Драматургія. Шкільна драма «Владимир» Ф. Прокоповича
Мета: ознайомити учнів з особливостями шкільної драми, зокрема з твором Ф. Прокоповича «Владимир»; дати уявлення про становлення і розвиток драматургії у давній українській літературі; охарактеризувати вертеп як вид лялькового театрального дійства; розвивати вміння аналізувати, співставляти, виділяти головне, суттєве, робити висновки; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати повагу до історичного минулого народних традицій, що уособлюють вселюдські, вічні цінності; пропагувати вертепні традиції у наш час.
Тип уроку: засвоєння нових знань. Обладнання: текст твору «Владимир», портрет Ф. Прокоповича, Володимира Святославовича, Петра І; фотографії із зображенням вертепу, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
1. Гра «Найкмітливіший»
Клас розподіляється на дві команди, з кожної на чолі з капітаном обирається по п’ять представників, які впродовж п’яти хвилин повинні розгадати кросворд.
Завдання для команди І
По вертикалі: 1. Ім’я автора твору «Їхав козак за Дунай». (Семен)
По горизонталі: 1. Посада І. Величковського. (Священик) 2. Різновид курйозного вірша. (Ехо) 3. Митець, який назвав С. Климовського «козаком-віршотворцем». (М. Карамзін) 4. Художній засіб. (Епітет) 5. Жанр лірики «Їхав козак за Дунай». (Інтимна)
Завдання для команди ІІ
По вертикалі: 1. Назва однієї з рукописних книг І. Величковського.(«Млеко»)
По горизонталі: 1. Художній засіб. (Метафора) 2. Книга для юного С. Климовського. (Вчитель) 3. Поняття, що належить до «злых минут» рукописної збірки «Зегар з полузегарком». (Ненависть) 4. Різновид вірша І. Величковського. (Рак) 5. Зегар — це... (Годинник)
2. Бесіда за питаннями
Які асоціації у вас викликає театр? Як часто ви його відвідуєте?
У чому полягає призначення театру? Чи можна його вважати осередком естетичного виховання людини?
Згадайте жанри народної драми. Що для них характерно?
Назвіть відомих діячів театрального мистецтва. Чим вони прославилися і заслужили визнання і повагу в народі?
У чому полягає призначення лялькового театру?
Що необхідно знати і вміти сучасному театралу? Чим це зумовлено?
ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності
ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
Учитися доброго во всяком не стидно єсть времени... Ф. Прокопович
1. Вступне слово вчителя
Ті етапи, які у своєму історичному розвитку пройшла західноєвропейська драма, пережила й українська в шкільних драмах ХVІІ–ХVІІІ ст. Хоч в українській літературі, в народних обрядах і танцях і були елементи драми, вони не стали основою для розвитку драматургії. На відміну від середньовічної драми в Західній Європі, де до початків драматичного мистецтва спричинилася церква з її театральними елементами в богослужіннях, українська православна церква, відкриваючи «театральні видовища», не могла виконати такої функції в розвитку української драми.
Отже, в Україні саме шкільній драмі залишилося дати початок українській драматичній літературі.
2. Загальна характеристика шкільної драми
2.1. Історія виникнення та призначення драми у школі на Україні.
Уже в первісному мистецтві були елементи драми. У хороводах, у весільних обрядах теж є певні драматичні дії. Проте розвиток цих зародків драматичного мистецтва стримувала християнська церква, яка завжди виступала проти народних ігрищ, співів і танців.
У ХVІІ ст. православне духовенство на противагу католицькому, яке запровадило з агітаційною метою релігійні сценічні вистави, само взялося писати драматичні твори. Це були так звані шкільні драми.
Створення їх мало на меті дати відсіч намаганням католицького духовенства поширювати на Україні вплив римської (тобто католицької) церкви і польську шляхетську культуру.
Найдавнішу згадку про українські драматичні вистави маємо в посланнях І. Вишенського. У посланні до стариці Домники полеміст нарікав, що православні, замість працювати для церкви, «тільки комедії строять і грають».
Історія української літератури засвідчує, що вже десь у 30–40-х рр. ХVІІ ст. у Києві виставлялися шкільні драми.
