Мета: познайомити учнів із М. Гоголем, письменником і особистістю; з’ясувати вплив української культури на розвиток його творчості; формувати уміння коротко, лаконічно та змістовно робити записи в зошити; виховувати поважне ставлення до культурних процесів різних народів.

Обладнання: портрети М. Гоголя та близьких йому людей, ілюстрації із зображенням місця народження та інших пам’ятних місць, пов’язаних із життям письменника.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі знань та умінь.

Ти хочеш неодмінно рівнятись з Богом.

Матір М. Гоголя

Я з усіх сил намагаюся як новину сказати

те, що сказав Гоголь.

Л. Толстой

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага»,— так писав палко настроєний на самопожертву юнак, ще в студентські роки глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, уболіваючи за всю державу і свою «милу Україну». Він настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість цієї людини було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. Цією людиною був Микола Васильович Гоголь, видатний російський та український письменник. Напевно, недарма два народи сперечаються, кому належить його творчість. Адже Гоголь належить до когорти тих письменників, яких «своїми» можуть назвати будь-які народи. (Оголошення теми, мети уроку та знайомство з епіграфами; запис у зошити.)

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Заповнення першої графи таблиці порівняння первинних і вторинних знань на тему «Гоголь», коментування учнями записів

2. Повідомлення учнів за випереджувальним завданням

Відомості про життя М. Гоголя та цікаві вислови про нього

·         «Російська мова Гоголя була не рідна, а вивчена, сильно перейнята українською стихією… він думав по-українському, а пишучи свої твори, перекладав їх російською мовою… якби Гоголь пожив довше в українському оточенні <…>, не тинявся серед чужинців, за кордоном, то він став би українським письменником» (В. Дорошенко).

·         «Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити… тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури» (А. Перетц).

·         «У письменника формується нова місія — посланництво від імені поверженої в рабство Батьківщини… Він виконав свою місію засобами російської мови блискуче… Українець зробив величезний внесок у сусідню літературу, а подяки жодної» (Я. Славутич).

·         «У багатьох випадках навіть відчутно, що Гоголь думає рідною мовою і не намагається перекладати російською, залишивши все в природному стані» (О. Мандельштам).

·         «Гоголь продовжив розвиток естетичних ідей, що були властиві українській художній думці. Тут маємо справу з тенденцією активного входження українського матеріалу в російську літературу: і естетичних, і інтелектуальних, і ментальних форм» (П. Міхед).

·         «Я з усіх сил намагаюся як новину сказати те, що сказав Гоголь» (Л. Толстой).

·         «Як письменник, Гоголь сформувався на ґрунті староукраїнської літератури, його творчість увібрала в себе родові барокові ознаки, тому гоголівські твори близькі до української барокової проповіді, повчального слова… і до старої інтермедії, вертепної драми, побутового анекдоту, бурлеску» (Ю. Барабаш).

·         «Скажу вам одне слово про те, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяких переваг не дав би ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і <…> кожній притаманні такі риси, яких не має інша…» (М. Гоголь)

3. Доповнення до таблиці порівняння первинних і вторинних знань (продовження заповнення першої графи)

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Лекція учителя

(Учні занотовують деталі, які їм здалися найцікавішими або найвагомішими.)

Огляд життя та творчості М. Гоголя

— Стародавнє мальовниче село Великі Сорочинці на Полтавщині пов’язане з іменем всесвітньо відомого письменника-гуманіста Миколи Васильовича Гоголя. Зв’язок Гоголя з Сорочинцями почався ще до його народження. Його батько, Василь Опанасович Гоголь-Яновський, у 28-річному віці одружився з юною Марією Іванівною Косяровською. Їй на той час було усього 14 років. Таке раннє заміжжя стало причиною народження двох перших діточок в сім’ї Гоголів мертвими. Тому, коли Марія завагітніла втретє, Василь Опанасович, остерігаючись за майбутнє немовля, шукає для неї належний догляд. За порадою своїх друзів, він везе кохану дружину до відомого українського лікаря Михайла Яковича Трохимовського, у Великі Сорочинці.

