Мета: удосконалювати в учнів уміння використовувати конспектування як різновид стислого переказу почутого; поглиблювати знання школярів про види конспектів; розвивати вміння критично осмислювати почуте, виділяти в ньому головне, ділити висловлювання на логіко-смислові частини, складати план, застосовувати різні способи конспектування тощо.

Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Ознайомлення дев’ятикласників з темою, метою і завданнями уроку

ІІІ. Актуалізація мовленнєвознавчих знань учнів

Бесіда за запитаннями

·         Пригадати матеріал про конспектування як різновид стислого переказу й дати відповіді на запитання.

1. Що таке конспект?

2. Яка основна функція його?

3. Які бувають види конспектів?

4. Чи часто вам доводиться складати конспекти?

5. Чим відрізняється конспектування від складання тез?

Матеріал для вчителя. Конспект — найбільш розгорнута форма запису. Він повинен відповідати плану тексту. Тому складають спочатку план, потім пишуть конспект. З кожної частини тексту записують ті думки і факти, які розкривають зміст тексту. При конспектуванні фіксують основні думки, деталі випускають. Конспекти, як і тези, можуть бути цитатними, вільними, змішаними. Конспект — найдосконаліша форма запису в процесі

самостійної роботи над книгою.

ІV. Розвиток неперервної пізнавальної активності учнів у процесі виконання практичних завдань

Навчальне аудіювання

·         Прослухати текст. Визначити його стильову належність, підтверджуючи свою думку прикладами з тексту.

Що ж таке конспект? Це короткий письмовий виклад змісту книжки, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів.

Що в конспекті є такого, чого нема в інших формах запису? Якщо обмежитись однією фразою, то відповідь буде така: у конспекті ми маємо можливість не тільки занотовувати прочитане й почуте, а виражати наше ставлення до нього, записувати власні думки.

Конспект, як правило, ведеться в окремому зошиті. На першій сторінці записують паспортні дані книжки (статті). Бібліографічний опис книжки має чітку послідовність: записують прізвище та ініціали автора, тоді вказують назву книжки, після цього вихідні дані — місто, видавництво, рік видання і кількість сторінок. Після цього записують план конспекту. У його основі може бути зміст книжки. Матеріали конспекту доречно записувати на правій сторінці зошита. Ліва сторінка — для запису власних думок, коментарів, оцінок. Згодиться вона для доповнень, уточнень, які можуть з’явитися після написання конспекту. У конспекті використовують літерні скорочення, умовні позначення, символи. Часом доречніше не намагатися передати зміст своїми словами, а записати текст дослівно, тобто процитувати. Як правило, цитуються ті фрагменти авторського тексту, які є найважливішими з погляду змісту. На місці пропущених при цитуванні слів ставлять крапки. Крім лапок, у кінці цитати обов’язково потрібно вказати на її джерело. У конспекті достатньо позначити в дужках сторінку, з якої взято цитату (З кн. «Учіться висловлюватися»).

·         Визначити тему й основну думку прослуханого тексту. Дібрати заголовок у формі словосполучення.

·         Записати ключові слова і словосполучення.

·         Виділити мікротеми висловлювання. Скласти план. Переказати текст.

Опрацювання пам’ятки

·         Розглянути пам’ятку «Як складати конспект почутого» (див. додаток до уроку)

V. Складання конспекту почутого висловлювання

·         Прослухати текст. Визначити його стильову належність. Дібрати заголовок, який би виражав основну думку висловлювання.

Культура мови — це проблема, що так чи інакше наявна в усякій національній спільноті і буває предметом публічного обговорення та пильної уваги мовознавців, письменників, узагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або до престижу своєї мови. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постійного дбайливого догляду, культивування.

Але в Україні питання культури української мови стояло і стоїть принципово інакше, ніж у національно «благополучних» суспільствах, бо його драматичним тлом є багатостраждальна історія нашої мови взагалі, століття прямих заборон і переслідувань

або більш-менш прихованого підступного витіснення її з публічного вжитку, величезний мартиролог людей, які за неї обставали і за це постраждали.

Та й сьогодні, в незалежній Українській державі, питання про культуру повсякденного мовлення українців, на жаль, не втратило свого драматизму. Воно не зводиться до клопотів професійного вдосконалення мовців, як у «нормальних» суспільствах, а стосується долі рідної мови взагалі. І є частиною ширшого питання про масштаби і якість суспільного функціонування української мови. Ці дві сторони справи щільно взаємопов’язані. Витіснення

української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональних можливостей, до «завмирання» багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності (що і є підставою її існування), небезпечно зменшують «конкурентоздатність» української мови в публічному і приватному мовленні, компрометують її, дають додаткові аргументи її недоброзичливцям.

Тому і за царських, і за радянських часів видатні українські письменники й мовознавці послідовно протистояли «псуванню» української мови, обстоювали її право бути собою і розвиватися, реагувати на зміни життя й суспільно-комунікативних потреб, виходячи з власної природи, а не в чужій моделі.

А в радянські часи, коли не можна було відкрито обговорювати болючі національні та мовні проблеми, породжені державно проваджуваним російщенням,— звертання до теми культури мовлення залишалося чи не єдиним легальним способом апелювати до мовної та національної гідності українців. Влада чудово це розуміла, тому чинила всілякі перешкоди цій, сказати б, «мовно-довідковій» (чи «мовно-санітарній»?) службі, дозувала її роботу, а то й забороняла як вияв «національної обмеженості» чи й «націоналізму» (І. Дзюба).

·         Оформити письмово прослухане висловлювання у формі конспекту, використовуючи опрацьовану пам’ятку.

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Домашнє завдання

·         Підготувати усне висловлювання за текстом, опрацьованим на уроці.

Додаток