А один з колишніх учнів Київської колегії, Лазар Баранович, у листі до товариша в 1676 р. згадує, як вони колись, будучи учнями колегії, виступали в трагедії про Йосифа.
2.2. Автори шкільних драм, особливості написання цих творів.
Авторами шкільних драм були учні та викладачі Києво-Могилянської академії. Перші твори виникли наприкінці 30-х рр. ХVІІ ст., останні припадають на 70-ті рр. ХVІІІ ст.
Українські драматурги, зокрема у тих творах, які дійшли до нас, залежно від обдарування, ерудиції, самостійності мислення все ж мали змогу продемонструвати певну винахідливість в організації художнього матеріалу.
Шкільні драми писалися за певними правилами поетики. Викладачі поетики колегіумів, Київської академії зобов’язані були практично показувати, як треба складати вірші, драми, орації тощо. Теорія шкільної драми базувалася на канонах класицизму.
2.3. Виконавці шкільних драм.
Шкільні спектаклі ставилися, звичайно, під час релігійних свят, зокрема Різдва і Великодня, а то й з приводу якоїсь події — на публічних іспитах, на честь приїзду до Києва когось із визначних осіб та в інших випадках.
Характерно, що всі ролі в шкільних драмах виконували хлопці- учні («спудеї») школи (дівчата в школах не вчилися). Глядачами на такі вистави, крім викладачів, студентів, їх родичів, городян та селян, запрошувалися високі особи — іноді митрополит чи інші церковнослужителі. Траплялося, що й гетьман із своїм почтом виявляв бажання подивитись виставу. А деколи бували тут і звичайні купці, ремісники, міщани. Уся ця присутня публіка добре підготовлена до сприймання і розуміння суті того, що відбувалося на сцені.
«Важливою особливістю середньовічної духовної драми є її алегоризм, нахил до символів. Це обумовлювалося характером самої християнської релігії, її символічною образністю. Алегоризм був також дуже зручною формою агітації. Давня українська драма добре засвоїла цю рису європейської драми — більшість її дійових осіб, за латино-польським прикладом, були алегоричними. Алегоричні постаті треба було одягнути в такі костюми, щоб глядач здогадався, кого вони уособлюють,— Покору, Ворожнечу, Заздрощі, Віру, Надію, Любов, Ласку, Гнів, Розум, Фортуну, Волю, Жорстокість і т. д. Наприклад, дівчина в білому вбранні зображала Невинність, Злоба у правій руці мала тримати гадюку.
2.4. Жанрове розмаїття шкільних драм.
До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, більшість з яких виникла в І половині ХVІІІ ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри:
1) містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страстей міра сего»;
2) міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»);
3) мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»). Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у ХV–ХVІ ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. і проіснували до середини ХVІІІ ст.;
4) історична драма («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відображено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя.
2.5. Інтермедії та інтерлюдії.
Інтермедія — від лат. слів inter — між і media — середина.
Інтерлюдія — від лат. слів inter — між і ludus — гра.
До шкільних драм звичайно додавались інтермедії або інтерлюдії, побутові гумористичні сценки, які виставлялись в антрактах. Сюжетами їх були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін.
Проте шкільна драма не розвивалася в напрямі до реалізму. Значно ближче до життя були інтермедії, де відтворювалися різноманітні суспільні явища, міжкласові й міжнаціональні стосунки, воєнні чвари. Позитивними персонажами цих п’єсок були запорожець, козак, солдат, чесні трудівники. Вони протиставлялися жорстоким, пихатим шляхтичам, торгашам-крамарям, злодійкуватим циганам, недоумкуватим рабинам та ксьондзам. Кожний з персонажів мав одяг, відповідний своєму стану і нації, говорив рідною мовою з великою домішкою слів усно-розмовної української мови. Подія розвивалася динамічно й напружено. Дійові особи виголошували комічні монологи, співали, сварилися, би-Найдавнішу згадку про українські драматичні вистави маємо в посланнях І. Вишенського. У посланні до стариці Домники по-
леміст нарікав, що православні, замість працювати для церкви, «тільки комедії строять і грають».
