Мета: 
- активізувати та узагальнити знання учнів про декоративно-прикладне мистецтво Далекого Сходу його види, техніки, та особливості; 
- дати уявлення про декоративно-прикладне мистецтво Африки. 
Завдання: 
- сформувати уявлення про естетику наївного мистецтва Африки; 
- розглянути африканські культові маски та малу пластику; 
- ознайомити з африканською круглою скульптурою; 
- проаналізувати на прикладах мистецьких творів розвиток та особливості декоративно-прикладного мистецтва Африки. 
План лекції: 
1. Естетика наївного мистецтва. Культові маски та мала пластика. 
2. Африканська кругла скульптура. 

1. Естетика наївного мистецтва. Культові маски та мала пластика 

Африканська скульптура вивчена ще недостатньо, але й сьогодні вже претендує на світову першість своєю технічною досконалістю та глибоким символізмом. Її твори є не меншою художньою цінністю, ніж наскальні розписи й монументальні споруди. Дослідники відзначають чудову здатність африканської скульптури бути своєрідним знаком, який конденсує інформацію. Досить вільно поводячись з природними формами, майстри скульптури не порушують цілісності її сприйняття — за абстрактною пластикою чітко проступає конкретний зміст. Вільно використовуючи важкі маси матеріалу, художник прагне до максимальної реальності, дотримуючись при цьому досить строгого стилю. 
Справжнє традиційне африканське мистецтво — мистецтво народне. У ньому віддзеркалюються характер, традиції та емоційно-психологічні особливості африканців. Давнє африканське мистецтво сягає в глиб віків і починає свій відлік приблизно з VІІІ тисячоліття до н.е., коли з’явилися перші наскальні розписи та петрогліфи (різьблення по каменю). 
Традиційна скульптура з її двома основними видами — масками та статуетками — розвивається на ґрунті родоплемінного мистецтва. Давні пам’ятки африканської скульптури (із каменю та обпаленої глини), що дійшли до нас, учені відносять до V ст. до н. е — ІІ ст. н. е (культура Нок). 
Починаючи з Х ст. одночасно з народною традиційною творчістю активно розвивається мистецтво придворних майстрів, з’являється художня продукція, яку випускають цехи ремісників. Африканському мистецтву цього періоду (культури Іфе, Беніну, Сао) притаманні високий рівень художнього виконання і швидкий розвиток найрізноманітніших форм скульптури та ужиткового мистецтва. 
Сучасний період характеризується формуванням професійних художніх шкіл, становленням та розвитком художньої промисловості, масовим виготовленням художніх витворів, розвитком багатьох видів сучасного професійного мистецтва. 
Багато традиційних африканських скульптур і масок зникло внаслідок впливу природних умов (тропічний клімат, вологе повітря, велика кількість небезпечних комах, що руйнували їх). Був ще й інший чинник: африканські майстри не надавали великого значення своїм творінням і не прагнули зберегти їх. 
В скульптурах та масках матеріалізуються духи померлих предків. Не маючи можливості збагнути явища природи, африканці пояснювали її загадковість через систему релігійних уявлень, у яких роль посередників відігравали предки. Саме вони надавали «вищий силі» можливість використовувати їх для заохочення або покарання людей. Африканці схиляються не стільки перед самими скульптурами або масками, скільки перед «вищою силою», яка тимчасово вселилася в об’єкт їх релігійного культу. 
Під словом «маска» маємо на увазі дерев’яну маску-личину або маску-наголовник, яка закриває або маскує обличчя людини. В широкому розумінні маска — це новий образ, який створюється її носієм під час маскарадного перевтілення. Кожній масці притаманні характерні тільки для неї рухи, ритми, танці та музика. Велике значення має й відповідний костюм. 
Важливе місце в релігійних уявленнях африканців посідали тотемізм (поклоніння образам священних тварин) та анімізм (вірування в переселення духів предків). На вшанування пам’яті померлих родичів вирізували дерев’яні статуетки, в які нібито переселяється душа предків. Ці декоративні зображення мали забезпечити у домі присутністю Духа. Їх розміщували у вівтарях, які і нині є в багатьох африканських домівках. Для того, щоб душа предка вселилася в статуетку, здійснювалася особлива ритуальна процедура, під час якої у спеціальне заглиблення, зроблене в її голові або животі, клали попіл зі спалених кісток померлого і різне зілля. 
Дерев’яні маски та скульптури пов’язані також з фетишизмом, тобто наділенням окремих предметів особливою надприродною силою. Насамперед вони мали охороняти їх хазяїна від хвороб, зурочень, злих духів. Взагалі мета всіх африканських скульптур і масок — допомогти людині, вселити надію на постійну духовну допомогу предка. Вони використовувалися в різних ритуальних церемоніях (таких, як народження дитини, жалоба по смерті близьких). 

