Мета: дати характеристику особливостей національного складу населення України; навчити розрізняти національні меншини та етнографічні групи українців; пояснити причини строкатого національного складу населення країни; продовжити формування навичок роботи з картами атласу та секторними і стовпчастими діаграмами; виховувати повагу до представників інших народів, що проживають в Україні, почуття толерантності до етнічних меншин та представників усіх релігійних напрямів, представлених в Україні; зміцнювати внутрішню самосвідомість, гордість за належність до української нації, почуття національної гідності.
Тип уроку: комбінований.
Структура уроку
І. Мотивація навчальної діяльності
ІІ. Вивчення нового матеріалу
ІІІ. Первинна перевірка засвоєних знань
IV. Домашнє завдання
Матеріали до етапів уроку
І. Мотивація навчальної діяльності
Завдання 31. За матеріалами таблиці та відповідної карти атласу дайте відповіді на питання:
Яку частку в національному складі населення України займає корінна нація? Які зміни відбулися в національному складі населення за останнє століття? Чому Україна має строкатий національний склад? З якими історичними подіями пов’язані зміни в національному складі населення України? Частка яких народів збільшилася? зменшилася?
Сучасна Україна — багатонаціональна держава, де проживають більше 100 націй та народностей. Усі вони складають український народ.
Вивченням культури, побуту, походження та розселення народів займається етнографія (грец. ethnos — «народ», grapho — «пишу»).
В етнографії прийнято виділяти три стадії формування етносу: плем’я, народність, нація.
Етнос — це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та самосвідомістю (тобто особистим відчуттям «національної ідентичності», колективним усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших).
Першою формою етносу, що історично формувалася, було плем’я. З часом між племенами виникали господарські та культурні зв’язки, що привело до змішування племен. Кровна спорідненість поступово замінялася територіальною спільністю проживання. Так виникла народність. Вона складалася з близьких за походженням та мовою племен. Під час формування народностей мова одного з племен ставала спільною для всіх.
З часом спільні риси, такі, як мова, культура, єдність території, набувають стійкого характеру, народність перетворюється на націю.
Нація — це вища форма етносу. Приналежність людей до певної нації або народності отримала назву «національність».
Етнос знаходиться в процесі постійного розвитку і трансформації (за теорією Л. М. Гумільова). Російський учений-географ, історик, філософ Лев Миколайович Гумільов розробив соціальну теорію утворення і життя етносів.
Процес від виникнення до розпаду етносу називається етногенезом і триває 1200–1500 років. Етногенез — явище біосферне, і «поштовхом» у ньому виступає мутація, тобто поява спадкоємної ознаки пасіонарності.
Пасіонарність людини — це її органічна здатність до наднапруження, до жертовної діяльності заради високої мети, хоча ця мета може бути й ілюзорною. Змінюється поведінка людини, її мотивація, здатність створити новий, незвичний, але життєздатний стереотип. У результаті передачі цих властивостей у спадщину кількість пасіонаріїв у наступних поколіннях різко збільшується. Внаслідок цієї мутації і виникає новий етнос, сповнений енергії, що підкоряє територіально близькі народи.
2. Формування національного складу населення України
Україна має унікальне географічне положення, тому здавна разом з корінним етносом — українцями — тут жили представники інших народів. Вони створювали матеріальні багатства: будували міста, розорювали цілинні землі, втілювали в життя наукові проекти.
У багатонаціональних державах (до яких, безсумнівно, належить і Україна) завжди в національному питанні присутні різновекторні процеси: з одного боку, злиття, певна асиміляція (приміром, за рахунок змішаних шлюбів, однакової системи освіти тощо) народів, а з іншого — зміцнення внутрішньої самосвідомості, гордість за належність до певної нації, почуття національної гідності.
Корінною нацією є українці. Їхня частка в кількості населення становить 77,8 %. Практично в усіх областях більша частина жителів — представники українського етносу (виняток становить Автономна Республіка Крим). Розміщення українців по областях нерівномірне: українці становлять більшу частку в складі населення на заході і в центральних регіонах; у Донбасі, Криму та Одеській області — меншу.
Українці — це одна зі східних гілок слов’янських народів. Українці мають багату матеріальну і духовну культуру. Мелодійна і виразна мова, що успадкувала всі особливості давньослов’янської, розвинулась і вдосконалилася протягом сторіч, українська писемність сформувалася на базі кирилиці. У духовній культурі українського народу провідне місце належить звичаям, обрядам, народній творчості, мистецтву, що своїми коренями сягають давніх часів. Значну роль у житті українців відіграє релігія. Виникнення Київської Русі привело до прийняття українцями християнства, яке й нині залишається найбільш поширеною релігією. Ментальність українців характеризується відсутністю агресивності (ніколи не зазіхали на землі інших народів), терпимістю до інших народів, працьовитістю, акуратністю, почуттям гумору.