Історія української літератури засвідчує, що вже десь у 30–40-х рр. ХVІІ ст. у Києві виставлялися шкільні драми.
А один з колишніх учнів Київської колегії, Лазар Баранович, у листі до товариша в 1676 р. згадує, як вони колись, будучи учнями колегії, виступали в трагедії про Йосифа.
2.2. Автори шкільних драм, особливості написання цих творів.
Авторами шкільних драм були учні та викладачі Києво-Могилянської академії. Перші твори виникли наприкінці 30-х рр. ХVІІ ст., останні припадають на 70-ті рр. ХVІІІ ст.
Українські драматурги, зокрема у тих творах, які дійшли до нас, залежно від обдарування, ерудиції, самостійності мислення все ж мали змогу продемонструвати певну винахідливість
в організації художнього матеріалу.
Шкільні драми писалися за певними правилами поетики. Викладачі поетики колегіумів, Київської академії зобов’язані були практично показувати, як треба складати вірші, драми,
орації тощо. Теорія шкільної драми базувалася на канонах класицизму.
2.3. Виконавці шкільних драм.
Шкільні спектаклі ставилися, звичайно, під час релігійних свят, зокрема Різдва і Великодня, а то й з приводу якоїсь події — на публічних іспитах, на честь приїзду до Києва когось із визначних осіб та в інших випадках.
Характерно, що всі ролі в шкільних драмах виконували хлопці-учні («спудеї») школи (дівчата в школах не вчилися). Глядачами на такі вистави, крім викладачів, студентів, їх родичів, городян та селян, запрошувалися високі особи — іноді митрополит чи інші церковнослужителі. Траплялося, що й гетьман із своїм почтом виявляв бажання подивитись виставу. А деколи бували тут і звичайні купці, ремісники, міщани. Уся ця присутня публіка
добре підготовлена до сприймання і розуміння суті того, що відбувалося на сцені.
«Важливою особливістю середньовічної духовної драми є її алегоризм, нахил до символів. Це обумовлювалося характером самої християнської релігії, її символічною образністю. Алегоризм був також дуже зручною формою агітації. Давня українська драма добре засвоїла цю рису європейської драми — більшість її дійових осіб, за латино-польським прикладом, були алегоричними. Алегоричні постаті треба було одягнути в такі костюми, щоб глядач здогадався, кого вони уособлюють,— Покору, Ворожнечу, Заздрощі, Віру, Надію, Любов, Ласку, Гнів, Розум, Фортуну, Волю, Жорстокість і т. д. Наприклад, дівчина в білому вбранні зображала
Невинність, Злоба у правій руці мала тримати гадюку.
2.4. Жанрове розмаїття шкільних драм.
До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, більшість з яких виникла в І половині ХVІІІ ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри:
1) містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страстей міра сего»;
2) міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»);
3) мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»). Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у ХV– ХVІ ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. і проіснували до середини ХVІІІ ст.;
4) історична драма («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відображено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя.
2.5. Інтермедії та інтерлюдії.
· Інтермедія — від лат. слів inter — між і media — середина.
· Інтерлюдія — від лат. слів inter — між і ludus — гра.
До шкільних драм звичайно додавались інтермедії або інтерлюдії, побутові гумористичні сценки, які виставлялись в антрактах. Сюжетами їх були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін.
Проте шкільна драма не розвивалася в напрямі до реалізму. Значно ближче до життя були інтермедії, де відтворювалися різноманітні суспільні явища, міжкласові й міжнаціональні стосунки, воєнні чвари. Позитивними персонажами цих п’єсок були запорожець, козак, солдат, чесні трудівники. Вони протиставлялися жорстоким, пихатим шляхтичам, торгашам-крамарям, злодійкуватим циганам, недоумкуватим рабинам та ксьондзам. Кожний з персонажів мав одяг, відповідний своєму стану і нації, говорив рідною мовою з великою домішкою слів усно-розмовної української мови. Подія розвивалася динамічно й напружено. Дійові особи виголошували комічні монологи, співали, сварилися, би-лися, танцювали під гру цимбалів або скрипки. Такі сценки дуже подобалися глядачам.
