Мета:
- закріпити знання про живописну майстерність видатних іспанських митців;
- сформувати уявлення про фламандський і голландський живопис.
Завдання:
- розкрити характерні особливості творів Рубенса;
- проаналізувати життєвий шлях та живописну спадщину «великого голландця» — Рембрандта;
- ознайомити з основними жанрами голландського живопису, зокрема характерними рисами голландського натюрморту;
- порівняти на прикладах мистецьких творів особливості майстерності іспанських фламандських та голландських живописців - їх манеру письма, колорит, композицію.
План лекції:
1. Творчість Пітера Пауелла Рубенса.
2. Рембрандт — «великий голландець».
3. Жанри голландського живопису.
1. Творчість Пітера Пауелла Рубенса (1577 — 1640)
У XVII ст. нідерландське мистецтво поділилося на дві школи — фламандську та голландську, що було пов'язано з поділом самих Нідерландів у результаті революції на дві частини — Голландію та Фландрію (сучасна Бельгія). Центральною фігурою фламандського мистецтва був Пітер Пауелл Рубенс, універсальність таланту, величезна продуктивність якого підносять його до рівня майстрів італійського Відродження.
Народився Пітер Пауелл у Німеччині. Він був шостою дитиною в родині юриста. Освіту здобув на батьківщині, в Антверпені, в єзуїтській школі, де вивчав латинь та сучасні європейські мови, знайомився з античною історією, пізніше займався живописом: спершу в учителя старонідерландської, а потім у майстра італійської школи. З 1600 р. багато мандрує Італією, де вдосконалює свою живописну майстерність, знайомиться з творами славетних митців італійського Відродження: Тиціана, Рафаеля, Мікеланджело, Караваджо а ін. Це був надзвичайно важливий період формування мистецтва Рубенса, саме з цього часу він на все життя закохався в античність.
У 1608 р. Рубенс повертається до Антверпена й одружується з дочкою багатого бюргера, адвоката та секретаря міста Антверпен, Ізабеллою Брандт. Відтоді його постійно супроводжує успіх. Він одержує досить великі замовлення від церкви, двору, бюргерства, йому замовляють роботи іноземні двори. Першою значною роботою майстра були вівтарні образи для знаменитого Антверпенського собору: «Воздвиження хреста» та «Зняття з хреста» (1610 — 1614). Тіло Ісуса, яке знімають з хреста, освітлене широким потоком світла, що ніби розтинає присмерки, оточене групою персонажів, що виділені різними кольоровими плямами теплих та холодних тонів. Сила кольорових протиставлень тісно пов'язана з інтенсивністю освітленості й створює нову і легку для сприймання художню мову.
Інтенсивність освітлення, монументальність фігур, неперевершена виразність ліній, силуетів, живописних плям, складність ракурсів, нестримний динамізм та декоративність — типові ознаки стилю бароко — притаманні мистецтву Рубенса. Проте в його творах з'являються й характерні особливості: величезна життєдайна сила, перевага почуття над розумом, відсутність містики та екзальтації, оспівування фізичної сили, краси, пристрасності, навіть почуттєвої нестримності. Рубенс прославляє національний тип краси: Діва Марія, як і Магдалина, світловолосі, блакитноокі брабантки (Брабант — провінція Бельгії) з пишними формами. Христос виглядає атлетом навіть на хресті, а святий Себастьян могутній навіть під градом стріл. Картини Рубенса сповнені бурхливого руху, динаміки, мінливості. Це справді світ, в якому немає спокою.
Досить часто Рубенс звертався до відтворення в живописних образах античних міфів. Він вибирав такі сюжети, в яких можна було б втілити динамічні композиції: Юпітер викрадає своїх коханок, амазонки б'ються, сатири нападають на німф, мисливці полюють на левів, вакханалії — все це давало змогу відтворити радість буття, «проспівати» гімн життю. Під пензлем Рубенса поетизується почуттєва стихія, образи класичної старовини набувають земних форм. Прикладом може бути знаменита робота «Персей та Андромеда», де Андромеда — білява пишна фламандка, Персей — могутній воїн, що визволив дівчину з полону дракона, його крилатий кінь Пегас, амури, що прославляють героя, — все переповнене поезією та почуттям тріумфу. Зупиняє око тонкий мінливий колорит картини: тіло Андромеди написано легкими, тремтливими мазками, ніжними рожево-перлистими тонами, воно ніби світиться зсередини. Тонкі переходи світла й тіні непомітні, чіткі контури відсутні, всі предмети ніби виникають із світла та повітря.
