Мета: продовжувати поглиблювати знання учнів про життєву долю Т. Г. Шевченка, зокрема про перебування в Санкт-Петербурзі; охарактеризувати образ народного співця, його роль у житті українців часів Шевченка («Тарасова ніч»); розвивати культуру зв’язного мовлення учнів, пам’ять, увагу, спостережливість, логічне мислення, вміння грамотно висловлювати власні думки; виділяти головне, суттєве з матеріалу, що вивчається; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття пошани до життєвого і творчого шляху Т. Шевченка; повагу до історичного минулого рідного краю; інтерес до наслідків власної праці.
Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.
Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, ілюстрації І. Їжакевича до творів Т. Шевченка, репродукції картин Шевченка-художника, бібліотечка творів Великого Кобзаря, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
IV. Основний зміст уроку
1. Життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка
ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814–1861)
— Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
— Так, синочку, правда.
— А чому так багато зірок на небі?
— Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
— Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
— Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
— Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
— Старайся, мій хлопчику…
Народився майбутній поет в селі Моринцях Звенигородського повіту (нині Черкаська область) в сім’ї селянина-кріпака. Через два роки родина переїхала до села Кирилівка.
Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про залізні стовпи, які нібито підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов їх шукати.
Перші скупі знання він отримав з церковнослов’янських релігійних книг у школі сільського дяка, а разом з ними і суворі покарання та знущання вчителя.
У дев’ять років малий Тарас залишився без матері. Життя в сім’ї стало нестерпним, коли батько одружився з удовою, яка мала трьох своїх дітей.
Хлопчик змушений був терпіти знущання лихої мачухи. В одинадцять років став Тарас круглим сиротою. Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях.
Змалку в обдарованій від природи дитині прокинувся талант художника.
Це було незвичайне дитяче захоплення… Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: і на стінах, і на дверях, на папері. Прагнення навчитися малювати водило хлопчика від села до села у пошуках учителя. Був він за «школяра-попихача», тобто наймита, в обов’язки якого входило рубати дрова, носити школярам воду; терпів знущання вічно п’яного дяка.
Після декількох років поневірянь він стає слугою пана П. Енгельгардта, який робить його козачком. Однак любов до малювання не покидає Тараса. Одного разу пан із панею поїхали на бал. Скориставшись їхньою відсутністю, хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платова, на чому був спійманий і жорстоко побитий. Але ця подія не пройшла безслідно: пан захотів мати власного художника і віддав свого «козачка» на чотири роки до живописця В. Ширяєва. Стверджують, що саме тоді Тарас почав складати і свої перші поезії. З того часу Шевченко-художник і Шевченко-поет йшли поруч тернистими стежками життя. Поступово Тарас знайомиться з талановитими митцями — І. Сошенком, К. Брюлловим, В. Жуковським та іншими. Друзі вирішили визволити його з кріпацтва. Для цього вони розіграли в лотерею портрет В. Жуковського,
написаний К. Брюлловим, і за 2500 крб. викупили Тараса у поміщика.
Неабияку роль у становленні молодого художника відіграла Петербурзька академія мистецтв, де він здобув освіту, ще більше зблизився зі справжніми майстрами пензля, став відомим художником.
Рано залишившись сиротою, Тарас Григорович на все життя зберіг любов до дітей. За спогадами сучасників, він частував малят гостинцями, віддаючи іноді за це останні гроші, дарував їм іграшки, книжечки. Своє сердечне ставлення до дітей висловив у багатьох поетичних творах. Поезії «Зацвіла в долині червона калина», «Тече вода з-під явора», «Мені тринадцятий минало», «Зоря моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати» та інші входять у дитячі душі змалку.
Не дивно, що своєю простотою, прозорістю поезії Шевченка привернули увагу багатьох композиторів (К. Стеценка, С. Людкевича, Я. Степового та інших). Лише М. Лисенко присвятив творчості поета понад 80 композицій, а пісні на слова Тараса Григоровича «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя», «Тече вода з-під явора» та інші стали воістину народними.
У 1840 році побачила світ збірка поезій Шевченка «Кобзар», за яку прозвали поета в народі незламним Кобзарем.
Минуло понад сто п’ятдесят років з часу написання «Заповіту» Тараса Шевченка. Відомо, що написаний він був у гостинному будинку Л. Козачковського в Переяславі у незвичайний за своєю святістю день — на Різдво Христове, а сам поет в цей час був тяжко хворий. Мабуть, ці обставини в поєднанні з волелюбною натурою Шевченка спричинили те, що твір став відомим у всьому світі, а для нашого народу — своєрідним поетичним дорого-вказом у боротьбі за своє визволення.