За своїм змістом та ідейним спрямуванням інтермедії ділилися на побутові й соціальні.
Писалися інтермедії, очевидно, студентами, які добре знали фольклор, важке становище трудящих, співчували їм, самі зазнали утисків та злиднів.
Кращі традиції інтермедії (демократизм, гуманізм, викриття пороків самодержавного ладу, співчуття поневоленим, захист їхніх прав, успадкували письменники-комедіографи нової української літератури.
2.6. Значення української шкільної драми.
Великою популярністю в глядачів користувалися такі талановиті п’єси, як «Комическое действіе» (1736) М. Довгалевського, «Воскресеніе мервих» (1747) Г. Кониського, «Трагедія о смерти Уроша Пятого» (1744) М. Козачинського.
Українські шкільні драми справили великий вплив на розвиток цього жанру в Росії. Туди їх перенесли вихованці Київської академії, які ставали викладачами різних наук у Слов’яно-греколатинській академії в Москві та інших російських навчальних закладах.
Кращі традиції шкільної драми успадкували й розвинули письменники нової літератури — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко та ін.
3. Ф. Прокопович «Владимир» (1705)
3.1. Відомості про автора твору.
Феофан Прокопович — професор Київської академії, де в 1704 р. розпочав викладати поетику. До свого навчального предмета склав підручник. У творах письменників він хотів бачити більше життєвої правди. Свої теоретичні погляди намагався висвітлити в історичній драмі «Владимир».
Пізніше був церковним і політичним діячем при дворі Петра І.
3.2. Переказ цікавих епізодів з твору з відповідним коментарем.
3.3. Тема: зображення прийняття християнства Руссю, прославляючи діяння Володимира Святославовича та відтворення реформ Петра І, які мали значення для політичного та економічного розвитку Росії.
3.4. Ідея: висміювання, таврування ганебного протиставлення політики царя-реформатора, серед яких було багато церковнослужителів.
3.5. Основна думка: боротьба за прогрес, за передові реформи Петра І проти застою старого ладу.
3.6. Особливості назви твору.
У тодішній літературі було модним (і цього вимагала теорія літератури) давати заголовок твору дуже довгий, щоб у ньому розкривалися певною мірою його зміст і основна ідея тощо. Так, п’єса Ф. Прокоповича має дуже довгу назву, яку, звичайно, не наводимо повністю, а в такій редакції: «Владимир, всіх словенороссийских стран князь и повелитель». Свій твір автор присвятив гетьману І. Мазепі.
3.7. Жанр: автор назвав свій твір трагедокомедією, бо в цю п’єсу, що має в основному серйозний, високий зміст, органічно вплетені комедійні сцени, комічні персонажі.
3.8. Особливості твору.
«Владимир» — це барокова драма, автор використовує популяр- ний епізод для створення складного багатопланового твору, у якому конкретні ситуації служать для вираження релігійно-філософських і політичних істин. У п’єсі можна виділити три плани:
а) власне історичний сюжет;
б) роздуми Прокоповича про світоглядну кризу епохи;
в) авторську концепцію її подолання.
3.9. Проблематика п’єси.
Розв’язуючи у «Владимирі» проблему співвідношення віри і знання, релігії і науки, церкви і держави, Прокопович виходить з характерної для нього ідеї синтезу. Він вважає, що світоглядну кризу можна подолати з допомогою своєрідної «християнської філософії», у якій нові форми об’єктивного філософського знання поєднуються з уже традиційною ідеєю божества. У творі історичний князь Володимир приймає віру, яка відповідає світогляду початку ХVІІІ ст. У відповіді філософа на запитання князя, звідки відомо про існування Бога, апелюється не до віри, а до розуму.
Висміюючи неуцтво, користолюбство жерців, критикуючи забобони язичників, Ф. Прокопович тим самим критикує і християнство, якому примітивні уявлення про світ були властиві і на початку ХVІІІ ст.
3.10. Головний конфлікт у творі — боротьба релігій, а в мирному плані — старого і нового — втілюється за допомогою принципу контрасту. Протиставлення двох релігій виражається через контрасти змалювання двох груп героїв. Конфлікт кожного ге-
роя із самим собою чи груп героїв є відображенням загального конфлікту епохи в долі окремої людини.
