Мета: продовжити роботу щодо аналізування програмового твору В. Винниченка «Федько-халамидник», характеристики щедрого на добро головного героя твору як особистості; виявити роль художніх засобів у творі; знаходити портрет, пейзаж, діалоги; розвивати вміння учнів формулювати основну думку оповідання, висловлювати своє ставлення до зображуваного; розвивати логічність у мисленні, пам’ять, увагу, кмітливість; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати почуття пошани до української літератури, мистецтва слова, повагу до творчості В. Винниченка; прищеплювати риси доброти, чуйності, мужності, відповідальності за доручену справу. 
Тип уроку: комбінований. 
Обладнання: бібліотека творів письменника, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ПЕРЕБІГ УРОКУ 
I. Організаційний момент 
II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями 
Що цікавого, ви дізналися про В. Винниченка — письменника, борця за кращу долю рідного краю? 
Як виник задум у письменника написати оповідання про Федька-халамидника? 
На що слід звертати увагу під час характеристики того чи іншого героя? 
Які художні засоби ви знаєте? З якою метою їх використовують письменники у власних творах? 
Чому вчить нас оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник»? 
III. Перевірка домашнього завдання 
Складання плану до оповідання (орієнтовний приклад). 
1. Поведінка Федька на вулиці. 
2. Покарання за вчинки. 
3. Повчання батька. 
4. Затишок у Толиному будинку. 
5. Поведінка хлопців під час дощу. 
6. Федько знову буде покараний. 
7. Герой інформує хлопців про льодохід. 
8. Опис льодоходу. 
9. Обговорення хлопцями повідомлення Федька. 
10. Суперечка між Толею і Федьком. 
11. Переправа Федька через річку. 
12. Бажання Толі повторити вчинок Федька. 
13. Допомога Федька Толі. 
14. Герой у воді. 
15. Прихід батьків героїв. 
16. Розмова батьків Толі з Федьком про вчинок їх сина. 
17. Останнє покарання Федька — трагедія. 
18. Похорон халамидника. 
19. Бездушність Толі та його брехливість. 
IV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності 
V. Основний зміст уроку 
1. План характеристики образу Федька 
1.1. Федько — син бідного робітника друкарні. 
1.2. Портретна характеристика Федька. («…розбишака-халамидник», «наче біс який сидів у хлопцеві», «сибіряка» і «люципер». «…Чуб йому стирчаком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає»). 
1.3. Поведінка і риси характеру героя: 

а) непосидючий («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці») 
б) сильний («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»); 
в) відкритий («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»); 
г) впертий («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»); 
д) стійкий («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»); 
е) правдолюб («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»); 
є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»); 
ж) спокусник («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»); 
з) шанобливий до батька («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»); 
и) спритний («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»). 
1.4. Значення образу Федька для сучасників. 
2. Бесіда за питаннями для обговорення образу Федька 
Яку характеристику подає автор Федьку на початку твору? 
а) будівництво із піску; б) запускання змія. 
Чи є у хлопця доброта? В чому вона виявляється? 
Хто були батьки Федька? (Батько Іван — «типографчик», мати Іваниха — домогосподарка) Як їх характеризує В. Винниченко? 
Охарактеризуйте його поведінку під час сварки з батьками. 
За що батько давав гроші Федьку? 
У зв’язку з чим Федько повсякчас отримував тумаків від батька? 
Як автор характеризує свого героя? («Мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидро, ідоляко, падлюко, люципере») 
Чим приваблює вас цей герой? 
3. Федько очима письменника 

Федька автор представляє нам відразу, з перших речень оповідання. Цього достатньо, щоб уявити колоритну постать маленького бешкетника, інтригуючим початком розповіді письменник ніби бере в полон увагу читачів і вже не відпускає її до фіналу твору. 
Учні швидко відшукають потрібні підтвердження в тексті: «спокій був ворогом» Федька, з ним «він боровся на кожному місці». Хлопець лазив по дахах, сидів на воротах, вибивав рогаткою шибки, перекидав діжки з водою, давав прочуханки «закадишним» товаришам, заважав дітлахам гратися і чинив ще багато різних пустощів. 
Так уже традиційно склалося, що маленькі літературні герої обов’язково повинні бути для наших дітей «позитивними, збірними, типовими прикладами для наслідування, а їхні вчинки мати лише «виховну спрямованість». 
А як же Федько? Безліч вад і недоліків. Та в нього є чому вчитися не лише дітям, а й дорослим. 
Досконало знаючи особливості дитячих характерів, поведінки, письменник достовірно зображував маленьких героїв. Кредо митця просте: життєва правда. Тому й Федько — персонаж, який змальований у реальності. Талант письменника полягає в тому, що, крім зовнішньої оболонки, яка складалася з грішків «халамидника», він зумів показати честь, совість, велич душі хлопчика. 
За витівки батьків ремінь «виховує» малого, а він «і тут не як усі діти поводиться». Хлопець терпляче, без слів і прохань, зносить кару, а головне — «якби схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить» і «не любить товаришів видавати». Сам батько поважає свого чесного, принципового і відвертого сина. 
Отже, натура Федька повна суперечностей і протиріч. 
4. План характеристики образу Толі 
4.1. Толя — син хазяїна будинку. 
4.2. Опис зовнішності хлопця. 
«Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 
4.3. Риси характеру і поведінка героя: 
а) тендітний («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»); 
б) богобоязливий («…тихенько хреститься й блідніє…»); 
в) самоповажний («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». 
Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…»); 
г) брехливий («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився 
Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх… Я не винен»); 
д) байдужий до горя інших («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»); 
е) підступний («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»). 
4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). 
5. Художні засоби у творі 
5.1. Контраст. 
В. Винниченка називали майстром контрастів. 
Контраст = антитеза = протиставлення — стилістична фігура, авторський прийом. 

У кожному творі письменника, а також у цьому присутній метод протиставлень, саме ним він передає контрасти в суспільстві та в душах людей. В. Винниченко не просто епізодично використовує протиставлення, а часто будує на них увесь твір. 
— Де, як і навіщо автор «Федька-халамидника» використовує антитезу? 
Увагу учнів слід зосередити на тому, що соціальні контрасти є тлом для зображення подій, ситуацій, характерів. Перед нами два світи, два полярні табори. З одного боку, — «вуличний хлопчик Федько з хворим, виснаженим роботою батьком «типографчиком» та змученою знервованою матір’ю. А з другого — «ніжна, делікатна, смирна» та «чистенька і чепурненька» дитина Толя, його «благородний» і багатий «папа» та «чула і делікатна» мама. 
Характери хлопців — теж повна протилежність. Можна запитати: 
— Які епізоди їх найповніше розкривають? 
Спершу учні зачитають і прокоментують уривок, що розповідає про перехід Федьком весняної ріки. Наприклад, від слів: «Федько стрибнув на лід…» до слів «…що говорити такому зайдиголові». Вони відмітять відвагу, сміливість, завзяття, вправність, відчайдушність, кмітливість малого «шибеника» у нерівній боротьбі зі стихією. 
Заздрість на Федькову перемогу і пихата самовпевненість штовхають у ту ж боротьбу і Толю, та на малодуху, слабосилу, пещену панську дитину чекає поразка. Можна зачитати уривок від слів: «Толя аж задихався…» і до слів «…тихенько став плакати». 

Наближається трагедія, на березі — паніка і страх дорослих і дітей. Розвиток подій досягає апогею. Федько кидає виклик бурхливій річці, переляканій юрбі і визволяє з льодового полону паненя. Натомість Толя навіть не намагався допомогти витяти з крижаної води свого рятівника. 
І знову вражаючі за силою контрасти. Егоїзм, жалюгідність, душевна ницість Толі, який лише тремтить за власну шкіру і підло скидає провину на товариша, якому зобов’язаний життям, — це один внутрішній світ. Мужність, сила волі, чесність, шляхетність, порядність, здатність до самопожертви, великодушність Федька — це другий. І розділяє ці два світи велетенська прірва, яка не звужується, а навпаки, ширшає після трагічного фіналу — смерті малого «халамидника». 
Вчинок Федька — дійсно благородний, не кожен дорослий зважиться на подібне. Єдиний раз у житті доводиться Федькові сказати неправду, врятувавши цим (вже вдруге) боягуза Толю. За героїзм хлопчик розплатився своїм життям. 
Розв’язка дає змогу говорити ще про одну ознаку творчої манери Винниченка: несподіваність завершення оповідання чи новели. Таким зображенням фіналу письменник подібний до композитора. Мабуть, не випадково частина творів, як засвідчують записи «Щоденника», писалися під музику (найчастіше дружина грала Бетховена). 

Останнім штрихом в оповіданні до зображення трагедії є важлива деталь. Похорон Федька, хлопчаки плачуть, проводжаючи товариша в останню дорогу, а Толя спостерігає з вікна, адже ж «цікаво подивиться, як будуть ховати Федька-халамидника». І вже коли процесія зникає з виду, Толя «перекрутився» на одній нозі і побіг гратися з чижиком. А далі: «Цього чижика він сказав Федьковій матері, віддати йому, бо він його виграв у Федька». Останні 
авторські слова хвилюють, бентежать душі читачів, тримають їх у не меншому напруженні, ніж під час усіх перипетій розгортання сюжету. 
5.2. Пейзаж. 

Досить оригінальні у Винниченка картини природи. Здебільшого описи природи в оповіданні подаються відповідно до душевного стану героїв. Пейзаж — не просто тло, а теж діючий персонаж, який перебуває в цілковитій залежності від настроїв людини. Письменника не цікавить естетична роль пейзажу, для нього важливими є лише емоції, які викликає цей опис. 
— Зачитати і проаналізувати картину весняної повені з оповідання. 
5.3. Порівняння. 
«Наче біс який сидів у хлопцеві», «щоки, ніби оловом налиті», «як Соловей-Розбійник», «ворота, ніби скринька», «камінь, а не дитина», «дощ такими потоками, наче там тисячі Федьків», «лід, як вимочений цукор», «немов не чув», «наче твій тато, став пузатий Федько», «стриба, як кішка», «як крізь сон бачив», «шматки лізли на неї, немов збиралися розчавити живе створіння», «крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великій гуркіт волів», «стрибнув, наче пробуючи його». 
5.4. Метафора: «сонце хитро виглядає з-за парового млина», «паперовий змій кокетує й хитає головою», «соромливо посміхається своїми невеликими синіми очима Толя», «дощ січе»; «грім тріщить», «парує земля», «лід тріщав, лускався», «крига йде». 
5.5. Мова твору. 
Притаманні: лаконізм, стислість, скупість, динамічність і «нещадність», «образно-уривчасте» речення і драматичні діалоги з повторами, вигуками, уривками фраз. Використання діалектизмів, русизмів, жаргонізмів сприяло повнішому і правдивому змалюванню епохи. 
Висновок. Основна роль художніх засобів не «прикраси», а яскраве, образне і точне відтворення життєвих явищ. 
VI. Розв’язування тестових завдань та робота за картками 
VII. Підсумок уроку 
Мікрофон: «Моє ставлення до маленького бунтівника». 
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів 
IX. Домашнє завдання 

Написати міні-твір «Моє ставлення до Федька і Толі», прочитати оповідання С. Черкасенка «Маленький горбань».