Дім Рубенса стає центром художнього життя Фландрії, там збираються кращі представники художньої та вченої інтелігенції Європи. Уваги митця шукають представники королівських дворів, найбагатші бюргери країни. Атмосферу родинного життя Рубенс чудово передав у «Автопортреті з Ізабеллою Брандт» (1609 — 1610), зобразивши себе і дружину в тіні квітучої жимолості, в святкових костюмах, молодими та щасливими.
У 1626 р. пішла з життя кохана дружина художника. Пригнічений, самотній Рубенс приймає доручення Нідерландської інфанти Ізабелли і з дипломатичною місією від'їздить до Іспанії та Англії для врегулювання відносин між цими країнами. Англійський та іспанський королі зустріли Рубенса з величезною повагою, вважаючи за честь приймати художника зі світовою славою. Він отримує нові замовлення, набуває нових зв'язків, покровительство царських осіб, йому дарують дворянські та лицарські титули. В Європі його називають «королем живопису та живописцем королів».
У 1630 р. Рубенс повертається до Антверпена, де одружується вдруге із дочкою багатого торговця килимами Єленою Фоурмен, яка на багато років стає музою митця (їй було 17 років, а Рубенсові — 53). Починається новий злет у мистецтві художника. В цей час під впливом піднесеності почуттів змінюється навіть палітра його картин: теплішає колорит, білий колір зі сріблястими акцентами ніжно огортає форми, теми набувають більш ліричного звучання. Дедалі частіше він звертається до відтворення міфологічних сюжетів, де нерідко моделлю виступає Єлена Фоурмен («Андромеда», «Три грації», «Суд Париса», «Смерть Дідони»). Зростає інтерес художника до пейзажу, особливо після купівлі в 1634 р. старовинного замку Стен. Широкі рівнини, тучні стада, могутні дерева, спокій чи, навпаки, нестримність бурхливої стихії художник передає з однаковим почуттям реалізму та великої життєдайної сили. В них неначе присутній дух великого Брейгеля Старшого, послідовником якого був Рубенс («Пейзаж з веселкою», «Пейзаж із замком Стен»).
Однак головне місце в останній період творчості художника посідає образ дружини. У цей час він пише переважно ліричні портрети, в яких із ніжністю зображує свою молоду дружину та дітей. Це гімн радості життя, сімейного щастя, чуттєвості та жіночості («Автопортрет з дружиною в саду в Антверпені», «Єлена Фоурмен з дітьми», «Шубка»). У картині «Шубка» (1638) він зображує Єлену Фоурмен, яка стоїть на червоному килимі з накинутою на плечі шубкою. Портрет побудовано на тонких колористичних переходах, нюансах, на контрасті брунатного (коричневого) хутра шубки з оксамитовостю жіночого тіла, легкістю білявого волосся, вологістю блискучих очей. Тіло жінки написано з неперевершеною реалістичною силою, здається, відчуваєш, як у жилах пульсує кров. Це надзвичайно ліричне, досить інтимне зображення, в якому бринить узагальнююча думка: Рубенс прославляє жінку як символ життя.
Історичне значення творчості Рубенса полягає в тому, що він визначив шляхи розвитку не тільки фламандської школи живопису, а й наступний поступ західноєвропейського мистецтва.
2. Рембрандт — «великий голландець»
Творчість Рембрандта (1606 — 1669) стала вершиною голландського реалізму, підсумком живописних досягнень голландської культури XVII ст.
Народився Рембрандт Харменс Ван Рейн у Лейдені в родині заможного власника вітряка. Після закінчення латинської школи недовго вчився в Лейденському університеті, але залишив його заради занять живописом спершу у маловідомого майстра, а потім у амстердамського художника Пітера Ластмана. Період навчання був недовгим. Незабаром Рембрандт від'їжджає до рідного міста, де починає самостійно займатися живописом у власній майстерні. Лейденський період творчості художника став часом становлення майстра, захоплення творами італійського художника Караваджо, написання сюжетів, ще досить мелодрамагичних, стриманих за колоритом. Саме тоді він уперше звертається до офорту.