Монолог Володимира — внутрішня суперечка князя. Хоча за нього борються добрі і злі сили, він самостійно приймає рішення. Новаторство Ф. Прокоповича полягає в тому, що образом Володимира він по-новому розв’язує моральний конфлікт. Його герой знаходить ту силу, яка визначає його долю,— це обов’язок.
3.11. Композиція.
У побудові свого твору автор ішов за власним курсом поетики, який вимагав суворого дотримання певних правил: п’єса має складатися з п’яти актів; подія, зображена у творі, має в житті відбуватися не довше двох-трьох днів, у п’єсі обов’язкові повинні бути пролог і епілог (заключний хор).
3.12. Сюжет.
У творі «Владимир» зображується видатна історична подія у житті Київської Русі — прийняття князем Володимиром християнства. Відомо, що навколо цього історичного акту точилася гостра боротьба. Це було сперечання нового, історично прогресивного (християнство) з консервативним старим (язичество). Сюжетно п’єса поділяється на три частини: підготовка до прийняття християнства, прийняття нової віри і перші наслідки цього нововведення. Згідно з таким розподілом розставлено й дійових осіб драми. Перша група їх — жерці Жеривол, Курояд, Пияр, тінь Ярополка (брат Володимира, убитий останнім), демони — захищають поганство. Володимир, його сини Борис і Гліб, Філософ, воєноначальники Мечислав і Храбрий — ревні прихильники нової віри — християнства. Найбільш рельєфно у драмі змальовано образ Володимира. Навколо нього, власне, й розгортається вся дія.
3.13. Ідейно-художній зміст.
Представником нового ладу, речником нових ідей у драмі є князь Володимир Великий, що задумує велике діло: ввести християнство. У своїх змаганнях зустрічає він перешкоду з боку представників давнього ладу поганських жерців Пияра, Курояда й Жеривола. Автор із великим гумором характеризує ворогів з їх негативним світоглядом.
У першій дії драми тінь князя Ярополка перестерігає жерців перед задумами Володимира. Жерці Пияр, Курояд, Жеривіл, яких імена вказують на основні прикмети їх вдачі, хвилюються. В другому акті Жеривіл скликає духів і взиває всіх поганських богів на допомогу. У третій і четвертій діях затримується автор при сумнівах і ваганнях Володимира. Він радиться із синами Борисом і Глібом. Вібувається розмова між проповідником грецької віри і грецьким філософом та жерцем Жериволом, у якій жрець виявляється повним неуком. У душі Володимира відбувається боротьба. Але його сумніви й вагання перемагають, він приймає християнську релігію і велить знищити ідолів. Драму закінчує промова св. апостола Андрія.
3.14. Розмір вірша твору і мова.
П’єсу написано силабічним віршем (в основному тринадцятискладовим). Мова її — тогочасна українська з багатьма церковнослов’янізмами.
3.15. Робота над змістом драми. Бесіда за питаннями:
Які події відтворені у п’єсі?
Через що впровадження християнства Володимиром важко сприймалося на Русі?
Для чого на землі з’являється Ярополк?
Хто такі Курояд, Жеривіл, Пияр? Що намагається висміяти письменник на прикладі цих героїв?
З якою метою Жеривіл у другому акті п’єси звертається по допомогу до духів?
Як у драмі зображено Володимира? З приводу чого в його душі виникають тривога і сумління?
З якою порадою князь звертається за порадою до своїх синів?
Як ставляться жерці до запровадження християнства?
Яку функцію в ідейному змісті твору виконує Андрій Первозваний?
Що свідчить про належність «Владимира» до бароковї драми?
Яким чином прийом мораліте використано під час створення образу головного героя?
У чому виявилися цінність і популярність твору «Владимир» для розвитку нової літератури?
4. Вертеп як вид лялькового театрального дійства
4.1. Поняття про вертепну драму.
Свою назву цей твір одержав від грецького слова «вертеп», що в перекладі нашою мовою означає «печера». У Біблії розповідається, що Богоматір Марія народила Сина Ісуса в печері
(біля міста Віфлеєма), в якій пастухи під час негоди тримали худобу.
