Є в Шевченка народження дата —

Дати смерті у нього немає!

 

 

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його «Кобзарем», піснями та висловами про нього.

    

Хор виконує пісню «Поклін тобі, Тарасе!» (Петро Григорович) (слайд  1)

Голос з мікрофона         Благословен той день і час,

   Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

 Дрібними росами-сльозами.(слайд  2)

 

ЧИТЕЦЬ: Вечір, присвячений 200річчю від дня народження українського поета, художника, Пророка України Т.Г.Шевченка,  вважати відкритим. (слайд 3)

 

Звучить Гімн України (хор, Петро Григорович)

 

ВЕДУЧИЙ: (слайд 4)

Легко бути героєм, коли те, що ти робиш,  називають подвигом. Незмірно важче тоді, коли твій подвиг назвуть подвигом через десятиліття, ба  навіть століття, а за життя відплатять тюрмою, засланням, зневагою, мовчанням. Важко бути героєм, бо справжні герої ніколи не вміщаються у рамки свого життя, вони незмірно більші, тому і йти до них треба довго. Доля великих поетів важка і трагічна, бо вони випереджують свій час, а нащадки впродовж століть не можуть їх наздогнати. Але поети вірять, що світ буде  щасливий  “І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі...”

Ведучий: Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведуча: Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду…Доля не пошкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Ведучий: (слайд 5)Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Ведуча: Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Ведучі виходять. З’являється читець.(слайд 6)

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі

Він дуже рідний і мені,

І татові і мамі.

Він стереже і хату  й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький  -  дивись

Він мов говорить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось -  ось і вийде з рами.

Музика Думи мої, думи мої,

  Лихо мені з вами… (Юрій Богданович)

Продовжує пісню ансамбль. Тим часом виходить Лілея (у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям читає уривок з «Лілеї» і стає біля портрета Шевченка).

Лілея: (слайд 7)

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!..

 

На сцену виходить Катерина з дитиною. Вона стає  біля портрета Шевченка. 

Читець: (слайд 8)

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в'яне, співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Згнущаються вами.

 

Виходить  Наймичка (жінка-селянка у стилізованому під старовину вбранні).

Наймичка: (слайд 9)

 

…А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

Заходить Марко.

Слава… слава Богу!..

Ходи сюди, не лякайся…

…Марку! Подивися,

Подивися ти на мене!

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я…

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку

Я… я твоя мати…

Марко сідає біля матері, схиляє голову на її плече. Сідає під портретом.

Виходить Сова (в одязі жебрачки). Йде сценою, здіймає руки вгору.

Сова:  (слайд 10)

Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла…

То од того жалю одходила

І мовчки журилась

Та на шлях той, на далекий,

Крізь сльози дивилась…

Тай стала питати:

«Чи не чув хто, чи не бачив

Москаля-солдата,

Мого сина?..»

А у ночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.

Люди лаяли…

Бо, бачте,

Спать їм не давала

Та кропиву під їх тином

Та бур’ян топтала…

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою

По вулицях та, сміючись,

Дражнили Совою…

З’являється дівчини-причинна. Сідає під портретом. (слайд 11)

Пісня «Така її доля» (8кл. Петро Григорович)

Така її доля… О Боже мій милий!

За що ж Ти караєш її молоду?

За те, що так щиро вона, полюбила

Козацькії очі! Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж Ти їй долю, − вона молоденька,

Бо люди чужії її засміють.

 

Виходить мати (молода усміхнена жінка з дитиною на руках)

Мати:  (слайд 12)

У нашім раї на землі,

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї Матері святої,

Що в мир наш бога принесла…

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговориться. – «Це моє!

Моє!» − І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на вулицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. «А подивіться!

Моє найкраще над всіми!» −

І ненароком інший гляне…

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його.

Що тільки й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!..

Сідає під портретом. Входять козаки.

Козак-1: (слайд 13)

Україно, Україно, серце моє, ненько,

Як згадаю твою долю, заплаче серденько.

Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться,

Було колись – панували,

Та більше не будем!

Тої слави козацької

Повік не забудем!

Козак-2: (слайд 14)

 

Слава не поляже,

Не поляже, а розкаже,

Що діялось на світі,

Чия правда, чия кривда,

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люди, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

 

Йдуть до гурту.

З’являється група невільників у кайданах.

 

Невільник: (сдайд 15)

О милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там –

Вставать з чужої домовини,

На суд Твій праведний прийти,

В залізо руки принести

І перед всіми у кайданах

Стать козакові…

 

Невільники стають у гурт.

Музика

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині!

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині! 

(Юрій Богданович)

Звучить останній куплет пісні «Думи мої». Під портретом Шевченка стоять герої його творів і сумно слухають його пісню.

