв'ю, які проллють світло на сторінки життя письменника, особливості побудо­ви його оповідань та своєрідність гумору.

2. Інтерв'ю з письменником О. Генрі.

Журналіст. Містер О. Генрі, розкажіть про своє дитинство.

О. Генрі. Народився 11 вересня 1862 року, справжнє ім'я — Вільям Сідні Портер. Провів дитинство в містечку Грінсборо (штат Південна Кароліна). Батько, лікар, був здібною люди­ною, доброю, але трішки дивакуватою. Він за­лишив медицину через захоплення механікою, витратив всі кошти сім'ї на невдалі винаходи. Нас із братом виховувала тітка (мати померла, коли мені було 3 роки). Підрісши, я був зму­шений прийняти пропозицію дядька піти до нього учнем в аптеку.

Журналіст.   Хочу нагадати читачам, що в ма­леньких американських містечках аптека — це не тільки медичний заклад, а й свого роду клуб, куди сходяться обмінятись новинами, поговорити про політику й комерцію, зіграти в шахи чи доміно. Життя в маленьких містеч­ках нудне, і, щоб якось розвеселити відвідува­чів, ви, кажуть, стали карикатуристом?

О. Генрі. Так, я малював шаржі та карикатури на відвідувачів і мав славу «гумориста». Тут я здружився з доктором Холпом, конкурентом батька. Той запропонував поїхати з ним у Техас на ранчо його брата.

Журналіст. І ви стали ковбоєм...

Ковбой   —   (англ.)   північноамериканський пасту х-вершник.

О. Генрі. Мені було 20 років. Ковбоєм я не став, але навички, необхідні ковбою, засвоїв: чудово їздив верхи, навчився зганяти худобу. У мек­сиканських батраків навчився іспанським словам, а потім вивчив цю мову. І насолоджувався свободою і роздоллям! Журналіст. Як склалася ваша подальша доля?

О.Генрі. Життя на ранчо набридло, і я переїхав до містечка Остін, де працював у аптеці, потім влаштувався у контору і навчився бухгалтерії. Кілька років прослужив креслярем у земель­ній конторі, потім у банку.

Журналіст. А своє захоплення карикатурою за­лишили?

О. Генрі. Та ні, малював шаржі на знайомих, до того ж грав на гітарі, брав участь у місцевому вокальному квартеті.

Журналіст. Всіх цікавить ваше особисте життя. Кажуть, у вас була дуже красива дружина.

О. Генрі. Це так. Зовнішністю і характером вона була схожа на героїню мого оповідання «Дари волхвів». Кому цікаво, можуть прочитати й уявити, якою вона була.

Журналіст. Як ви з нею познайомилися, як вам вдалося причарувати таку красуню?

О. Генрі. Мені було тоді 24 роки, їй — 18. Ми познайомилися на танцях. Я був тоді в гуморі, щось розповідав, вона сміялася. Ми стали зуст­річатися, але батьки хотіли для Атол Естес (так її звали) чоловіка зі статком. Вони віддали пе­ревагу іншому. Але я вмовив Атол обвінчати­ся таємно. Після вінчання ми пішли до друзів, у яких я жив, і ті повідомили батьків дівчини.

Журналіст.   Друзі О.Генрі згадують, що Атол була люблячою дружиною. Вона вважала, що майбутнє Вілла (скорочено від Вільям) — в лі­тературі. Атол спонукала чоловіка у вільний від роботи час писати оповідання, їх стали публікувати. 1889 року Атол подарувала Вільяму Портеру красуню доньку Маргарет, але тяжко захворіла. Знадобилася допомога бать­ків Атол, і примирення сімей відбулося. Ще деякий час Вілл Портер працював у банку міста Остін, потім придбав газету. Вона виходила щотижня під назвою «Камінь, що котиться». Портер писав нариси, вірші, малював карика­тури. Потім йому нав'язався в компаньйони англієць, який розвалив усю справу. 

Журналіст. (Бере Інтерв'ю у видавця «Пост»). Скажіть, будь ласка, чому ви запропонували співпрацю саме містеру Портеру? 

Видавець. Мистецтво короткого оповідання ста­ло швидко розвиватися: Едгар По, Марк Твен, інші майстри цього жанру прославились як блискучі оповідачі.

Портер, працюючи як журналіст, намагав­ся обійти гострі соціальні проблеми. Вони, звіс­но, були присутні в його оповіданнях, але нібито краєчком торкались життя своїх героїв. Це чита­чам подобалось, бо головними були стосунки між людьми, їх повсякденне життя.