У 1634 р. Рембрандт одружується з дівчиною з багатої родини — Саскією ван Ейленборх, потрапляє до патриціанських кіл амстердамської аристократії. Починається найщасливіший період його життя: він стає знаменитим, модним, досить заможним художником Його дім привертає до себе кращих представників духовної аристократії та багатих замовників. Неабиякий спадок Саскії і його власні роботи дають змогу бути матеріально незалежним. Увесь лейденський період овіяний романтикою. Він пише себе і Саскію в розкішному фантастичному вбранні та головних уборах, створюючи ефектні композиції, що в складних поворотах, позах, рухах виражають різні стани, але насамперед — радість буття. Цей настрій відображений у знаменитій картині «Автопортрет із Саскією на колінах» (1636). Відвертою радістю життя, натхненням, піднесеністю пронизана ця робота. Ці почуття передані простодушним виразом сяючого обличчя самого майстра, що немовби досяг усіх земних благ; усією атрибутикою — від пишного вбрання до урочисто піднятого кришталевого келиха в руці; ритмом пластичних мас, багатством колористики, світлотіньового моделювання, яке стане головним засобом художньої виразності рембрандтівського живопису. Мова стилю бароко найбільш близька для вираження цього піднесеного настрою. І Рембрандт у цей період справді перебуває під впливом італійського бароко.
У 1635 р. художник пише «Жертвоприношення Авраама». В цій роботі яскраво виявляється характерна особливість його письма — проникнення в душевний стан героя, відтворення його внутрішнього, надто складного психологічного переживання. У цей самий період Рембрандт починає серйозно займатися графікою, передусім офортом. Спадщина його графічних робіт, як гравюр, так і оригінальних рисунків, не менша, ніж живописних. Офорти Рембрандта присвячені переважно біблійній та євангельській тематиці, а малюнки побудовані на жанрових сюжетах.
Після створення роботи «Нічна варта» (1642), яка своєю героїчністю та оспівуванням нідерландської революції часів тріумфів республіканської Голландії не сподобалася замовникам, виникає і постійно поглиблюється конфлікт між художником та суспільством. Після смерті Сакії (1642) Рембрандт пориває з патріціянськими колами верхівки.
40 — 50-ті роки — час творчої зрілості майстра. Змінився не тільки зовнішній бік його життя, змінився він сам. Художник створює такі шедеври, як «Вірсавія» (1654), «Благословіння Іакова» (1656). Роботам цього часу притаманні гра золотого, червоного та цегляного кольорів, глибока психологічна характеристика, світлоносність головних героїв картин та затемненість другорядних чи тла. І хоча наприкінці 50-х років Рембрандта переслідує ланцюг серйозних втрат (1656 — банкрутство; 1657 — продаж його колекції; 1658 — продаж будинку), саме в цей час він досягає вершини своєї майстерності, стає дедалі оригінальнішим, самобутнім. У художньому розумінні це був період, коли його роботи викликали загальне захоплення («Синдики», «Єврейська наречена», автопортрети, «Повернення блудного сина» та ін.).
Монументальне полотно «Повернення блудного сина» (1668 — 1669) — один із шедеврів пензля Рембрандта — створене майстром в останній рік життя. В основі сюжету картини — євангельська притча про блудного сина, що оповідає історію нерозважливого юнака, який пішов з дому, одержавши свою частину батьківського багатства. Банкрут, ошуканий фальшивими друзями, після життя, сповненого страждань і приниження, він повертається в батьківську домівку, де знаходить прощення, любов і злагоду. На передньому плані зображена постать блудного сина, який біля входу до своєї домівки падає перед батьком на коліна. В пошматованій одежині, з брудними ногами і поголеною головою він відчайдушно припав до батькових грудей. Трепетні чутливі пальці батька ласкаво торкаються спини юнака. З винятковою точністю та силою художник змалював цей жест, в якому органічно злились і любов до сина, і довгі роки чекання, і втрачена надія на зустріч, і почуття глибокого потрясіння у зв'язку з його поверненням. Художник блискуче втілює психологічний стан радості від зустрічі батька й сина завдяки наповненню композиції сяючим світлом і злиттю в яскравому урочистому каскаді фарб, широких рельєфів, різноманітних за кольором та формою мазків. Бездоганно дібрані художні засоби твору підпорядковані розкриттю його головної ідеї — краси людського співчуття і взаєморозуміння. Кульмінаційне напруження втілене у виразних позах, лаконічних жестах, в емоційному ладі колориту. Особливо вражає колористична єдність картини. Від жовтогарячо-червоних тонів тла — це все єдиний живописний потік, що сприймається як вияв єдиного почуття. Закликом до глибокої людяності, ствердженням духовної спільності людей завершив свою творчість великий голландський художник. Магією свого живописного ліризму, винятковою гармонією форми та змісту пізній Рембрандт нібито виходить за рамки живопису і промовляє новою мовою, що перевершує мову мистецтва.
Творчість Рембрандта справила величезний вплив на розвиток живописного мистецтва Голландії. Не було жодного художника, який не відчув би на собі впливу великого майстра. Чимало його учнів засвоїли систему рембрандтівської світлотіні, виразності жестів та поз, проте не змогли піднятися до рівня відтворення його осягнення людської особистості. Рембрандт залишив величезний художній спадок: він створив понад 400 картин (крім тих, що не збереглися), а також 287 гравюр і тисячі малюнків.
В останній чверті XVII ст. починається занепад голландської живописної школи. Вона втрачає свою національну самобутність, а з початком XVIII ст. настає кінець великої епохи голландського реалізму.
3. Жанри голландського живопису
В XVII столітті голландська нація лише починала свою історію. Основною рушійною силою голландського суспільства був не королівський двір і не аристократія, а міське бюргерство. Панівною релігією було протестантство в суворій формі кальвінізму. Це зумовило рішучий розрив голландського мистецтва зі стилістикою мистецтва колишніх епох. Так, наприклад, кальвіністи вважали гріхом пишне оформлення молитовень, тому в Нідерландах не було попиту на розкішні розписи стін та плафонів, вівтарний живопис. Просте життя голландських бюргерів народжувало інші, невибагливі смаки. Такий світогляд підштовхнув голландських художників до нової форми образотворчого реалізму, який виявився в поширенні різноманітних жанрів — портретів, інтер'єрів, пейзажів, натюрмортів. Уникаючи надзвичайного, майстри пензля з любов'ю та справжнім професіоналізмом зображували повсякденне, тим самим доводячи, що прості предмети і явища можуть надихнути на створення прекрасного. Мода на подібні картини поширилася серед усіх прошарків суспільства й породила колосальний попит на полотна, що писалися у величезній кількості.
Одним із засобів забезпечення регулярних продажів полотен було ствердження художника як майстра певних жанрів або сюжетів. Такого роду спеціалізація стала характерною особливістю голландського образотворчого мистецтва. Наприклад, Віллем ван дер Вельде писав винятково марини — морські пейзажі із зображенням кораблів. Віллем Хеда — тільки натюрморти, а Ян ван Гойєн — сільські пейзажі. Інші художники писали портрети, жанрові сцени, домашні інтер'єри, квіти, тварин, веселі трактирні сцени або городян, що розважаються грою в сніжки чи катанням на ковзанах. Деякі з жанрів (натюрморт, побутова картина) вперше саме в Голландії склались у своїх зрілих формах і досягли такого розквіту, що стали своєрідним еталоном даного жанру. Картини писалися невеликого формату, в розрахунку на скромні за розмірами інтер'єри голландських будинків.
Тонкість, правдивість у відтворенні дійсності поєднується у голландських майстрів з гострим почуттям краси, яка відкривається в будь-якому її явищі, навіть самому непримітному та буденному. Ця риса голландського художнього генія проявилася, ймовірно, найнаочніше в натюрморті — невипадково цей жанр був улюбленим в Голландії.
Натюрморт голландці називали «stilleven», що означає «тихе життя», і це слово точніше виражає той сенс, який голландські живописці вкладали в зображення речей, ніж «nature morte» — мертва натура. У неживих предметах вони бачили особливе, приховане життя, пов'язане з життям людини, з її побутом, звичками, смаками. Голландські живописці створювали враження природного «безладу» в розташуванні речей: вони показували розрізаний пиріг, очищений лимон, недопитий келих вина, палаючу свічку, розкриту книгу, — завжди здається, що хтось торкався цих предметів, щойно користувався ними, відчувається незрима присутність людини.
Найбільш значними майстрами голландського натюрморту першої половини XVII ст. були Пітер Клас (1597/98 — 1661) і Віллем Хеда (1594 — бл. 1680). Улюблена тема художників — так звані «сніданки». У «Сніданку з омаром» В. Хеди предмети різної форми і матеріалу — келих, лимон, фаянсове блюдо, срібна тарілка і інші — зіставлені один з одним так, щоб виявити особливості і привабливість кожного. Різноманітними прийомами Хеда довершено передає матеріал і специфіку їх фактури. У «Натюрморті зі свічкою» П. Класса чудова не лише точність відтворення матеріальних якостей предметів — композиція і освітлення надають їм емоційної виразності.
Натюрморти Класа і Хеди сповнені особливого настрою. Це настрій інтимності та затишку, що асоціюється зі спокійним життям бюргерського будинку, де панує достаток і де у всьому відчувається турбота господарських рук. Голландські живописці стверджують естетичну цінність речей, а натюрморт ніби оспівує і той побут, з яким нерозривно пов'язане їх існування. Тому натюрморт можна розглядати як одне з художніх втілень важливої теми голландського мистецтва — теми приватного життя людини. Своє головне вирішення ця тема отримала в жанровій картині.
Головне місце в голландському жанровому живопису належало картинам, що зображують життя буржуазних кіл. Саме в бюргерському жанрі ствердження нового соціального ладу могло бути виражене найяскравіше і найбільш повно. Жанрові картини голландських майстрів відтворювали життя працьовитого городянина, діловитого та акуратного, його міцне сімейне вогнище, розміреність побуту, зручність та затишок, які дають йому речі, здобуті його руками. Увага голландських жанристів була прикута не до визначних моментів, а, навпаки, до буденного плину життя, дрібних епізодів. Призначення і сенс жанрової сцени — оспівати красу життя бюргерського будинку, етичну та естетичну цінність повсякденного існування пересічної людини.
У творчості кожного з провідних майстрів голландського побутового жанру, незважаючи на спільність проблематики і сюжетів, ця тема отримала своєрідне втілення. Сила мистецтва Яна Стена (1626 — 1679) полягає, насамперед, в дарі розповіді, оповідання, яким він володіє чудово. Сюжет його картин розігрується цікаво та динамічно, його герої безтурботні. Картинам Стена властивий добрий, життєрадісний гумор, не позбавлений іноді й сатиричного відтінку, що порушує ілюзію бюргерського благополуччя. Художник вміло вводить в композиції численні деталі — часом вони розкривають мораль, що міститься в картині («Веселе товариство», «Мешканці Делфта», «Хвора та лікар», «Шкільний лікар», «Святкування хрестин»).
В картинах голландських жанристів практично відсутні фабула та дія. Сцени переважно відтворюють побутові епізоди чи життєві ситуації (читання листа, музикування, ранковий туалет тощо), які трактуються в споглядально-ліричному плані. Саме у творах такого типу художникам вдалося з найбільшою повнотою і силою втілити поезію повсякденності, принадність людських буднів.
Література:
1. Всеобщая история искусств. В 6 т. Т.4. — М., 1963.
2. Виппер Б.Р. Очерки голландской живописи эпохи расцвета. — М., 1962.
3. Лазарев В.Н. Старые европейские мастера. — М., 1974.
4. Прусс И.Е. Западноевропейское искусство 17 века. — М., 1974.
5. Раздольская В.И. Рубенс. — Л., 1973.
6. Роттенберг Е.И.Голландское искусство 17 века. — М., 1971.
7. Шапиро Ю.Г. Искусство Фландрии 17 века. — Л., 1962.
8. История искусств Западной Европы от Возрождения до 20 в. 17 век. — М., 1988.
9. Седова Т.А. Рембрандт. — М., 1978.
10. Художня культура світу: Європейський культурний регіон: Навч. посіб. / Н.Є.Миропольська, Е.В.Бєлкіна, Д.М.Масол, О.І.Оніщенко. – К., 2001.
11. Художня культура Європи: Навч. посіб. / Н.Є.Миропольська, Е.В.Бєлкіна, Д.М.Масол, О.І.Оніщенко. – Х., 2010.
12. Энциклопедия для детей. Т. 7. Искусство. Ч. 2 / Глав. ред. М. Д. Аксенова. — М., 2003.