Вертеп за своїм змістом — це український оригінальний ви- твір, подібного до якого не знала Західна Європа. Це своєрідна форма давнього українського народного театру, але одночасно — театру лялькового.
4.2. Історія виникнення і розвитку вертепу.
Вертепна драма виникла в Західній Європі як поєднання різдвяної драми зі світським драматичним маріонетковим (ляльковим) театром. На Україні розвинувся вертеп щойно після того, як інтермедія стала підупадати. Спопуляризували його мандрівні дяки, пиворізи.
З деяких писаних джерел відомо, що вже в часи Київської Русі скоморохи показували «игры, глаголаемыя куклы», протее наукою не встановлено, що це був вертеп. Документально достовірні відомості про його існування в Україні відносяться до середини ХVІІ ст., але тексти вертепних п’єс, що дійшли до нас, написані в 2-й пол. ХVІІІ ст.
4.3. За допомогою чого проводилася вертепна вистава?
Вертепна скринька мала вигляд двоповерхового будиночка без передньої стінки, майстерно зробленого з дерева та твердого картону. Висоту скринька мала приблизно півтора метра, ширину — понад метр, глибину — півметра. У підлозі кожного поверху (ярусу) були довгі розгалужені щілини, замасковані хутром, тому не помітні для глядача. Схований за скринькою вертепник рухав по цих щілинах, вирізьблених з дерева, відповідно ролі вдягнених ляльок на дротах. З дерева були зроблені й розмальовані коза, свиня, шкапа тощо. Стоячи за вертепною скринькою, сам вертепник або його помічники, міняючи голос, промовляли монологи й репліки дійових осіб, співали за них і грали на якомусь інструменті.
4.4. Будова вертепної вистави.
Українська вертепна драма складалася з двох частин:
· релігійної, яка відбувалася в горішньому поверсі вертепу, що являв собою Віфлеєєм, де чергувалися сцени народження Христа, поклону пастухів, вибухів гніву й люті Ірода, його смерті;
· інтермедійної з національно-побутовою закваскою, в ній виступали постаті з народного життя: козак, поляк, жид, циган, литвин з основними, характерними ознаками своєї вдачі.
4.5. Демонстрація вертепу.
На горішньому ярусі відбувалася вистава першої (духовної) частини вертепного твору, за змістом тотожної зі шкільною різдвяною драмою. Спільні в них і дійові особи: Богоматір, Йосип, ангели, царі-волхви, пастухи, цар, Ірод, воїни та ін. На нижньому ярусі розігрувалися сценки з тогочасного народного побуту, створені за зразком інтермедії. Тут виступають
ті ж персонажі: запорожець (або козак), солдат, польські шляхтичі, селяни, євреї, цигани тощо. Дійові особи вертепної вистави були вдягнені в національні костюми. Говорили персонажі своєю рідною мовою, співали пісні й виконували танці свого народу, поводилися відповідно до власного суспільного становища та національного характеру.
4.6. Чим відрізнялася шкільна драма від вертепної?
Якщо текст шкільної драми, написаний кимось із тогочасних авторів, залишався незмінним, то вертепна драма усталеного тексту не мала: кожний вертепник вносив у запозичену п’єсу різні зміни на свій смак і розсуд. До нас дійшло кілька варіантів, найвідоміші з яких — сокиринський, славутинський, батуринський, хорольський. У першій частині вертепної драми було 13–17 яв, у другій — 28–31. Вся вистава тривала іноді до трьох годин.
На відміну від шкільної драми, інтермедії якої розігрувалися між діями серйозної п’єси на тому ж театральному кону, побутові сцени вертепу виставлялися після закінчення духовної частини в іншому місці — на першому ярусі скриньки.
Ролі в шкільній драмі виконувалися людьми, у вертепній — ляльками.
4.7. Значення вертепу.
На основі вертепу, гумористичних інтермедій і комічних народних сценок, сатиричних віршованих діалогів пізніше, вже в ХІХ ст., розвинулась в українській літературі комедія.
