Доцільність обговорення проблеми пов'язана з дивовижною живучі­стю ідеологічного гримування повісті під соціалістичну агітку: мовляв, причиною трагедії була приватна власність на землю, отже — геть приватну власність, бо через неї люди перестріляють один одного. Але при вдумли­вому вчитуванні у текст стає ясно, що письменниця зображує сімейну тра­гедію не як типове явище того часу, а як страшну аномалію. Інакше чому ж усе село жахнулося від Савиного звірства і ніхто не сказав, що він так мусив зробити, бо іншого виходу не мав? І чому ніколи не спадало на думку позбутися брата Михайлові, який теж виріс у приватновласницькому сере­довищі тієї ж сім'ї? І якщо далі йти за пропонованою логікою, то всі злочи­ни можна виправдати тиском обставин.

Програмована відповідь: Ні, не приватна власність на землю поро­дила злочин, причина братовбивства — відступництво від гуманістичних засад Рахіри. У людському світі аморальність одних завжди обертається траге­дією для інших, і жертвами стають найчистіші, найсвітліші душі.

Орієнтовний план ведення диспуту

/. Зумовленість задуму повісті.

(Як відомо, твір написано під впливом конкретних фактів, що трапи­лись у селі Димка на Буковині, де доводилось жити самій авторці. Але зу­мовленість задуму стає до кінця зрозумілою тільки після прочитання «Зем­лі». Рукою письменниці водив глибокий внутрішній біль, викликаний роз­думами над братовбивством, біль за людське в людині, за моральність спів­вітчизників, духовну долю українського села. Ольга Кобилянська взялася за перо в гуманістичному пориві застерегти світ: «Люди, схаменіться! Так не повинно бути, так не можна!»

2. До якого майбутнього прагнули герої «Землі» і яким воно виявилось насп­равді? Якими надіями жили Івоніка і Марія? Михайло й Анна? Сава і Рахіра?

Модель можливого діалогу

В: Представники старшого покоління Федорчуків Івоніка і Марія під­порядкували усе своє життя придбанню землі, жадоба збагачення змушува­ла їх важко працювати («як ті чорні золи, гарували  від рання до ночі»). Складалася копійка до копійки за роботу на будівництві залізниці, від про­дажу молока, яєць («:.. вони найчастіше їли борщ і мамалиґу, фасолю і ба­раболю....»). Отак і йшли до омріяного майбутнього — мати якнайбільше поля. Подібні прояви приватновласницької психології героїв руйнують ту симпатію читача, яка виникає при спостереженні за їх працьовитістю.

Під впливом таких же ціннісних орієнтацій виростали сини Михайло і Сава: земля заступала обом увесь світ. Михайло почував себе щасливим серед просторів батьківських ланів і сам хотів мати не менше, а Сава у дум­ках теж бачив себе власником усього надбаного сім'єю. Анна та Рахіра з насолодою уявляли себе дружинами багацьких синів. Отже, всі провідні герої повісті пов'язують своє майбутнє з землею як головною умовою щас­ливого життя. Ольга Кобилянська свідомо наголошує, що земля над селяни­ном мала визначальні для його долі владу.

О: 3 таким трактуванням авторської позиції Ольги Кобилянської у глибоко психологічному творі не можна погодитися ніяк. Усі персонажі тут виразно індивідуалізовані, як і їх устремління, плани на завтра. Ті ж Марій­ка та Івоніка не були абсолютними рабами землі, скуповування її не стало самоціллю. Марійка у відповідь на закиди односельців щодо скупості мір­кує так: «Чи се було скупарство, коли вона все дбала для своїх дітей, за які була би віддала душу? коли не тратила часу так, як інші жінки?...» Тим більше не належав до засліплених жадобою збагачення Михайло. Радість праці у полі явно переважала задоволення бути власником землі: «Лани з хлібом зеленілися, конюшини розквіталися, у воздусі грав милий запах з цвітів сіножаті, буяли рійно комахи, метелики, бджоли, а високо не видно, під голубим небом розсівалися жайворонки дрібними, милозвучними пер­лами».

У: Так, не треба відмовляти жодному з героїв «Землі» в певних людсь­ких слабкостях, проте всі вони, крім Сави і Рахіри, намагаються будувати своє майбутнє у згоді з моральними орієнтирами часу. Узагальнимо відпо­відь на це питання так:

Михайло й Анна бачили себе в майбутньому тільки в парі, все одно де — чи в селі, чи в місті. Та не судилося. Марійка й Івоніка головним обов'язком свого життя вважали придбання землі, аби побачити своїх синів багатими та щасливими господарями, забезпечивши собі тим самим спокій­ну старість. І це не збулося. Сава і Рахіра справді збиралися розжитися на батьківських ланах, але Івоніка дав синові тільки половину хати і невеликий город («Бувай здоров: працюй, як я працював!»). Отож, дикий вибір Сави зруйнував надії й плани усіх.