У квітні 1847 року за участь у таємній політичній організації — Кирило-Мефодіївському товаристві — Шевченка було заарештовано і заслано рядовим солдатом у далекі оренбурзькі степи із забороною писати й малювати. Однак поет не скорився долі. Незважаючи на заборону, він продовжує і писати, і малювати, а девізом свого життя проголосив такі слова: «Караюсь, мучуся …, але не каюсь…». Понад десять років томився Т. Шевченко в неволі.
У неймовірно тяжких умовах, крадькома, він писав поезії, що увійшли до «захалявних книжечок», створив понад 400 малюнків, виконаних олівцем, акварельними фарбами.
На півострові Мангишлак, у колишньому Новопетрівському укріпленні, знаходиться сад, закладений поетом, який згодом оголошено Заповідником Т. Г. Шевченка. Засланий царем Миколою до безводного казахського степу, Тарас Григорович сім років трудився над тим, щоб серед пісків виплекати оазис, який би дарував людям радість. На знак великої поваги і пошани до Кобзаря мешканці півострова дбайливо доглядають вирощений ним сад.
Одним із найкращих дарунків для дітей серед небагатьох прижиттєвих видань Т. Шевченка була остання його книжка — «Букварь южнорусский» (1861) — посібник для початкового навчання. «Буквар» було видано тиражем 10 тис. примірників, ціною 3 копійки кожний. Обсяг підручника — 24 сторінки. Зібрані кошти передавалися на користь недільних шкіл.
«Буквар» Т. Г. Шевченка — перший підручник для навчання грамоти в школах України, написаний літературною мовою. Вдало підібраний різножанровий матеріал давав можливість учням вивчати звуки і букви, сполучати їх у склади; читати цілі слова і зв’язані тексти, вчитися каліграфічно писати, коротко знайомив з історичним минулим нашого народу, зразками усної народної творчості (загадками, прислів’ями, приказками тощо).
Сторінка «Лічба» містила необхідний для навчання математики в початковій школі матеріал. Аналізуючи його, можна стверджувати, що автор підручника знав прогресивні методи і прийоми навчання математики учнів початкових класів і дотримувався їх (відомо, що до заслання Т. Шевченко мав намір стати учителем малювання в Київському університеті, але здійснитися мрії не судилося, оскільки життя готувало великі випробування — десятирічну солдатську каторгу).
Услід за «Букварем» письменник мріяв написати ряд підручників для початкової школи, однак передчасна смерть не дала йому здійснити свої задуми. Помер поет у своїй кімнаті-майстерні в Академії мистецтв 10 березня 1861 року. Похований він був спочатку на Смоленському кладовищі у Санкт-Перербурзі. У травні того ж року прах Шевченка перевезено на Україну і поховано на Чернечій (нині Тарасовій) горі біля Канева.
2. Т. Шевченко в Санкт-Петербурзі
Нарешті в серпні 1857 року Шевченка відпустили, і він три дні і три ночі плив на рибальському човні через Каспій, а з Астрахані до Нижнього Новгорода — на пароплаві. Цілий місяць поет милувався приволзьким пейзажем, багато читав, вів щоденник. Радісне почуття волі переповнює все єство вчорашнього солдата-каторжника.
Прибувши до Нижнього Новгорода, Т. Шевченко сподівався через кілька днів бути в Петербурзі….
Повернення Шевченка до Петербурга вітали всі прогресивні сили країни. Оповитий ореолом борця-мученика, поет викликав, особливо у молоді, велике захоплення. Його так часто запрошували на різні, спеціально для нього влаштовані прийоми, що це обридало: не любив Шевченко бенкетувань та величання. Зате любив працювати. У незручній квартирі з одним вікном, столиком і двома простими стільцями він ґрунтовно займався гравіруванням, за що згодом йому присвоєно звання академіка. Вечорами часто відвідував
оперний і драматичний театри, концертні зали. Саме тоді поет познайомився і подружився з Айрою Олдріджем та Марком Вовчком.
У той час у Петербурзі з різних причин опинилося чимало видатних діячів української культури — письменників, художників, композиторі. Серед них — П. Куліш, Марко Вовчок, М. Костомаров, С. Гулак-Артемовський, Я. Кухаренко, М. Остроградський та інші. Так у столиці Російської імперії утворилася українська громада — колонія, з більшістю членів якої Шевченко близько спілкувався, у товаристві яких знаходив розраду, бо мова, звичаї, одяг, страви, а головне — дух літературно-мистецьких зустрічей створювали атмосферу України. «Його знали й любили, — пригадує сучасник. — Всі старалися висловити йому свою прихильність і любов. Шевченко в той час був у Петербурзі найпопулярнішою людиною.