Наша газета «Пост» (місто Х'юстон, штат Техас) запросила містера Портера на постійну роботу, і він переїхав до Х'юстона з дружиною і донькою.

Потім випливла якась історія з його поперед­ньою роботою в банку. Містера Портера після піврічного судового процесу звинуватили в недо­стачі. Але він залишив місто і зник, не чекаючи вироку.

Журналіст. Містер Портер перебрався через кор­дон. Жив у Гондурасі, працював на плантаціях. Але, отримавши звістку, що помирає дружина, повернувся. Атол померла в нього на руках. Влада, дізнавшись про повернення, заарешту­вала Портера, визнала винним, і вироком стали п'ять років тюрми.

Піклування про доньку взяли на себе батьки дружини. Вирішили приховати від Маргарет долю її батька, сказавши, що він поїхав у справах. Але щоб не викликати підозри в доньки, Білл Портермав робити їй гарні подарунки на Різдво і на день народження.

Вільям Портер став писати оповідання і розсилати їх у редакції журналів. Звісно, друкувати твори засудженого ніхто не взявся б. Допоміг його співкамерник, фінансист, у якого в Новому Орле­ані жила сестра, їй Портер надсилав оповідання, а вона надсилала до редакції.

Журналіст.   Містер Портер! Зрозуміло, що за таких обставин необхідне було вигадане ім'я. Чому саме О. Генрі?

О. Генрі.  Працюючи аптекарем, я постійно ко­ристувався фармацевтичним довідником, авто­ром якого був Етьєн Оссіан Генрі. Перша літе­ра одного з імен та прізвище фармацевта стали моїм псевдонімом, під яким з'явилось перше оповідання — «Різдвяний подарунок Свистуна Діка» в журналі Мак Клюра 1899 р. Через  три  роки  і  три  місяці,   вийшовши  на волю, отримав запрошення відразу в кілька жур­налів. Обрав один із журналів Нью-Йорка, пере­їхав до цього міста, став працювати в журналі, потім у газеті «Ворлд».

Журналіст. За короткий час ім'я О. Генрі стало популярним, його оповіданнями захоплюва­лася вся Америка. В 40 років прийшла слава. 1906 р. О. Генрі видав першу збірку оповідань «Чотири мільйони».

Усього вийшло 8 збірок оповідань. Головною їх темою було зображення побуту звичайних людей. «Дари волхвів»,   «Останній листок»  — опові­дання про те, якими чуйними, шляхетними, здат­ними на високі почуття можуть бути бідняки. Журналіст.    (Бере   інтерв'ю   у   літературного критика). Скажіть, будь ласка, в чому ви, як професійний  критик,   вбачаєте  секрет успіху оповідань О. Генрі?

Літературний критик (учитель). Причин, на мою думку, декілька. По-перше, кожному опові­данню автор надавав певної загадковості. Буду­вав його звичайно так: виникає певна ситуація, в якій задіяні всі герої. Читачеві здається, що він знає розв'язку, але незабаром з'ясовується, що він помиляється. По-друге, фінал завжди несподіваний. Вгадати його майже неможливо. О. Генрі — невичерпний вигадник, у нього за­вжди в запасі сюрприз. По-третє, сила впливу оповідань — у почутті гумору, з яким автор розповідає про події. Сміх оповідача завжди доброзичливий.

Справжню насолоду відчуваєш від того, з якою майстерністю на кількох сторінках автор змальо­вує комічні ситуації, а іноді натякає на драматичні життєві негаразди. Але він пише про них з такою доброю усмішкою, з таким співчуттям, що читач завжди відчуває його душевне благородство, його потаємну мрію про те, щоб життя стало кращим. Сам письменник намагався прикрасити це жит­тя своїми оповіданнями для тих, кому не так лег­ко і весело, як у придуманих ним історіях. Диктор-ведучий.  До вашої уваги радіопередача «Гумор для дітей». Вам пропонується прослухати оповідання О. Генрі «Вождь червоношкірих». Ваші відгуки, думки та враження просимо над­силати на адресу(зазначається номер школи, но­мер кабінету, прізвище вчителя). Тож смійтеся і будьте здорові!

3. Читання оповідання вчителем.

IIIПідбиття підсумків уроку

—   Ваше   ставлення   до   героїв   і  подій   твору О. Генрі?

— Коли і чому письменник обрав такий псев­донім?

— У чому секрет успіху оповідань О. Генрі?

Домашнє завдання

І –ІІ рівні

Написати про свої враження в листі до вчителя.

ііі-іу рівні

Написати відгук «Особливості гумору в опові­данні».


Схожі матеріали:
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: