Мета: ознайомити школярів з піснями зимового циклу та обрядами цього періоду як свідченням культури нашого народу; виробляти вміння виділяти і пояснювати художні засоби, використані в українських народних піснях; розвивати культуру зв’язного мовлення, увагу, спостережливість; формувати прагнення відроджувати й вивчати оригінальну творчість народу; виховувати почуття пошани до народної творчості, викликати інтерес до її вивчання; прищеплювати повагу до прадавніх вірувань наших предків, гордість за свій талановитий народ. 
Тип уроку: комбінований. 
Обладнання: твори пісень зимового циклу, малюнки учнів до теми «Зимові свята», дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). 
ПЕРЕБІГ УРОКУ 
I. Організаційний момент 
II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями 

Народна пісня — це розвага чи щось інше? Власні думки обґрунтуйте. 
Що свідчить про усне зберігання і варіантність пісенних творів? 
Чому пісня пов’язана з життям народу, його звичаями, віруваннями? 
У чому значимість обрядових пісень для нас і наших предків? 
Чи полюбляєте ви співати? Назвіть ті пісні, які вам подобаються або чимось вас вражають. 
Що вам відомо про зимові свята? 
III. Перевірка домашнього завдання 
1. Виконання напам’ять школярами народних пісень літнього періоду (на вибір). 
2. Міні-конкурс малюнків до теми «Зимові свята». Визначення переможців. 
IV. Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності 
V. Основний зміст уроку 
1. Зимовий цикл календарної обрядовості 

Обряди зимового циклу пов’язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Центральним святом цього циклу є Народження Всесвіту (дванадцять священних ночей народження Всесвіту, поки сонце проходить сузір’я Стрільця), яке в давніх слов’ян було святом Сварога (Зодіаку) і пов’язувалося із трьома світилами астрального культу — Сонцем, Місяцем, Зорею. 
Поява на небі Зорі, якій у міфах надається роль вістунки, є знаком, що Сонце вступило в сузір’я Перуна (Стрільця). Вважалось, що в цей час (за старим стилем — 25 грудня; за новим — 6 січня) у Лади народжується немовля Коляда — божество зимового сонцестояння. Коли Сонце проходило центральні зірки сузір’я, праслов’яни урочисто святкували інше свято — народження Місяця (Молодика) — Щедрий вечір (за старим стилем 1 січня; за новим — 14 січня), а коли воно залишало сузір’я — народження богині води Дани (за старим стилем — 6 січня; за новим — 19 січня). Цей міф, що відноситься до архаїчних, був також пов’язаний із культом дерев, що виявлявся в шануванні Прадерева світу. Символом цього дерева стали явір, дуб, подекуди верба, яблуня, золотокоса сосна, а згодом, під впливом північних народів, — ялинка. 
Ще дерево вгорі прикрашали зорями небозводу, а знизу — дарами природи, і воно означало єдність землі з небом. З переорієнтацією прадавніх племен на землеробство свято набуло нових елементів. До нього приєдналось ушанування сузір’я Оріона, яке в народі носить назву Золотого Плуга. У різдвяну ніч це сузір’я торкається землі. Древня міфологія це пояснює тим, що Сварог (чарівний коваль) дарує людям плуг, який падає на землю, символізуючи шлюб неба із землею. Із вшануванням плуга культивуються поклоніння плодам поля: божество Коляда отримує іншу назву — Дідух (прадух, предок), його символом стає сніп пшениці. Всім божествам приносяться ритуальні жертви — 14 страв: кутя — на честь Сварога, 13 інших — на честь зодіакальних сузір’їв — божеств (згодом це число зменшилось до 12). 
Святкування Різдва у найдавніші часи виливались у послідовні релігійні містерії, що здійснювались процесіями жерців, перевдягненими у спеціальні маски, які були уособленням божеств та духів. Ціллю цих святкових дійств було поклоніння культовим об’єктам, відлякування ворожих людині сил або їх задобрювання. Так із культом вогню та поклонінням Перуну пов’язані ритуали біля домашньої печі — вшанування домашнього вогнища. 
Серед найдавніших різдвяних обрядів, що збереглися до наших днів, є «водіння кози», що відбувається у Щедрий вечір на честь народження Молодика. Це народне драматизоване дійство в минулому виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала зодіакальне божество або вважалась прадавнім тотемом народу. Цією твариною, як правило, була коза, що уособлювала місяць і вважалась предком дослов’янських племен. Тому вона часто в ході ритуальних дійств приносилася в жертву. 