3. Опрацювання змісту твору Т. Шевченка «Тарасова ніч»
3.1. Виразне читання учнями твору.
3.2. Історія написання поеми.
У Санкт-Петербурзі 6 листопада 1838 р. Т. Шевченко написав твір «Тарасова ніч». З-посеред безстрашних ватажків селянсько-козацьких повстань кінця XVI ст. — Тараса Федоровича (Трясила), Павла Павлюка (Бута), Северина Наливайка, Якова Остряниці — першого з них Великий Кобзар оспівав особливо натхненно. В основу згаданого твору покладена історична подія — перемога козаків над військом польської шляхти у 1630 р. під Переяславом.
3.3. Тема: зображення боротьби українського козацтва з польськими загарбниками; змалювання ночі розгрому армії польського воєначальника Конец-польського під час антишляхетського повстання 1630 р., очоленого гетьманом Тарасом Федоровичем (Трясилом).
3.4. Ідея: возвеличення мужності, героїзму, цілеспрямованості, наполегливої віри в перемогу козаків на чолі з гетьманом Трясилом; засудження жорстокості, жадібності ляхів, які полонили український народ, позбавляючи його навіть віри християнської.
3.5. Основна думка: наш народ завжди буде пам’ятати і шанувати своїх оборонців, їх подвиги; тих, хто визволяв їх від рабства і поневолення.
3.6. Композиція.
Події у творі перемежовуються у двох часових площинах — сучасній (спів кобзаря) і минулій (боротьба українського народу з ляхами).
Співаючи, кобзар розповідає про лихо, яке огорнуло Україну, коли польська шляхта заполонила рідний край і намагалася перетворити народ у рабів, позбавляючи його навіть віри християнської.
«Тарасова ніч» — це історична пісня про далеке героїчне минуле, про перемогу козаків під проводом Трясила над ворогом. Тому народ і уславлює вірних захисників неньки України, завдяки яким має волю, віру і щастя.
3.7. Жанр: історична поема.
3.8. Ідейно-художній зміст поеми Т. Шевченка «Тарасова ніч».
Наскрізний образ твору — кобзар, який оспівує минулі перемоги козаків над москалями, татарами, турками і ляхами, і в піснях почуття гордості за звитяжну славу предків переплітаються з журбою:
Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Народний співець Шевченко у своєму творі закликає українців «тієї слави козацької» повік не забути і гартувати себе до боротьби проти сучасних орд колонізаторів, отих «поганців», що запанували над «дітьми козацькими». Мотив «годі журитися» та заклик «покепкувати з вороженьків» надають оптимістичного звучання поемі, кличуть до лав нових лицарів національно-визвольної боротьби. Автор радіє перемозі запорожців, називає гетьмана Тараса Федоровича сизим орлом, що взявся «віру рятувати». Та водночас Шевченко й сумує, бо тепер над внуками Трясила, «над дітьми козацькими поганці панують». Разом з Тарасом-козаком Тарас-поет обливається «гіркими сльозами», тому що Україна стоптана ворогами.
Історичні рани України ятрили серце молодого Тараса, яке змалку палало незрадливою любов’ю до рідного краю. У поемі «Тарасова ніч» автор викриває тих, хто знищив гетьманщину — форму правління української державності.
Це «москалі, орда, ляхи». Але вона не зникла — саме завдяки Шевченкові відновилася історична пам’ять народу:
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки? Гетьмани?
Славне минуле вітчизни поет зіставляє з ганебним під’яремним станом України в XIX ст. Через осмислення історичної долі України автор нагадує читачам про потребу власного державного устрою.
На думку відомого літературознавця І. Дзюби, Шевченко «в минулому шукає традиції волі й героїзму, щоб знайти надію, приклад, силу для боротьби за нову Україну…»
Образ ночі в поезії — символ суспільного мороку. Світанку народові нема, та оскільки в цій ночі засвітив місяць і «зірки засіяли», то зміст поеми настроює на оптимізм долі народу в майбутньому, бо все ж місяць і зірки є джерелом світла, а не мороку. Пригадується тут народне прислів’я:
«Місяць — козацьке сонце». У поемі з народних споконвічних джерел море — синє, орел — сизий, хмари — темні, ворон — чорний. Важливе місце займає також образ могили — це символ минулого, України. Так через зображення минулого українці краще розуміли сучасне.
3.9. Обговорення змісту поеми «Тарасова ніч» Т. Шевченка.
V. Розв’язування тестових завдань та робота за картками
VI. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
VII. Домашнє завдання
Вивчити напам’ять поезію Т. Шевченка «Думка», підготувати малюнки за темою «Минувщина у творах Кобзаря».
