Мета: ознайомити учнів із особливостями пісень літературного походження, їх авторами; проаналізувати пісню-гімн, звернувши увагу на історію створення цього твору і його призначення; розвивати вміння виразно і вдумливо читати пісні, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; формувати кругозір, світогляд; прищеплювати почуття пошани до державної символіки, пісні-гімну рідного краю, повагу до митців слова; виховувати пунктуальність, любов до Батьківщини, народу, його традицій.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет П. Чубинського, різновиди записів гімнів у музичному супроводженні, державна символіка, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Специфіка пісні літературного походження
До XVII ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її зв’язок із фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження.
Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів, навпаки, дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народна творчість, в основі якої лежали язичницькі культури, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.
Однак у XVII ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючи нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив — літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.).
Передусім це стосується пісень, хоча народом запозичувалися й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.
Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами, з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.
Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки, поки входить у народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т.п. Але, незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізнялися від народних специфічними рисами.
Це дає підставу відносити їх до розряду пісень, авторство яких не збереглось, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюються з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час як усна народна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє бачення і розуміння світу, яке, як правило, не збігається із загальноприйнятим.
У піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо-поетичних засобів. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві явища (як це робить народна уява), а й з’являється філософське осмислення дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це приводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії. Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це, у свою чергу, спричиняє й інші особливості. Зокрема в текст уводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсутній у народній ліриці (використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи).
З властивих для фольклору рис відтворення життєвої конкретики (реалій побуту, подій, явищ) увага переноситься на саму людину, її думки і почуття.
Елементи сюжетності чи подієвості поступаються місцем відтворенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядального характеру.
Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, причому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняється стильовими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду. Але попри ці відмінності пісні літературного походження мають дуже багато рис, спільних із народними піснями (в іншому випадку вони не поширюються серед народу).
Оскільки пісня — літературно-музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують із музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.
Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують у народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною, огорнута романтикою народної фантазії, проте ряд дослідників фольклору (зокрема М. Петренко, І. Срезневський, М. Максимович та ін.) сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні «Їхав козак за Дунай».
Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній українській народній поетесі Марусі Чурай. До наших днів не збереглося жодних документів чи пам’яток давнини, які б підтверджували достовірність народних переказів, пов’язаних з іменем цієї полтавської піснярки.
Проте її ім’я настільки відоме й поширене серед людей, що подібні докази видаються зайвими — Маруся Чураївна сама стала частиною народної творчості, як і її твори.
З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода — мандрівний філософ, світогляд якого наскрізь національний.
А тому народ сприйняв висловлені ним думки, як свої.
Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який був настільки глибоко сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із «Заповітом» Т. Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»), що стали немовби національними гімнами.
У період національного відродження 20-х років ХХ століття з’явились пісні літературного походження на тексти поетів «Молодої музи». Тут слід згадати «Сповнилась міра» П. Карманського, «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Забудь мене» В. Пачовського .
З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка», «Ясени», М. Сингаївського «Чорнобривці», низка поезій Д. Павличка з музикою О. Білаша — «Два кольори», «Явір», «Яворина», «Лелеченьки» та ін. Усі вони побутуються як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй».
2. Теорія літератури
Гімн — з грецької мови означає «урочиста пісня».
Такі пісні вперше виконувалися в Давній Греції як хвала на честь богів та героїв. У країнах Західної Європи до XIX ст. — духовна строфічна пісня.
Традиція поширилася по світу. Їх почали виконувати під час спортивних змагань, різноманітних свят, офіційних прийомів.
3. Життєвий і творчий шлях П. Чубинського
ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ ЧУБИНСЬКИЙ (1839–1884)
Народився П. П. Чубинський на хуторі (тепер с. Нова Олександрівка) біля м. Борисполя на Київщині у дворянській родині. Чубинські були освічені люди. Крім того, що давали освіту своїм дітям, вони вчили селянських дітей, які жили на цих хуторах. Діти ходили до Чубинських, де вчилися грамоті.
Сім’я була добра і чуйна. Коли хтось із дітей хворів, вони обігрівали його, поїли чаєм із трав. Плату за навчання брали невелику, заздалегідь домовившись із батьками. Після навчання в київській гімназії закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навчаючись в університеті, хлопець з головою поринув у петербурзьке життя, присвятивши себе відродженню культури рідного народу. Під впливом поезії Т. Шевченка почав писати вірші,
друкуватися в журналі «Основа». Видав збірку «Сопілка» (1871).
Павло всерйоз зацікавився життям українського народу, його звичаями, побутом. Під час літніх канікул він їздив по Україні, збирав фольклор. Узимку на Різдвяні свята (1860–1861) до Павла приїжджав Микола Лисенко. Він записував пісні від селян на зимовому ярмарку, а також від самого Павла.
Молодий юрист переймався проблемами школи, поширенням освіти серед простого народу. Павлу Чубинському разом із товаришами вдалося зібрати чималі кошти (тридцять чотири карбованці сріблом) на відкриття школи в Борисполі, однак дозволу такого вони не одержали, незважаючи на те, що знайшли священика і двох дівчат, які погодилися безкоштовно викладати в ній.