Упродовж століть ритуал водіння кози видозмінився і дійшов до нас у зовсім іншому вигляді, що швидше можна назвати імітацією давнього обряду. Тепер містерія здійснюється гуртом парубків, які ходять по хатах із символічною зорею-провісницею (її роблять на зразок вавилонської — восьмикутною). Роль кози, як правило, виконує малий хлопець, зодягнутий у вивернутий кожух з прилаштованими рогами. Містерія починається і супроводжується замовляннями, звертаннями до тотемного предка: «Ого-го, коза, ого-го сіра» або: «Кізонько-лебедонько, стань на порозі на одній нозі, — ввійдеш до хати, будемо скакати … Гоцки, гоцки!» У цих обрядах коза (козел) є символом добробуту та родючості. 
Невід’ємним елементом святкового дійства є символічно-жертовне вбивство кози: «Вдарив дід козу по сірому боку. Тут коза впала, нежива стала»; а також її «оживлення», що символічно означало народження нового місяця, нового Всесвіту, початок нового календарного оберту. 
Як зазначають дослідники, колядники в Україні завжди сприймались як гості з потойбіччя, які дарують благополуччя тим, хто їх приймає, звідси — мотив переправи через річку, маски як ознака жителів іншого світу: «колядники-пришельці з іншого світу, світу померлих. Колядники і переряджені — живе втілення давно померлих предків, авторитет яких був незаперечним. Вони визначали норми родинних стосунків, навчали «вирощувати злаки, вижати хліб і т. ін.» Звідси — запрошення на вечерю покійників, обдарування колядників, вшанування тварин під час Різдва. Згодом роль жерців у святкових ритуалах почали виконувати господарі — найстарші чоловіки сім’ї чи роду. Подекуди ще й досі залишився народний звичай, коли хазяїн у ролі хатнього жерця виходить з жертовним хлібом на подвір’я і обертається на місці проти годинникової стрілки, символізуючи цим хід сонця у зодіакальному колі. Тоді господар тричі виголошує магічні замовляння, звернені до ворожих сил, закликаючи їх на вечерю (з метою задобрити їх, щоб вони у наступному році не завдали шкоди). 
Іншим дійством, яке збереглося меншою мірою, є обряд ходіння з плугом, який відбувся у Щедрий вечір і був магічною імітацією оранки і засівання. Тут культ Плуга (сузір’я Оріона) поєднувався з вірою, що сакральні дії допомагають наближенню весни та приготуванню землі до її обробітку. На багатьох територіях елементи цього обряду залишились у формі символічного засівання. Дещо іншого значення набуває ритуал сіяння на свято Маланки 
чи Василя (Новий рік). 
Етимологічно це свято походить від Уатсилія — іншого імені божества Місяця, який має тісний зв’язок з Маланкою, що уособлює воду. У цьому випадку образ засівання зранку після щедрого вечора є імітацією дрібного дощику, що сходить на посіви і провіщає добрий урожай. 
Оскільки прадавні слов’яни вірили, що все, почате з народження молодика, матиме успіх, то багато дійств стосувались не тільки початку праці на полі, а й заручин неодруженої молоді, що теж фрагментарно збереглось до наших днів. 
У святі Маланки виявляється астральний культ (поклоніння місяцю), а також — культ води та хліба (магічні дії з короваєм чи хлібом біля криниць та водоймищ), культ вогню. На багатьох територіях саме у цей вечір відбувалося свято печі — вшанування домашнього вогнища, духів предків; на Слобожанщині дівчата цього вечора розкладають вогнище на річці біля ополонки, а на Гуцульщині господарі та господині палять багаття в саду, перестрибуючи його і замовляючи майбутню родючість дерев. Дівчата шукають диво-зілля — нечуй-вітер, власник якого, за повір’ями, стає «нечуваним і небаченим». 