2. Африканська кругла скульптура 

За кілька століть до нової ери на території Нігерії існувала досить розвинена африканська цивілізація. Вже тоді перші митці зображували своїх скульптурних героїв — правителів з їхнім оточенням. Ці образи були характерні для культур Нок, Іфе і Беніну. Припускають, що створювалися образи конкретних людей, але, можливо, їм притаманні типові риси. Для культур Нок і Іфе характерне зображення фігур з предметами, що символізували владу. Творців культури Нок не цікавили деталі. Тонкої обробки обличчя людини вони не робили. На багатьох простих зображеннях замість вух та носа видавлено дірки. Проте часто недостатня майстерність компенсувалася намаганням скульптора передати в зображенні особливу внутрішню динаміку та експресію. В теракотових зображеннях Нок очі людей і тварин мали форму трикутника або овалу. Іншою притаманною скульптурі Нок рисою є виконання твору в м’якій елегантній манері, з наявністю у зображеного головного убору, або зачіски. 
Більше тисячі років відділяє культуру Нок від культури Іфе. Для культури Іфе ХІІ — ХV ст. характерна реалістична, навіть вишукана манера виконання. Саме у творах цього періоду можна помітити намагання митця відобразити внутрішній, духовний світ людини. Стилю Іфе відповідають деякі з дев’яти бронзових скульптур, знайдених в поселенні Тада і на невеличкому острові Джебба на річці Нігер. 
Мистецтво Беніну було придворним. Майстри об’єднувались в корпорації скульпторів, різьбярів по слоновій кістці. Їхня продукція належала королю або його родині і зберігалася при дворі. Ніхто, крім короля, не мав права робити замовлення майстрам. 
Чудовим прикладом культової скульптури є голова божества, виконана з бронзи приблизно в ХІV — ХV ст. Прикраси у вигляді птахів і змій, жорстокі очі, широкий негроїдний ніс, невиразні губи, глибокі надрізи, татуювання на лобі наводять на думку, що це образ «королеви-матері». 
До творів пізнього періоду можна віднести бронзову жіночу голівку, можливо знову образ «королеви-матері». Риси обличчя негроїдні, на лобі по чотири вертикальних рельєфних виступи над кожним оком (африканці наносили татуювання на тіло шляхом глибоких надрізів, унаслідок яких назавжди залишалися рожеві шрами). Шия та нижня частина обличчя до самого рота закриті численними низками намиста. На голові — плетена шапочка. Оригінальна культура Беніну завершила своє існування у 1897 р., коли британські солдати зруйнували нігерійське місто. 
Дерев’яна скульптура зберігається в африканському кліматі дуже не довго й представлена сьогодні переважно зразками ХVІІІ — ХІХ ст. Своєю виразністю відома дерев’яна скульптура маконде (Танзанія) — чоловічі та жіночі фігури в зріст, а також скульптурні групи , виконані з одного шматка дерева, передусім зображення матері з дитиною. Прекрасно оброблені, вони, на відміну від традиційної скульптури, вирізняються пропорційністю відтворення форм тіла, а також портретністю, що не позбавлена деякої гротескності. Загалом же в антропоморфній скульптурі пропорції реального людського тіла завжди порушуються — значно збільшується щодо інших його частин голова, яка вважається вмістилищем магічних сил. Спільною ознакою є система адресних характеристик, які вказують на рід, народ, соціальний статус зображеного (зокрема, перенесення в скульптуру татуювання). Прикладом культової пластики є характерні для півдня Африки вирізані з дерева і встановлені на місцях поховання зображення померлих, фігур птахів чи стовпів «алуалу» (заввишки 2-5 м), щедро прикрашених геометричним і рослинним орнаментом. 
Показова й скульптура Мозамбіку, що зберегла давню традицію інкрустувати очі деяких фігур склом чи металом, передавати велику внутрішню експресію в урівноваженості поз, позбавлених яскраво вираженої динаміки. 
Твори африканських митців дають можливість художнього освоєння майже невідомої нам культури, відкривають малознайомий естетичний світ народів Африки, творчість яких розвивається у самобутніх історичних та соціально-економічних умовах. Етнічна строкатість, розмаїтість мов і звичаїв визначають багатство та різноплановість стилів традиційного африканського мистецтва, надають йому неповторного характеру, особливого художнього ритму. 

Література: 

1. Громыко А. Маски и скульптура Тропической Африки. — М., 1975. 
2. Искусство народов Африки. — М., 1975. 
3. Мириманов В. Б. Искусство Тропической Африки. — М., 1986. 
4. Всеобщая история искусств. В 6 т. Т. 2. Кн. 2. — М. , 1961. 
5. Художня культура світу: Навч. посіб. / П.Є. Миропольська, Е.В. Бєлкіна, Л.М. Масол та ін. – К, 2005.