(слайд 16)

Голос з мікрофона: (слайд 17)

В похилій хаті край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Входить малий Тарас і його мати.

Мати: 

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас: …(слайд 18) Наша бідна, старенька біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати на припічку яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї ніжної няньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня, оточена стогами жита, пшениці і різного всякого хліба; а за клунею, по косогору, йде вже сад.

Ансамбль дівчат виконує пісню «Садок вишневий коло хати»

  (Петро Григорович)

Тарас: (слайд 19)

В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодою – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. (слайд 20)

 

Малий Тарас і Мати виходять.

Музика

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині!

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині! 

(Юрій Богданович)

 

На авансцені з’являється молодий Тарас у чорному сюртуку, білій сорочці, з краваткою.

Тарас:  (слайд 21)

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться –

Хоч згори та в воду!..

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає…

Тарас слухає, замислившись.

Доля: 

Єсть на світі доля…

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі –

Сріблом-злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають, −

Ні долі, ні волі!

Возьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози –

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти!

 

Тарас виходить. 

Ансамбль виконує пісню «По діброві вітер виє» (Петро Григорович) (слайд 22)

Входить Шевченко уже старший, у вишитій сорочці. Довкола нього збирається гурт селян з серпами (граблями, косами). Кожен щось хоче сказати поетові. (слайд 23)

Дід: Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин: Пани-кати…латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих!

Дівчина: А он розпинають вдову за подушне… а сина кують… Єдиного сина, єдину дитину, єдину надію у військо оддають!

Жінка: А онде під тином опухла дитина голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне…

Дід: Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, наше горе?

Молода селянка: Чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко: (задумливо)

Пани, пани! Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Звучить  «Думи мої».куплет (Юрій Богданович)

Селянин з гурту: Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.

Шевченко: А що мені буде?

Селянин: У москалі оддадуть…

Шевченко: Нехай!

З’являються жандарми і заарештовують Шевченка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами і поступово розходяться. (слайд 24)

З’являється слідчий, сідає за стіл, покритий зеленим сукном. Шевченко стоїть, біля нього з обох боків жандарми.

Слідчий: У вірші під назвою «Сон» зухвало описується його імператорська величність і государня імператриця. Ви своєю просторічною мовою зневажаєте її величність, у своїх крамольних віршах виливаєте всю свою жовч. Як це там… не можу пригадати… Смеркалося…огонь…огнем…

Шевченко: 

Я нагадаю!

Смеркалося… огонь огнем

Кругом запалало, −

Аж злякавсь я… «Ура! ура!

Ура!» − закричали.

Слідчий: Припинити!

Чути барабанний бій. !!!!!!!!!!!!!!!   На його фоні слідчий читає наказ.

Слідчий: государ імператор височайше звелів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати…

Барабанний бій посилюється. Жандарми виводять Шевченка.

Завіса.

Завіса відкривається. Стіл, на ньому – свічка .Сидить, схилившись Шевченко-солдат. Піднімає голову. В очах − біль і сум.

Шевченко:  (слайд 25)Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних страждань. І до всього мені ще заборонено малювати… Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку.

(Починає писати і говорить до себе).

Лічу в неволі дні і ночі,

І лік забуваю.

О Господи, як то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть за ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро, і лихо.

Забирають, не вертають

Ніколи нічого.Шевченко замислюється, потім починає тихо співати «Зоре моя вечірняя» (Петро Григорович) (слайд 26 )

УЧЕНЬ:   (слайд 27)

В минулім часі не кажіть про нього –

Він з нами нині в майбуття іде!

Його слова – то нам пересторога

У наших діях, і на кожен день.

Якщо вам мова, і земля, й родина,

І пісня українська дорогі, -

Любіть, як він, страждальну Україну,

Як він – і ненавидьте ворогів.

 

УЧЕНЬ:        У нас він будить волю, честь і гідність,

За правду кличе на борню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього сестри і брати.

В дні радості,  печалі і тривоги

Йому віддаймо шану і уклін.

За мудрістю звертаймося до нього-

І переможем. З нами- Бог і він!

 

УЧЕНЬ: (слайд 28)

Не малюйте Шевченка плебеєм

У кріпацькій пошарпаній свиті-

Я в нім бачу лице Прометея

У одежі, із сонця відлитій.

УЧЕНЬ: слайд 29)

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте- він слухався долі.

Мій Шевченко завжди був крилатим,

Мій Шевченко завжди був на волі.

 

УЧЕНЬ: слайд 30)

Не малюйте поета в печалі,

Бо він- світоч і щастя народу.

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він у роки негоди!

 

УЧЕНЬ: слайд 30)

І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата-

Дати смерті в Шевченка немає!

 

Звучить Гімн України (Петро Григорович) 

 

Автор: Білокура Наталія Ігорівна