Свято Водохреща (Водосвяття) було пов’язане з культом води та поклоніння Дані, про що свідчить його народна назва Йордана, або Ярдань-Яриловодосвят, Ордань-Ороведання, тобто «осонцення води». Із утвердженням християнства воно набуло нового змісту і за співзвучністю назви почало асоціюватись із хрещення Ісуса в річці Йордан. У первісному вигляді це свято проходило поблизу водоймищ у формі магічних ритуалів, метою яких було 
вшанування води, замовляння та задобрювання водних духів. Свято Йордану відбувається обов’язково вночі, й саме свячення води мусить закінчитися до сходу сонця… бо лихі сили панують переважно вночі й їх треба заворожити, заклясти, відвернути від води, від весни. 
На Полтавщині поширений ритуал вмивання в цей день парубків та дівчат: парубки умивають дівок, а дівчата парубків — тим паче як кот-ра дівка має собі парубка, то вона заздалегідь підмовить, що як прийде на хрещення, то щоб на Ордані умилися удвох: вона його, а він її, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тільки вони умиють одне одного, то обов’язково поберуться. 
Зимові дійства також супроводжувалися ритуальною їжею: круглими хлібами чи калачами (знак сонця), варениками (знак місяця), рибою (символ води), горіхами та плодами (символ дерева, світу), кашею чи кутею (символ землі, що мав зв’язок із культом предків). 
Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли природному їх поєднанню з мелодією. Відповідно до призначення чи зв’язку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні. 
2. Опрацювання пісень зимового календарного циклу 
2.1. Колядки. 

Єдиної думки щодо походження слова «коляда» немає. Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Існує також думка, що слово «коляда» пов’язане з іменем язичницького божества Коляди, що уособлювало народження Сонця в сузір’ї Водолія. 
Колядками називаються поетично-пісенні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. 
Традиційно композиція колядки проста. Вона складається із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді. 
Колядували на Різдво хлопці, ходили по дворах із саморобною зіркою, іноді — у супроводі перевдягнених Маланки, кози, ведмедя, солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави, яка первісно переслідувала ту ж мету, що й пісні — напророкувати добробут у господарстві («Де коза ходить, там жито родить, де коза ногою, там жито копою, де коза рогом, там жито стогом»), а пізніше перетворилися на святочну розвагу. Зібрані під час колядування подарунки складали почастунок на спільній вечері молоді. 
2.1.1. «Добрий вечір тобі, пане господарю!» 
2.1.1.1. Виразне читання твору. 
2.1.1.2. Особливість колядки. 
Будучи творами язичницькими, з прийняттям християнства колядки дуже повільно засвоювали біблійно-християнські елементи, які упродовж тривалого часу вкраплювались у давні тексти. Згодом назви язичницьких божеств та інших реалій стали підмінятись християнськими. 
Із утвердженням християнства церква, борючись проти ідолопоклоніння, намагалась викорінити язичницькі свята календарної обрядовості, тому християни вирішили на противагу язичницьким оргіям святкувати християнські урочистості в ті самі дні. Зимовий цикл став величанням народження Ісуса 
Христа. Тому з часом колядки поповнилися апокрифічними мотивами про Христа, Діву Марію, Петра та Павла. Оскільки досить довгий час після прийняття християнства на наших землях Біблія була малодоступна простим неписьменним людям, то народ складав твори, в яких відображав своє бачення біблійних образів та мотивів, що нерідко зберігало язичницькі уявлення і не співвідносилось із текстами Святого Письма, а то й повністю суперечило їм. 
Сюжетами, образами та тематикою апокрифічні колядки наближені до народних апокрифічних легенд, які широко побутували у ранній період християнства і час двовір’я. Такою, зокрема, є колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю», де дохристиянська поетика та образність (наприклад, мотиви гостювання в господаря; образи хлібів, зерна, святкового столу) поєднались із окремими християнськими вкрапленнями, згадки про церковні свята — зі святами язичницькими. 
2.1.1.3. Тема: вітання господаря з доброю новиною — народження Сина Божого із новорічними та зимовими святами. 
2.1.1.4. Ідея: побажання господарю «віку, щастя, долі». 
2.1.1.5. Основна думка: радість людини з приводу зимових свят, сподівання на те, що ці «празники» в наступному році дадуть міцне здоров’я, добробут, щастя, які так необхідні кожному господарю і його родині. 
2.1.1.6. Обговорення змісту твору. 
Що ви бажаєте своїм близьким, рідним, знайомим під час будь-яких свят? Для чого? 
