Мета: ознайомити учнів з життєвою долею Лесі Українки (дитинство, роль родини у її вихованні); проаналізувати твір «Мрії», з’ясувати його ідейно-тематичне спрямування, визначити художні особливості поезії; розвивати вміння і навички виразного читання, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; узагальнювати, робити висновки; формувати світогляд; виховувати почуття пошани, поваги, любові до творчості; до батьків, родини; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці. 
Тип уроку: засвоєння нових знань. 
Обладнання: портрет Лесі Українки, бібліотека творів видатної поетеси, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки). 
ПЕРЕБІГ УРОКУ 
І. Організаційний момент 
II. Аналіз виконаноі письмової роботи учнями 
III. Актуалізація опорних знань 
IV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності 
V. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу 
1. Життєва доля Лесі Українки 

ЛАРИСА ПЕТРІВНА КОСАЧ-КВІТКА (1871–1913) 

1871 рік був плідним в історії української літератури. Він подарував Україні Л. Мартовича, В. Стефаника, М. Вороного, Лесю Українку. 

Народилася Леся в місті Звягелі (Новоград-Волинський) на Волині і була другою дитиною в сім’ї Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів. 

Мати, відома письменниця Олена Пчілка, займалася вихованням дітей (їх у сім’ї було шестеро) і вела активну культурно-громадську діяльність. Батько, юрист за освітою, був людиною лагідною і правдивою. У сім’ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури. Промовистим є історичний факт, що в 1861 році Петро Косач разом із Михайлом Драгомановим і Тадеєм Рильським ніс труну з тілом Шевченка. 
У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років вона попросила, щоб її називали Лесею. 

Коли ще Леся не вміла читати, батько навчав її проказувати за ним байки Л. Глібова, казки О. Пушкіна. Декламувала дівчинка дуже зворушливо. А коли вже навчилась читати, то улюбленими творами стали вірші Т. Шевченка, українські народні казки, грецькі міфи, 
книжки про дивовижні подорожі мандрівників. Найбільше Леся гралася зі старшим братом Михайлом, їх навіть називали одним ім’ям — Мишолося. 
Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн, до диких людей. Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими борами. Незважаючи на те, що мати була полтавкою, а батько чернігівцем, діти вважали себе волинянами. Таємнича природа і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчина так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту. 

Сестра Лесі Ольга згадує: «Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… Вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно… Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. 

Обоє були бездоганно принципові люди: для любих дітей чи справи могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити батька чи Лесю однаково зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Була в батька і Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності». 
Дітей любила Леся по-особливому. Для молодших вона інколи робила іграшки власноруч. Її ляльки з маківки, кольорових папірців і клаптиків тканини втішали менших сестричок. А коли згодом поетеса писала листи, адресовані дорослим, вона ніколи не забувала про дітей, називала їх ласкавими іменами, передавала вітання. Діти віддячували їй такою ж любов’ю. 

Літературну діяльність Леся почала рано. У дев’ять років написала перший вірш «Надія», присвяченній тітці «Елі» (О. Косач), котра була заслана у Сибір за політичні погляди. Коли дівчині було тринадцять років, з’явився перший друкований вірш «Конвалія». Передбачлива мати, відсилаючи вірші тринадцятирічної доньки до друку в Галичину, підписувала їх псевдонімом «Леся Українка» (здрібніле ім’я «Леся», бо дівчинка ще була малою, а «Українка» писала тому, що їй не подобалося слово «українофіл», тоді часто вживане; «Українка» — значить дівчина з України). Олена Пчілка назавжди поєднала долю Лесі з долею України. 

Леся ще з дитинства була старанною і здібною дитиною. Вона знала понад десять іноземних мов, любила музику і грала на фортепіано, виявляла інтерес до малювання. У сім’ї Косачів була хороша традиція вшановувати родинні літературні і народні свята. Душею цих свят завжди була Леся. Вона була і сценаристом, і режисером, і костюмером. Доля розпорядилася так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час примусила виборювати 
життя в щоденних муках і стражданнях. Під час свята Водохреща в Луцьку дівчина так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. 
Спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз — туберкульоз кісток, а потім і легень, нирок. Та ще в дитинстві поетеса засвоїла правило: щоб не плакати, треба сміятись. Отак і змагалась з важкою недугою все життя. Іноді цілий місяць доводилось лежати в гіпсі, у «липучих кайданах», як казала вона сама. Леся не вчилася у жодній школі, а все здобувала самотужки. Часто їй доводилось їздити на лікування в Крим, на Кавказ. Перша подорож до Одеси 
відбулася, коли Лесі було сімнадцять років. З вікна поїзда вона милувалася рідними краєвидами, а поетична уява рядок до рядка творила вірш «Красо України, Подолля», що увійшов до циклу «Подорож до моря». 

Прожила Леся Українка всього лише сорок два роки, і тридцять три із них плідно працювала на літературній ниві. Похована в Києві на Байковому кладовищі між могилами батька і брата Михайла. Леся, котра стільки зробила для розвитку рідної культури, була і залишається нашою національною гордістю. 
2. Аналізування поезії Лесі Українки «Мрії» 

2.1. Поезія написана поетесою в Ялті 18 листопада 1897 р. 
2.2. Виразне читання поезії. 
2.3. Тема: зображення мрій ліричної героїні, роздумів над сенсом життя, за яке необхідно боротися до останньої краплі крові і обов’язково вірити в жадану перемогу. 
2.4. Ідея: уславлення мужності, героїзму, впевненості віри в перемогу лицаря, його критика тих, хто пролив «кров не за рідний край». 
2.5. Основна думка: необхідно вміти боротися з життєвими труднощами навіть тоді, коли це неможливо; чоловік — це віра, сподівання, впевненість у перемозі. 
2.6. Життєстверджуючий мотив твору. 
2.7. Опрацювання змісту поезії Лесі Українки «Мрії» за питаннями. 
VI. Розв’язування тестових завдань та робота за картками 
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів 
VIII. Домашнє завдання 

Вивчити поезію Л. Українки «Як дитиною бувало…», підготуватися до ідейно — художнього аналізу поезії «Тиша морська».