Шість тижнів до пологів Марія Іванівна була під наглядом лікаря і 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 у флігелі лікаря народився майбутній письменник, а в Спасо-Преображенській церкві Микола Гоголь був охрещений. Після пологів ще 6 тижнів маля провело зі своєю матінкою під наглядом лікаря, а потім щасливий батько забрав їх додому — до Василівки, де Микола провів своє дитинство та юність. Батько Миколи — Василь Опанасович

Гоголь — був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі

Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. У далекому минулому Василівка — родовий маєток Лизогубів. Тетяна Семенівна Лизогуб, взявши шлюб з Опанасом Дем’яновичем Гоголем — дідом Миколи Васильовича Гоголя, 1781 року отримала від батька хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника. Тут Микола провів перші десять років життя, успадкувавши від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Поміщик середньої руки Василь Опанасович Гоголь-Яновський, за відсутності свого багатого родича, царедворця

Д. П. Трощанського, управляв його маєтком у Кібенцях і часто приїздив у справах до Кочубеїв. З собою він брав і сина. Але хлопчикові чомусь не подобався пишний палац. Він, очевидно, комплексував серед цієї розкоші. Тому, доки батько вирішував справи і пригощався, Миколка їхав бричкою на інший кінець Диканьки, на Личківку, де жили козаки.

Про характер і вдачу Гоголя є десятки свідчень, і всі вони суперечливі, як суперечливе саме наше життя. За словами одного з товаришів, з якими він жив деякий час у Петербурзі, «не було людини, скритнішої від Гоголя: він умів поєднати засіб з метою, вдало вибрати засіб і в самий спритний спосіб досягти мети» (В. Вересаєв, Гоголь в житті. — Харків: «Прапор», 1990.— С. 115). Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десяти років Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища.

З 1818 по 1819 рік Микола навчався в Полтавському повітовому училищі. Дванадцяти років Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Разом із Гоголем навчалися Нестор Кукольник, Євген Гребінка — майбутні поети. Тут здружився він з Олександром Данилевським, майбутнім письменником, та іншими. Україна стала для нього початком життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написавши п’єсу з українського життя. Ніжин став духовною і творчою колискою письменників. Не випадково, мабуть, тут установлено перший пам’ятник Гоголю, створений ще 1881 року талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту під керівництвом викладача П. А. Заболожського. З 1821 по 1828 рік Гоголь навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.

Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: «…Я бачив цю п’єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв шістнадцятилітній Гоголь». «Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену»,— стверджував товариш М. Гоголя Т. Пащенко. У гімназії М. Гоголь поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, з якими знайомився не тільки з друкованих джерел, але й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де було в нього багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до безсмертних творів письменника.

У Ніжині М. Гоголь написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут народилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганц Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори. У гімназії формувався і набирав сили геній майбутнього великого письменника.

Мовно-музичну культуру рідної землі прищепила майбутньому письменнику бабуся Тетяна Семенівна, мамина мама. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…», «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, у яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..», «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу». У 1828 році М. Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М. Гоголя особливого колориту.

Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності в глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному ґрунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М. Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М. Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!» — переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої… Багато можна буде зробити добра»,— писав він про свої сподівання М. Максимовичу. У цей же час він працює над книгами «Арабески», «Миргород» (1835).

По-справжньому М. Гоголь пізнав Київ уже після Петербурга й Москви, хоч бував у цьому місті ще 1827 року. Коли в Києві у 30-ті роки XIX століття відкривається університет, завдяки зусиллям Пушкіна й Жуковського призначають ректором українця М. Максимовича, друга Гоголя, ботаніка та фольклориста. На прохання автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Пушкін клопочеться про надання Гоголю кафедри загальної історії. Проте питання про призначення Гоголя в Київ так і не було вирішене. Та Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви й у Печерській лаврі. Після перебування в Києві Гоголь переробив «Тараса Бульбу». З містом пов’язана і друга перлина гоголівської прози — «Страшна помста». Останній раз він був у Києві 1848 року. Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю: «…вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене».

Уперше М. Гоголь побував в Одесі перед останнім приїздом до Києва 1848 року. Він повертався з Єрусалима на Батьківщину морем разом з російським консулом у Сирії К. М. Базілі, своїм ліцейським приятелем. Костянтин Михайлович Базілі — один із тих випусників Ніжинського ліцею, які разом із Гоголем становили гордість останнього. Син грецького патріота, який під загрозою страти втік до Одеси, Базілі став не тільки видатним російським дипломатом, але й ученим-поліглотом, спеціалістом з Близького Сходу, людиною широкого мислення. Спілкуванням із цією людиною М. Гоголь завжди дорожив. Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Він здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на завершення роботи над другим томом «Мертвих душ». І Гоголь поринув у цю роботу. В Одесі досі збереглися будинки, де перебував Гоголь. Отже, з Україною пов’язане не тільки дитинство Гоголя, його юність, але

й роки зрілості. З Україною пов’язана практично вся творчість М. Гоголя.