Національний склад — співвідношення кількості осіб різних національностей, які проживають на території країни.
ІІІ. Первинна перевірка засвоєних знань
Практична робота 4. Побудова секторної та стовпчикової діаграм національного складу населення України за даними 2001 року
Завдання 32. Дайте відповіді на питання за матеріалами карток.
Примітка. Зробіть картки для індивідуальної роботи (або інший варіант — у малих групах) учнів для самостійного вивчення нового матеріалу. Запропонуйте дати письмові відповіді на питання, поставлені після текстів.
Картка 1
Росіяни
Другою за кількістю населення національною групою є росіяни, які становлять понад 17 % населення. Росіяни разом з українцями в попередні століття освоювали східні і південно-східні райони країни. Наприкінці XVII ст. чверть жителів Слобожанщини були росіянами. У XX ст., в роки проведення політики індустріалізації в СРСР та в повоєнний період, коли високими темпами будувалися заводи, фабрики і шахти, виникла велика потреба в робочій силі. Вона реалізовувалася в основному за рахунок російського населення, тому за 1930–1959 рр. кількість росіян в Україні зросла у 2,1 разу (а українців майже не змінилася). Основними районами розміщення росіян є: південь України — Одеська (27 %), Запорізька (32 % області, Крим (67 %); східні області: Дніпропетровська (24 %), Харківська (33 %), Луганська (45 %), Донецька (44 %); місто Київ (21 %).Яку частину населення України становлять росіяни? Які історичні процеси сприяли збільшенню кількості росіян? У яких районах проживає багато росіян?
Картка 2
Євреї
У роки між Першою і Другою світовими війнами на території України проживало близько 3 млн євреїв. Ще урядом царської Росії було організовано так звані смуги осілості євреїв. Це райони Правобережної України, а в XIX столітті в смуги осілості євреїв включено Чернігівську і Полтавську губернії. У межах цих смуг євреям заборонялося жити в селах і деяких великих містах. Високий відсоток єврейського населення був у маленьких містечках на захід від Дніпра («містечкові євреї»), а також в Одесі (36,5 % від загальної кількості населення міста), Чернівцях (33,5 %), Львові (31,9 % і деяких інших містах. З 1930 по 1989 р. кількість євреїв зменшилася з 2,7 млн чоловік до 486 тис. Причини цього різні: геноцид під час окупації фашистів, евакуація під час війни, еміграція до Ізраїлю, Канади (у 1999 р. 16 тис. чоловік виїхало до Ізраїлю, а на початку 90-х рр. ця цифра становила 30–40 тис. чоловік на рік). Зараз 97 % євреїв живе у великих містах країни (Київ — 100 тис. чоловік, Одеса — приблизно 69 тис., Дніпропетровська область — приблизно 50 тис. чоловік). Що називали «смугами осілості»? Де вони знаходилися? Назвіть причини різкого скорочення кількості євреїв в Україні за останнє століття.
Картка 3
Німці
З 60-х рр. XVIII ст. царська влада почала заселяти землі зруйнованої Запорозької Січі. Катерина II запросила німців з наданням їм пільгових умов для ведення сільського господарства. Перед Першою світовою війною налічувалося понад 1 тис. німецьких колоній (поселень). Вони були зосереджені на півдні України: Херсонська, Миколаївська, Одеська області, Крим, район Мелітополя. У 30-х роках налічувалося понад 500 тис. німців, у 1989 р. — 38 тис. Основна причина зменшення кількості — депортація на схід у передвоєнні і воєнні роки. У 1948 році заслання німців було оголошено вічним, у 1964 р. — обвинувачення в пособництві фашистам знято, але повертатися на Україну їм не дозволили. Де були розташовані німецькі колонії? Чому саме там?
Картка 4
Кримські татари
На світанку 18 травня 1944 року почалась операція з депортації кримських татар. За три дні 180 тис. кримських татар у 67 ешелонах було вивезено до Центральної Азії і Казахстану. Основне обвинувачення, що пролунало на адресу цього народу, — пособництво фашистам під час окупації Криму. Обвинувачення необґрунтоване. За перші два роки заслання загинуло 31 тис. татар. Не слід забувати той факт, що кримські татари — автохтони Криму (корінний народ), вони здобули незалежність, відокремившись від Золотої Орди в 1449 році. Традиційним районом розселення кримських татар був Південний берег Криму (до речі, про це свідчить і географічна карта: практично всі назви природних об’єктів і населених пунктів до депортації були татарськими — Коктебель, Кучук-Ламбат (Великий Маяк), Аюдаг, Карадаг тощо). Водночас із кримськими татарами було виселено німців, греків, болгар та ін. (Порівняйте національний склад Криму в 1926 і 1991 роках.) Зараз кримські татари повертаються на свою історичну батьківщину: у 1989 році кількість татар становила 38 тис. чоловік, тепер їх близько 250 тис. чоловік. Повернення кримських татар на історичну батьківщину в умовах нестабільності економіч-ного становища Криму (як, зрештою, і всієї України) час від часу викликає деяке соціальне та економічне напруження на півострові. (Нестача коштів на відбудову селищ, на створення нових робочих місць та ін.) Національний склад населення Криму в 1926 і 1991 рр. наведено в табл. 5.
Національний склад населення Криму,%
Рік
Національність
1926
1991
Росіяни
42
67
Татари
25
4
Українці
10
25
Німці
6
-
Євреї
5
0,7
У чому зараз полягає національна проблема Криму? Яких змін зазнав національний склад Криму?
Картка 5
Сусідні етноси
Цілком природним є той факт, що на території України проживають етноси сусідніх держав. Кордон України багаторазово змінював свої обриси, у прикордонних районах населення практично завжди змішане. Так, 95 % угорців України проживає в Закарпатті, що межує з Угорщиною; болгари — у південних районах України (Одеська, Запорізька області). Багато молдаван в Одеській і Чернівецькій областях. Румуни компактно розселені в Чернівецькій і Закарпатській областях (після Першої світової війни Північна Буковина була частиною Румунії). Уздовж північних і західних кордонів України проживають поляки (найбільше — у Житомирській області). Полонізація західноукраїнських земель почалася з XIV ст., часом влада Польщі поширювалася до Дніпра. Як наслідок цих процесів на території України в 30-ті рр. проживало понад 2 млн поляків, нині — трохи більше 200 тис. Причини зменшення кількості поляків: депортація 1939–1941 рр., утрати під час окупації і внаслідок польсько-українських міжнаціональних конфліктів, обмін українсько-польським населенням у перші післявоєнні роки. Дещо не вписується у вищезазначену тенденцію розміщення білорусів, які проживають у південних і східних районах України, чимало на Донбасі (вони переїхали в післявоєнні роки на підприємства і шахти Донбасу). Які етноси сусідніх країн проживають в Україні? Де вони розміщені? Які зміни в їхній кількості відбулися останніми десятиліттями?
ІІ. Вивчення нового матеріалу
3. Духовна культура. Географія релігії в Україні
Релігія (від лат. religio — «благочестя», «побожність», «святиня», «предмет культу») — одна з форм культури, світогляд, що полягає в поклонінні вищим силам, а також освяченні норм моралі.
Релігія відігравала і продовжує відігравати важливу роль як в особистому і соціальному житті людей, у житті держави, такі в міжнародних відносинах. Значним є внесок релігії у формування етносів, у розвиток їхньої культури, державності.
Україна — багатоконфесійна держава, на 1 червня 2000 року офіційно було зареєстровано 24,3 тис. релігійних організацій-громад, що належать до 90 конфесій (див. схему). Найбільш численними є християнські конфесії.
Релігійний склад населення України
7-1
Християнська церква України — явище тисячолітньої культури. Вона почала свою морально-виховну місію з первісної язичеської релігії, що не мала засад моральності. В основі взаємовідносин у тогочасному суспільстві лежали користь, шанування найстаршого та підкорення найсильнішому. Церква розкрила значення гріха, а над усім внутрішнім світом людини і зовнішньою її поведінкою поставила Бога як пильного Суддю. Церква відкрила для людини поняття Божественного Закону. Вона формувала етику, духовну культуру, світогляд. Церква підкреслювала рівність усіх людей перед Богом без формального знищення рабства, одним тільки визнанням рабів рівноправними членами Церкви. Важлива роль Церкви у державному об’єднанні розрізнених слов’янських племен, сприянні їхній централізації навколо Києва. Незаперечна заслуга Церкви в розквіті освіти на Русі і розвитку церковного мистецтва. В XI столітті християнство розкололося на два напрями: православ’я і католицизм. Вони відрізняються особливостями догматики, культу та організації. Істотна догматична розбіжність — питання про походження Святого Духа: католики вважають, що він походить і від Бога-Отця і від Бога-Сина, православні — тільки від Бога-Отця. На відміну від православних, католики думають, що крім раю та пекла існує «чистилище» — проміжна ланка.