П. Чубинський був двічі вигнаний царським урядом з рідної землі. Перше заслання відбував у Архангельську, а причиною було звинувачення Павла Платоновича у підбурюванні селян проти поміщиків. Маючи невгамовну вдачу і допитливий розум, за час заслання молодий юрист об’їздив усю Північ, виконав велику народознавчу роботу. А вдома, знявши чиновницький мундир, співав українські пісні, тужив за Батьківщиною. Розрадою і опорою
в ці тяжкі часи була сестра Настя, яка приїхала сюди, щоб підтримати брата.
Після повернення письменника з Півночі Географічне товариство доручило Павлові Платоновичу експедицію в Південно-західний край імперії для проведення етнографічно-статистичних досліджень. Ця експедиція принесла вченому невмирущу славу. Як її результат з’явилися в семи томах «Праці статистично-етнографічної експедиції в Західно-руський край». Це було глобальне дослідження традицій, вірувань, обрядів народу Правобережної
України. Павло Чубинський записав близько чотирьохсот обрядових пісень, родини, хрестини і похорони; більш як у двадцяти місцях описав весілля.
Є ще і така цікава деталь. Виявляється, що робота над створенням «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка була почата ще в сімдесяті роки ХІХ століття. Літератори, філологи, етнографи збирались у когось на квартирі в Києві, виписували на картки слова, розміщували їх в алфавітному порядку, систематизували, сперечалися… Зберігся навіть жартівливий вірш, складений, мабуть, Старицьким: «Направляв сеї дебати і був зборів головою старий Чуб товстопузатий, вже покритий сивиною…» А старому
Чубові в той час не було ще і сорока.
Вдруге висилають П. Чубинського з України у Петербург після горезвісного Емського указу (1876), який був спрямований на придушення української культури. Це заслання стало для Павла Платоновича справжньою драмою. Лишалися великі борги, які тепер неможливо було сплатити. Дружину Катерину Іванівну з трьома дітьми довелось відправити у Бориспіль до
батька. Рушилися життєві плани. Фактично друге заслання зовсім знищило відомого вченого.
Напівпаралізований, тяжко хворий Павло Чубинський повернувся на Батьківщину. Хвороба остаточно прикувала його до ліжка. Помер, не доживши одного дня до свого сорокап’ятиліття у рідному хуторі поблизу Борисполя, де вже за часів незалежної України йому встановлено пам’ятник.
Як поет, П. Чубинський посів скромне місце в історії української літератури. До єдиної прижиттєвої збірки автора «Сопілки» увійшло шістнадцять оригінальних поезій в народнопісенному дусі і переклади.
4. Опрацювання твору П. Чубинського «Ще не вмерла Україна»
4.1. Заслуховування тексту твору у музичному супроводженні М. Вербицького (запис).
4.2. Виразне читання учнями гімну.
4.3. Історія написання пісні-гімну.
У 1862 році на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» П. Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна». Крамольний для Росії, твір був надрукований у львівській «Меті» (1863), як буцімто Шевченків. До 1917 року цей національний гімн на підросійській Україні переслідувався; був суворо заборонений і за радянських часів.
Павло Чубинський був членом київської організації «Стара громада», куди входила національно свідома патріотична інтелігенція. На її зібранні вперше і прозвучала пісня-гімн «Ще не вмерла Україна». 1918 р. вона виконувалася вже як державний гімн Української Народної Республіки, що проіснувала тоді недовго. Карпатська Україна як самостійна держава також 1939 року визнала її своїм гімном. За радянських часів ця пісня була забороненою.
Однак українці її пам’ятали і часто виконували таємно, з великою надією на відродження самостійності своєї держави. І такий час настав. Україна стала незалежною державою і знову за свій національний гімн взяла пісню на слова П. Чубинського. Тепер вона звучить на мелодію композитора з Галичини Михайла Вербицького.
Первісний текст пісні перероблювався автором кілька разів, тому сучасний варіант відрізняється від нього.
4.4. Тема: відтворення прагнення українців жити у волі; намагання боротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край.
4.5. Ідея: віра оборонців рідної землі у неминучу перемогу над ворогом, цілеспрямованість українців у доведенні, що вони козацького роду.
4.6. Основна думка: тільки той народ може перемогти ворога, подолати будь-які труднощі, який має силу, мужність, витримку, взаємодопомогу, віру в досягненні своєї мети, готовий заради цього пожертвувати своїм життям.
4.7. Жанр: громадянська лірика, пісня-гімн.
4.8. Художні особливості твору:
звертання: «браття українці», «браття»;
метафори: «усміхнеться доля», «Чорне море всміхнеться», «Дніпро зрадіє», «доленька доспіє»;
порівняння: «згинуть… вороженьки, як роса на сонці»;
повторення: «браття», «воля», «доля, доленька».
4.9. Аналізування твору за питаннями:
Чому борці за Україну впевнені у святій перемозі?
Що необхідно зробити для того, щоб ворог не зміг поневолити рідний край?
Яких страждань зазнала Україна протягом історії? Хто її поневолював?
А чим ми можемо бути корисними для нашої країни?
Давайте згадаємо, хто такі козаки? Що вам відомо про них?
Чим Україна приваблювала різноманітних ворогів, які протягом усієї історії намагалися її полонити?
Чому, читаючи цей твір, ми хвилюємося і в той же час пишаємося ним?
V. Розв’язування тестових завдань та робота за картками
VI. Підсумок уроку
Мікрофон: «Слухаючи гімн, я відчуваю…».
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
VIII. Домашнє завдання