Як пояснити урочистість, пов’язану з народженням Сина Божого? 
Про які три свята згадується у творі? Що вам про них відомо? 
Чому повинні радіти господарі? 
Розкажіть, як люди готуються до зустрічі народних свят? 
Яке народне свято вам подобається найбільше? З чим це пов’язано? 
2.1.2. «Нова радість стала». 
2.1.2.1. Виразне читання обрядової поезії. 
2.1.2.2. Тема: відображення радості людей, бо народився Христос; їх прагнення жити у мирі, щасті і злагоді. 
2.1.2.3. Ідея: возвеличення Бога, від якого залежали «щасливії літа дома господарю» та «нашій славній Україні». 
2.1.2.4. Основна думка: побажання, щоб люди жили в радості і щасті не тільки в кожній родині, а на всій Україні. 
2.1.2.5. Бесіда за питаннями: 
Про яку небувалу радість згадується у творі? 
Що співають ангели? («…славу й честь звіщають, на небесі і на землі мир проповідають») 
За що люди прославляють Христа? 
Які художні засоби використані у цій обрядовій поезії? 
Чи залежить щастя окремої людини від щастя інших? Власну думку обґрунтуйте. 
2.2. Щедрівки. 

На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов’язане із народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є словесно-пісенною частиною іншого свята — Нового року, пов’язаного із величанням місяця. Місяць посідав важливе місце в культовій системі праслов’ян, які, і спостерігши його зв’язок з водою, вбачали його 
неабияку роль у вирощуванні врожаю. Тому свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, отримало назву Щедрого вечора. 
Звідси й походить назва творів, які виконувались у цей час — щедрівки. 
Щедрий вечір для наших предків теж був обрядовою поезією, що часто називалась Маланкою. Маланка — дочка богині Лади і втілення родючої вологи, необхідної для добірного врожаю. У цьому виявлявся її зв’язок із місяцем. Містичні процесії, які здійснювались у цей день, значно відрізнялись від різдвяних. Вони називались «водіння Маланки». Тут головну роль виконувала, як правило, найкрасивіша дівчина, яку водили від хати до хати, бажаючи добробуту й удачі в господарстві та на полі. Серед перевдягнених 
персонажів обов’язковими були Маланка, прикрашена квітами, із зорею на чолі, яка йшла в супроводі кількох дівчат із деревцем; Місяць (Василь), одягнений як селянин-орач із серпом у руці (знак місяця); король, одягнений, як мисливець, в оточенні хлопців-плугатарів, які мали вола, запряженого у плуг; дід Змій з довгою зеленою чи білою бородою, оперезаний гадюками та ін. Ця містерія відображала міфологічні вірування та уявлення давніх слов’ян про зиму, настання весни, а відтак — нової праці на полі, веснянолітніх ігрищ у гаях. 
Після звеличення Маланки, яке відбувалось у кожному дворі, звеличувались члени родини — господар, господиня, їхні дорослі чи малі діти. При цьому виконувались окремі щедрівки для кожного. Ними звеличували працю, зичили добробуту для всієї сім’ї. Серед величальних щедрівок можна виділити такі ж тематичні групи, як і серед колядок. 
У народних творах, приурочених до святкування Щедрого вечора, часто зустрічається образ пирогів, які вважалися жертовною стравою цього свята, що символізувала новонароджений місяць. Вони були обов’язковим викупом для персонажів драматизованого дійства, що чітко зафіксувалось у багатьох текстах: «Кугу, кугу! Виносіть по пирогу. А не дасте пирога, потягнемо хату за рога!» або «Щедрик-бедрик, дайте вареник!» 
Важливою особливістю щедрівок є те, що вони, навіть значно видозмінивши і втративши драматичне начало, як правило, виконуються тільки дівчатами чи жінками, рідше — дітьми і майже ніколи — чоловіками. 
У цьому виявляються не тільки елементи матріархального устрою, а й наголос на жіночому началі цього свята. Щедрий вечір був передднем іншого свята, пов’язаного із культом плуга — Нового року чи Дривиного (Дідового) дня. Містерії, які відбувались у ніч напередодні, завершувалися спільними ворожіннями чоловічої та жіночої громад. 
2.2.1. «Щедрик, щедрик, щедрівочка». 
2.2.1.1. Виразне декламування щедрівки. 
2.2.1.2. Тема: зображення справжнього господаря, який завдяки своїй праці має достаток та ще й жінку чорноброву. 
2.2.1.3. Ідея: схвалення господаря за його вміння доглядати худобу і отримувати належну платню за свою роботу. 
2.2.1.4. Основна думка: за результатами праці, сумлінного господарювання вимірюється і добробут людини; той живе багато, хто не цурається роботи. 
2.2.1.5. Композиція. Твір має обрамлення, тобто починається і закінчується одними й тими 
словами: 
Щедрик, щедрик, щедрівочка, 
Прилетіла ластівочка 
Щедрівка побудована у формі діалогу. 
2.2.1.6. Обговорення змісту щедрівки. 
Що означає приліт ластівочки? 
Як ластівочка охарактеризувала господаря? 
Кого ми можемо назвати справжнім господарем? 
Для чого люди щедрують один одному? 
Чи щедрували ви на новорічні свята? Для чого ви це робили? 
2.3. Засівна як обрядове дійство. 

Цей обряд розпочинався із самого ранку (чи ще зночі) магічно-символічним ритуалом посівання дворів чи осель, який здійснювався виключно чоловіками або хлопцями. Такий порядок випливав теж із давнього світоглядного розуміння і його символічного прочитання. Зерно традиційно сіяли чоловіки… Це правило підпорядковане розумінню функціонального природного призначення кожного: чоловічій статі — сіяти, а жіночій — народжувати. 
А тому ритуальний хліб вручати має дівчина, або жінка. Хліб — символ родючості, зерно — зачаття. Мотив засіву — накликання родючості на полі, в господарстві та в родині. 
2.3.1. Засівна. 
2.3.1.1. Виразне читання твору. 
2.3.1.2. Тема: вітання з Новим роком і побажання всілякого достатку в житті. 
2.3.1.3. Ідея: віра людей у побажання, що висловлені у засівній, сподівання на їх здійснення. 
2.3.1.4. Основна думка: добробут кожної людини, кожної родини полягає в достатку, здоров’ї, щасливому житті. 
2.3.1.5. Обговорення змісту твору за питаннями: 
Для чого й коли здійснюється обряд засіву? 
Що ж бажає засіваючий? Прочитайте. 
Які б ще побажання ви додали до тих, що вже зазначені у творі? 
Від чого залежить людський добробут? 
Чому люди дотримуються обряду засівної? 
Завдання: розрахуйте, скільки дасть нивка коштів, якщо «по сто кіп, по сто тисяч один сніп». 
2.3.1.6. Художні особливості твору: 
2.4. «Ой хто, хто Миколая любить». 
2.4.1. Виразне читання твору. 
2.4.2. Особливості свята Миколая. 

Це — веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращі з коней в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!» 
Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважається чотири дні в році: Введіння Миколая, Анни і Різдво або Новий рік — четвертий і останній «полаз». 
Зле, якщо в ті дні хто інший — не господар — перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає цього дня раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє хулобу словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!» 
У народних легендах та переказах Святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ Святого Чудотворця. 
2.4.3. Тема: звернення людей до Бога, Святого Миколая, щоб він допоміг рідній Вкраїні «встати із руїни», бідності. 
2.4.4. Ідея: возвеличити прагнення людей покращити долю свого рідного краю, зважаючи на допомогу Святого Миколая. 
2.4.5. Основна думка: «На всякий час помагай Миколаю!», «Доля й щастя най витає, В славі й волі хай засяє…». 
2.4.6. Бесіда за питаннями: 
Хто такий Миколай? Чому він святий? 
Для чого люди зверталися до Миколая? 
Чому Вкраїна названа у творі змученою, бідною? 
Що люди бажають своїй рідній країні? 
Чи ж допомагає Миколай людям, чи ж задовольняє їх прохання, бажання? 
У зв’язку з чим ви так вирішили? 
VI. Розв’язування тестових завдань та робота за картками 
VII. Підсумок уроку 
Скласти кубування до фольклорних жанрів: «Щедрівка» (І варіант); «Колядка» (ІІ варіант); «Засівання» (ІІІ варіант). 
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів 
IX. Домашнє завдання 

Вивчити напам’ять обрядову поезію зимового періоду (на вибір), підготувати малюнок «Моє улюблене народне свято».