Якщо всі католики організаційно єдині і підпорядковані Римській католицькій церкві (РКЦ) на чолі з Папою Римським, то православні мають автокефальні (незалежні) національні церкви. Всього їх 15: Московська, Константинопольська, Єрусалимська, Грузинська та ін. У католицизмі велику роль відіграє чернецтво — тільки через священнослужителів може дійти звертання до Бога. У православ’ї священнослужителі можуть бути одруженими або дають обітницю безшлюбності, у католиків — целібат (обов’язкова безшлюбність).
Є деякі відмінності й у відправленні служб: у православних храмах допускається лише хоровий спів, але не органна музика, віруючі моляться стоячи; католики хрестять дітей, обливаючи їх водою, православні — тричі занурюючи їх у воду; є відмінність у накладенні хреста — православні хрестяться справа наліво і триперстям тощо.
Деякі православні церкви пішли на зближення з католицтвом і визнали верховенство Папи Римського (уніатські, або греко-католицькі).
У XVI ст. в результаті так званої Реформації від католицизму відколовся протестантизм (від слова «протест»), який відкинув владу Папи Римського і став третім основним напрямом християнства. Протестантизм висунув три основних принципи в християнстві: порятунок особистою вірою, священство всіх віруючих і винятковий авторитет Біблії. Кожний християнин, будучи обраний і хрещений (хрещення дорослих людей), отримує посвяту на спілкування з Богом, право проповідувати і здійснювати богослужіння без посередників (церкви, духівництва). Богослужіння зводиться до проповіді, молитви і співу псалмів рідною мовою. У протестантизмі існує кілька течій, церков, відомих як «пізній протестантизм»: баптисти, методисти, адвентисти, свідки Єгови, п’ятидесятники та ін.
Православ’я — традиційно найбільш впливова конфесія в Україні. Три його основні православні церкви в цілому налічують майже 12 тис. громад. Кожна з конфесій має свою структуру: громади (формуються за територіальною ознакою) поєднуються на єпархії, існують монастирі, духовні навчальні заклади, періодичні видання, недільні школи та ін. Українська православна церква Московського патріархату налічує 8590 громад. Найбільша кількість громад УПЦ у Вінницькій, Хмельницькій, Закарпатській, Рівненській, Волинській областях. Згідно з офіційною статистикою Українська православна церква Київського патріархату має 2,5 тис. громад, які знаходяться у Львівській, Івано-Франківській, Київській і Тернопільській областях. Українська автокефальна церква має понад 1 тис. парафій, що зосереджені в трьох галицьких областях (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська).
У 1989 році Українська греко-католицька церква була легалізована (з 1946 року церква перебувала на нелегальному становищі) і відновила свою структуру. УГКЦ має більш 3200 громад, які зосереджені в основному в Галичині. Серед церков, що активно розвиваються, треба відзначити римсько-католицьку, яка налічує близько 800 громад, духовним центром її є Львів.
Широко представлено в Україні церкви протестантського напряму. Вони є одними з найбільших за кількістю своїх прихильників у країнах СНД, бо поєднують 5590 громад. Найбільш значні громади мають християни-баптисти, християни віри євангельської (п’ятидесятники), адвентисти сьомого дня та ін. Баптистські громади найбільш поширені в Чернівецькій, Київській областях; п’ятидесятники — у Рівненській, Волинській.
У протестантських церквах України існують республіканські духовні центри.
Зросла в Україні і кількість мусульманських громад, існують у багатьох містах іудаїстські релігійні громади.
Останніми роками стали поширюватися нові релігійні напрями і течії, серед них виділяється віра бахаї. Це наймолодша зі світових релігій. Людству, такому різноманітному за рівнем економічного розвитку, культурою, традиціями і соціальним досвідом, бахаї пропонують новий спосіб життя, що ґрунтується на принципах Єдності Бога, Єдності людства, Єдності релігій, подолання забобонів (релігійних, расових, класових, національних та ін.), гармонії релігії та науки, незалежного пошуку істини, загальної обов’язкової освіти, рівності чоловіків і жінок тощо.
Таким чином, релігійне життя України стає більш складним і різноманітним. Реалії духовного життя України націлені на створення формули гармонійного співіснування всіх релігійних напрямів і течій, які повинні знайти опору в минулому, у традиціях, вміти адаптуватися в сучасності, перебороти нерозуміння або неприйняття, знайти розумну міру, можливість для діалогу релігій.
IV. Домашнє завдання
Читати матеріал підручника. Виконати соціогеографічний практикум.
Соціогеографічний практикум
Складіть схему етнічної родовідної своєї родини. Вкажіть прізвище, ім’я, по батькові і обов’язково національність. Традицій яких етносів дотримуються у вашій родині? Чи знаєте ви свята свого народу? мову? Чи пов’язане прізвище вашої родини з етнічною родовідною?