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
«Шкільна драма»
1. Драматичний твір, в якому найбільше збережено структуру мораліте:
а) Ф. Прокопович «Владимир»;
б) Г. Кониський «Воскресеніє мертвих»;
в) «Милість Божа» невідомого автора;
г) М. Довголевський «Комическое дєйствіє».
2. Жанр драматургії давньої української літератури, у творі якого інсценізувалися народження, смерть і воскресіння Христа:
а) історична драма; б) міраклі; в) містерії; г) мораліте.
3. Для міракля як жанру шкільної драми характерними є:
а) розповіді про «чуда», здійснені Богородицею, про життя святих;
б) відтворення політичних подій того часу;
в) інсценізація про народження, смерть і воскресіння Христа;
г) пропагування ідей християнської моралі.
4. Герой мораліте:
а) мужній і відчайдушний; б) надто набожний; в) пасивний і слабкий;
г) здатний заради інших піти на самогубство.
5. Авторами шкільних драм були учні та викладачі:
а) духовних семінарій;
б) навчальних закладів, які засновані православними братствами;
6. Найдавніші згадки про українські драматичні вистави є у творах:
а) Г. Кониського; б) І. Вишенського; в) І. Величковського; г) С. Климовського.
7. До жанру шкільної драматургії не належить:
а) апокриф; б) містерія; в) історична драма; г) міракля.
Ф. Прокопович «Владимир»
1. Трагікомедію «Владимир» Ф. Прокопович присвятив:
а) Б. Хмельницькому; б) Петру І; в) І. Мазепі; г) всім православним християнам.
2. У чому полягає ідейне спрямування драми професора київської академії?
а) Засудженні діяльності Петра І;
б) схваленні пропозиції жерців зберегти одночасно як язичництво, так і християнство.
в) уславленні Володимира, який упровадив християнство на Русі;
г) засудженні прагнень Мстислава Хороброго.
3. У другій частині драми:
а) Жеривіл звертається по допомогу до злих духів;
б) Володимир вирішує порадитися із синами Борисом і Глібом;
в) тінь князя Ярополка застерігає жерців від зазіхань Володимира;
г) відбувається розмова між Жериволом і грецьким філософом.
4. Ф. Прокопович у трагікомедії:
а) описав реальні події того часу;
б) намагався відтворити власні теоретичні погляди;
в) уникав застосування елементів бароко;
г) поєднав ознаки шкільної драми і вертепу.
Вертеп
1. Вертепну драму спопуляризували:
а) викладачі Києво-Могилянської академії;
б) кобзарі і бандуристи; в) мандрівні дяки;
г) священики православ’я.
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.
2. Робота на картках
Картка № 1
1. Чому, на ваш погляд, алегоризм був зручною формою агітації у давній українській драмі? Наведіть приклади.
2. Вмотивуйте, чи доречним уважалось під час вистав у шкільних драмах демонстрування інтермедій або інтерлюдій. Відповідаючи, посилайтеся на вагомі аргументи.
Створіть асоціативні ряди до понять «шкільна драма», «трагікомедія», «інтерлюдія», «автори вертепу» (на вибір).
2. Значення давньої української драматургії
Нова українська література активно використовувала окремі теми, трактовку образів, особливості поетики давньої української драматургії. Аналогічне до інтермедійних і вертепних зображення персонажів помічаємо у п’єсах «Простак» М. Гоголя, «Москаль-чарівник», «Наталка Полтавка» І. Котляревського та в інших творах. Під впливом українського вертепу утворивсяросійський вертеп, білоруська «бетлейка». Сліди нашого вертепу віднайдено аж у Сибіру. Саме до цього цікавого явища і сьогодні спрямована увага літературознавців, фольклористів, театрознавців, музикознавців, етнографів.
VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності
VІІІ. Домашнє завдання
1. Підготувати малюнки за однією з тем: «Герої твору Ф. Прокоповича “Владимир”»; «Дійові особи вертепів і шкільних драм»; «Моє бачення інтермедії».
2. Написати міні-твір «Театр минулого і сьогодення», скласти хронологічну таблицю «Життя і творчість Г. С. Сковороди».