5. Подібне і відмінне в долях та обставинах морального вибору Михайла і Сави, Анни і Рахіри.

(Обидва брати могли бути заможними господарями, мати забезпечене майбутнє: обох привчали змалку до праці й ощадливості, один і другий зовні вродливі. Проте внутрішні якості братів були прямо протилежні: душа Михайла сповнена доброти й невситимого бажання порядкувати в госпо­дарстві, а Савина запливла лінощами, дихала неприязню, а то й злобою на всіх довкола, крім самого себе та Рахіри. Вражає хвороблива пристрасть молодшого Федорчука до вбивства живих істот (об'єктом безглуздого по­лювання часто ставали не тільки зайці, а навіть дрібні пташки) і відчуття насолоди з цього.

Чимало подібного в долях Анни та Рахіри: обидві бідні, отож, небажа­ні наречені для сільських парубків, а відрізняє обох власна самооцінка: чутлива, витончена у своїй суті Анна болісно переживає власне убозтво, а Рахірі хоч би що, аморальний спосіб життя став для неї нормою.

Аналіз морального вибору обох Федорчуків і їхніх наречених потребує дещо пильнішої уваги. Збираючись одружитися, і Михайло, і Сава передба­чають, що батьки не погодяться визнати їхніх обраниць невістками. У стар­шого вихід відомий: бути тільки з коханою, нехай і без землі. Анну це ціл­ком влаштовує, вона про землю і словом не обмовилася. Сава затявся на іншому: «І Рахіра, і земля». А якщо так не виходить, то можна пролити й кров, навіть невинну, навіть рідну. У моральному виборі братів сповна розкривається внутрішній духовний потенціал кожного. Хто має совість, доро­жить своєю людською честю, гідністю, той не поміняє її на корисливі роз­рахунки; хто звик переступати, через загальновизнані моральні закони спів­життя, той здатний підняти руку і на ще найсвятіше — людське життя. Тут Рахіра якраз до пари Саві —-а*вона вмовляє його скоїти жахливий злочин і робить це свідомо і методично.

4. Що не дає спокійно дожити віку Івоніці і Марійці?

Складне випробування підготувала доля Марійці і Івоніці. Здогадую­чись, що Сава винен у смерті брата, вони обоє йдуть проти правди, захища­ючи убивцю. Старі терплять через це страшні муки, але батьківська любов ще живе надією: може, усвідомлення жахливої провини таки приведе їхньо­го сина до жаданого очищення. Та Сава безжалісно душив у собі голос совісті, яка іноді озивалася і в риданні над труною, і в безцільному блуканні по селу. Він дозволяє собі глузувати навіть над материнськими слізьми («Сміявся і підсвистував, коли мати плакала»). Цього остаточного здичавін­ня ненька не може простити синові і ненавидить його всім серцем, її нещад­но картає сумління за скривджену Анну, за вигнаного за поріг онука. Неви­гойна рана в душі спонукає цю жінку, відому на все село своєю скупістю, видавати двічі на рік «величаві посмертні обіди». Аннине хлоп'я, що забігає іноді в садибу Федорчуків, викликає гіркий жаль і безмежне каяття. Довічна покара докорами сумління, ця гірка розплата за вимушене тимчасове мо­ральне відступництво, тяжіє і над Івонікою. Він «тайком перед Марійкою пішов до нотаря і записав ... щонайкращий ланець Михайла Анниній дити­ні». І хоч яким обережним був із виснаженою горем дружиною, не міг стриматися від докору: «Ми прогрішилися, Марійко! Ти прогрішилася! Нам було прийняти сиротя Михайлове, як приносила...» Незважаючи на всі про­вини Федорчуків, вони викликають більше жаль і повагу до себе, ніж осуд. У горі, стражданнях нещасні батьки зуміли піднятися над своїми слабостями, дати гідний людини звіт перед власною совістю.

5. Чи є ще у творі герой, крім Михайла та Анни, що зробив свій моральний вибір згідно зі своєю совістю, і як склалося його життя ?

Це — Петро. Він оцінював людей однією міркою — за рівнем поряд­ності, надійності — і давно визнав тут першість за Анною. Звичайно, зва­жаючи на свій вік, Петро ніколи не думав про молоду дружину. Просто надто виділялася Анна своєю гармонійністю, і він, уміючи добре розбира­тися в людях, не міг утриматися від похвали на її адресу. Але, коли на його очах в юному житті відбувалася важка драма, літній чоловік зібрався з усіма силами, щоб стати дівчині і моральною, і матеріальною опорою. Добре, людяне не повинно бути потоптаним, — так треба сприймати рішення Пет­ра одружитися з Анною.

6. Яка ідея повісті?

Успіхів у житті, здійснення мрій, досягнення мети треба добиватися тільки чесною, наполегливою працею. Якою б важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, треба завжди керуватися законами совіс­ті, високими нормами народної моралі, не збиватися з дороги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.