З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М. Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836). Невдовзі після прем’єри п’єси М. Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. У 1842 році вийшла друком знаменита поема-роман «Мертві душі». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання «Вибраних місць з листування з друзями» (1847). У 1848 році письменник повертається на Батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ».Та свої корективи внесла тяжка хвороба, яка тихенько стукала у двері. Одного вечора Гоголь розбудив слугу, змусив відтулити в комині люшку, відібрав з портфеля свої рукописи і спалив. Після цього Гоголь перестав їсти. 18 лютого професор Олександр Овер обстежив Гоголя і порекомендував не давати йому вина. Це була єдина рекомендація відомого лікаря. Два тижні Гоголь лежав, відвернувшись до стіни, перебирав чітки і шепотів молитви. А 21 лютого 1852 року, о восьмій ранку, він голосно вигукнув: «Драбину, дайте мені драбину!». Лікар Тарасенков, що

в останні дні Гоголя найактивніше намагався врятувати йому життя, але так і не зміг дати остаточних відповідей на питання про причини смерті, згадував: «Долго глядел я на умершего: мне казалось, что лицо его выражало не страдание, а спокойствие, ясную мысль,

унесенную в гроб». Тут шановний лікар дещо помилився: «гроб» не міг скувати думку генія… Тлін не втримав Слово.

Спочатку Гоголя поховали на кладовищі Свято-Данилівського монастиря, а в 1931 році останки письменника перепоховали на Новодівичому кладовищі.

Запитання до учнів

·         Що із почутого вам найбільше запам’яталось? Чому?

2. Ознайомлення із записами учнів

«Таємничі» сторінки біографії Гоголя

Чимало незрозумілого пов’язано з іменем Миколи Васильовича. Наприклад, усім добре відомий міф про те, що Гоголя поховали живцем. Дійсно, Гоголь панічно боявся, що його поховають під час летаргічного сну, тому заповідав поховати його лише тоді, коли

на тілі стануть чітко помітні сліди розкладання. Його заповіту начебто не виконали. Коли ж під час перепоховання гріб відкрили, голова Гоголя була повернена набік, що свідчить про те, що тіло письменника рухалось. Якщо ж вірити письменникові Лідіну, який був присутній під час ексгумації покійного, то голови Гоголя в труні взагалі не було. Та цей міф досить швидко спростувала працівник музею-заповідника М. Гоголя, заснованого ще 1 квітня 1984

року в теперішньому Гоголевому (колишня Василівка-Яновщина). Виявляється, після смерті з письменника знімали посмертну маску. Тому якби він і був живим, то задихнувся б під час цієї процедури. Окрім того, є свідчення художника, який знімав маску, про те, що з цією роботою зволікали до тих пір, поки на тілі дійсно не з’явились перші ознаки розкладання. «Як виставити чорта дурнем»,— це, за власним свідченням Гоголя, було головною думкою усього його життя і всієї творчості.

Уже «здавна я лише тим і заклопотаний, щоб після мого твору вдосталь насміялась людина над чортом» (лист до Шевирьова з Неаполя від 27 квітня 1847 року). У релігійному розумінні Гоголя чорт є містичною і реальною істотою, в якій зосередилося заперечення

Бога, вічне зло. Гоголь-художник при світлі сміху досліджує природу цієї мистичної сутності, як людина зброєю сміху бореться з цією реальною істотою: сміх Гоголя — боротьба людини з чортом. Бог є нескінченне, кінець і початок сущного; чорт — заперечення Бога, а відтак, і заперечення нескінченного, заперечення всякого кінця і початку, чорт є почате і незакінчене, яке видається безначальним і безкінечним; чорт — нуменальна — вічна площина, вічна вульгарність. Єдиним предметом творчості Гоголя і є чорт саме в цьому розумінні, тобто як явище «безсмертної вульгарності людської».

3. Робота в парах. Обмін запитаннями для взаємоперевірки

ІV. Рефлексія

1. Робота над другою графою таблиці порівняння первинних і вторинних знань учнів

Учні читають записи та коментарі до них.

2. Незавершене речення

Заверште речення: «Сьогодні я дізнався, що…»; «Сьогодні мене вразило, що…».

V. Домашнє завдання

Прочитати повість Гоголя «Шинель».